Хто перезавантажить Раду?

Цього тижня політичні партії поспіхом проводять свої з’їзди. Треба встигнути до 15 вересня зареєструвати всіх кандидатів в депутати. Так зване перемир’я на сході України дало можливість політикам ще більше сфокусуватися на кулуарних домовленостях, торгах, списках, мажоритарних округах..., одним словом на виборах.

Свідченням цього, наприклад, є заява спікера Верховної Ради Олександра Турчинова: «Якщо мирним шляхом очистити Донбас не вдасться, у нас немає альтернативи тому, щоб знову, вже ввівши воєнний стан, мобілізувавши всі ресурси країни, очистити її від загарбників».

Воєнний стан? Правильно. Необхідно було запроваджувати давно. Але не треба забувати, що сьогодні це означає скасування виборів. Хоча сам Турчинов, в дуелі з Арсенієм Яценюком, буквально днями провели з’їзд своєї нової партії «Народний фронт», взявши курс на дострокові парламентські вибори.

Як відомо, самі виборчі перегони пройдуть 26 жовтня. Офіційно про участь в них із висуненням списків кандидатів вже оголосили згаданий «Народний фронт», «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка разом із «Демократичним альянсом», партія «Самопоміч» Андрія Садового спільно із експертами Реанімаційного пакету реформ (Ганна Гопко — перший номер в списку) та партією «Воля».

Аналогічні з’їзди до кінця тижня мають пройти і в інших партіях — «Блок Петра Порошенка», «УДАР», «Батьківщина», «Радикальна партія» Олега Ляшка, «Сильна Україна», уламки Партії регіонів і КПУ, «Сила людей» та інші. Наразі тривають останні домовленості.   

Вкрай важливим на цих виборах, звичайно, є механізм обрання депутатів. Але виборчий закон залишився старим. Нинішні обранців по суті зробили все, щоб не змінювати правила гри і балотуватися за старим «законом Януковича». А нові претенденти, що викристалізувалися за результатами Євромайдану та російської агресії, не дотиснули і не проявили достатньої наполегливості (головним чином, мова йшла про зниження виборчого бар’єру та пропорційну систему з відкритими списками), щоб впровадити новий механізм на виборах.

Останнього вимагало українське суспільство. Не просто вимагало, заради зміни системи люди віддавали свої життя на Євромайдані. Обрання же нових депутатів за старою схемою суттєво ускладнює виконання вимог людей, а також перезавантаження і люстрацію влади, про яку заявляв Президент Петро Порошенко. Ускладнюється, а точніше унеможливлюються проведення виборів на всій території Донбасу.

«Станом на 9—10 вересня, з огляду на військово-політичну й адміністративну ситуацію в Донецькій і Луганській областях... За нашими оцінками, у 8 з 21 округу Донецької області вибори, на поточний момент, можуть бути проведені у всіх населених пунктах і на всіх дільницях», — сказав учора на прес-конференції аналітик «Опори» Олександр Клюжев. В окупованому Росією Криму вибори неможливо взагалі.

Найбільшою ж проблемо, насправді, залишаються погляди. А точніше відсутність їх у абсолютної більшості партій, які збираються йти на вибори. Шанс змінити ситуацію є у нових.

Яким буде майбутній парламент? Наскільки реальна люстрація виборами? Чи забезпечить нова коаліція відстоювання українських інтересів в умовах неоголошеної війни з Росією? Відповідають експерти «Дня».

Політолог Вікторія ПОДГОРНА: «Є ризики отримати проросійську більшість у Раді»

— Вікторія, як ви оцінюєте нещодавно оголошений союз партій «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка та «Демальянсу»?

— Ще навесні Юрій Луценко й Тетяна Монтян озвучили, що «Демальянс» та Гриценко — проекти Сергія Льовочкіна. Тоді це сприймалося як прояв політичної конкуренції. Але зараз все більше людей говорять про це. А як ми знаємо, диму без вогню не буває. Звісно, довести зв’язок цих політичних сил із Льовочкіним дуже складно, але ризики існують.

Взагалі союз «Демальянсу» та «Громадянської позиції» не є чимось новим на політичній арені. За списками, домінуючою є саме партія Гриценка, адже в неї більший рейтинг, а «Демальянс» є молодшим партнером. Можливо, це призведе до кумулятивного ефекту, тому що «Громадянська позиція» не працювала з молодим електоратом, і «Демальянс» додасть їм певного рейтингу, який дозволяє подолати прохідний бар’єр.

У цьому союзі не було використано нових формул та підходів, не було проведено публічних обговорень та відкритої кампанії. Серед представників «Громадянської позиції» йдуть старі політики часів Ющенка — перш за все Кукшин, Стецьків, сам Гриценко, є фігури з ВО «Батьківщина». І в них немає жодних нових підходів з точки зору політики. Нова політика існує в тому випадку, коли триває праця не просто з висуванням особистостей, а коли ці особистості представляють соціальні та економічні інтереси певних верств населення. А в Україні політики переважно представляють лише олігархів і є залежними від них.

— Нещодавно в пресі з’явилася інформація, що Сергій Льовочкін та Рінат Ахметов створюють новий проросійський політичний проект з Партії регіонів, Партії розвитку України та уламків КПУ. Як ви ставитеся до такого політичного утворення?

— Все це уламки представництва олігархічної системи та спроба відбудови її у тому вигляді, якою вона була за часів Януковича, Ющенка та Кучми. Це дуже небезпечний проект, який грає на російські інтереси. Але пройти поодинці у них шанси невисокі. Тому Ахметов і Льовочкін домовилися, що легалізуються через партії-уламки ПР та КПУ.

В умовах війни, вимог Заходу та українського суспільства олігархічна система потроху руйнується. Тому цей новий політичний проект в тій чи іншій формі підтримується Росією, щоб забезпечити вплив на Україну та безпосередньо на її парламент. Тільки через олігархів та політиків, які представляють вузьке коло інтересів, вони можуть керувати країною. Якщо розпочнуться процеси демократизації та політичних реформ, Росія втратить свій контроль.

Окрім цього, реальні ризики для цього парламенту закладені також в умовах так званого перемир’я, укладеного в Мінську. Воно може призвести до того, що ми отримаємо Верховну Раду, до якої ввійдуть реальні терористи із самопроголошених республік Донбасу. Ті люди, які зараз вбивають людей на сході, будуть сидіти у Раді, отримають недоторканність та стануть дестабілізуючими силами у вищому законодавчому органі України.

— Якими ви бачите перспективи «Батьківщини» та Юлії Тимошенко особливо після виходу з партії низки відомих політиків — Яценюка, Турчинова, Авакова?..

— Позиція «Батьківщини» в умовах війни більш ніж пасивна. Юлія Тимошенко говорить про референдум щодо НАТО — це те, про що говорив колись Медведчук. Сьогодні позиція лідера «Батьківщини» є вигідною для Росії. За соціологією, незважаючи на значну підтримку вступу України до НАТО, все одно з цього питання поки немає більшості. Отже, проведення зараз референдуму може заблокувати вступ до Північноатлантичного альянсу, а лише він може гарантувати Україні безпеку від Росії. І цей референдум одразу розв’яже руки РФ.

Тимошенко не хоче жодних компромісів — вона бачить себе національним лідером, конкурентом Порошенка і вважає, що може в майбутньому добитися серйозних результатів. Але всі її кроки говорять про те, що вона не здатна оцінювати політичну ситуацію та суспільні настрої. І партія втрачає рейтинги, бо люди не бачать її позиції для посилення України.

Я не думаю, що «Батьківщина» ввійде до провладної коаліції, бо якби вона цього хотіла, вона б вже допомагала Президенту. Особливо під час війни. В цьому питанні має бути консолідація, бо ми маємо справу із зовнішнім ворогом. Їй ніхто сьогодні не заважає бути конструктивною та підтримувати проукраїнську позицію, але ми цього не бачимо. З іншого боку, участь «Батьківщини» в коаліції можлива, але для руйнування її зсередини.

— Тож, на вашу думку, в новому українському парламенті може з’явитися численна депутатська група, яка законсервує стару олігархічну систему та відповідатиме інтересам Росії з дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні?

— Сьогодні Росія диверсифікує свій вплив. Я думаю, що в умовах війни та підняття патріотичних настроїв українців вона продовжуватиме використовувати форми м’якого контролю, роблячи ставку на політичну легалізацію. РФ не зможе дуже довго утримувати напружену військову ситуацію, оскільки Захід продовжить запроваджувати санкції. Тому їй цікавіше мати політичний контроль. Що б не говорив Ляшко, він все одно є проектом Фірташа і Льовочкіна, а за ними стоять Сурков і Путін. Вони працюють на всіх рівнях — колишня Партія регіонів і КПУ, «Радикальна партія», можливо, «Громадянська позиція» та «Демальянс». Вони використовують весь політичний спектр і на різному ступені впливу та довжині повідка тримають ці політичні сили. І російські інтереси будуть просуватися десь напряму, десь — не напряму.

Тож нинішній парламент може виглядати таким чином: 5—7% отримають уламки Партії регіонів, 10—15% отримає партія Ляшка, «Громадянська позиція» із «Демальянсом» — 6—7%. «Батьківщина» може отримати до 15%. Якщо врахувати мажоритарні округи, то згадані сили можуть взяти більше половини місць у парламенті.

Ці партії, звичайно, не можуть створити більшість, але їм це і не потрібно. Вони будуть вести політичні ігрища. Формально більшість буде у Президента, до якої можуть увійти Гриценко із «Демальянсом», але коли в парламенті будуть приймати серйозні рішення, то ці політичні сили опосередковано їх блокуватимуть. Звичайно, вони могли домовлятися на тих умовах, щоб не робити антиукраїнські кроки, але обіцянки олігархів взагалі нічого не варті. Тому в Раді де-факто може існувати антиукраїнська більшість. І якщо Порошенко не прорахує цієї ситуації та не зробить відповідних кроків, то може скластися саме така ситуація. Тоді програма-мінімум для Путіна — дестабілізувати політичну ситуацію — буде реалізована.

— Якою на сьогодні є ситуація для пропрезидентських сил?

— Якщо зараз дивитися на конфігурацію сил, то ситуація для Президента є достатньо доброю — його політична сила може взяти до 37%, якщо він не втратить рейтинг через оголошене «перемир’я». «Народний фронт» Турчинова і Яценюка також матиме близько 6%. Тому це буде доволі потужна структура.

З цієї точки зору я вважаю, що об’єднання «Блоку Петра Порошенка» з «УДАРом» є не найкращим шляхом, щоб отримати більшість у Верховній Раді. Можливо, треба йти окремо, і їхні технологи повинні прорахувати соціологію та знайти певні ніші. Їм також треба серйозно працювати з мажоритарниками. Президент та його команда мають підтримати громадські ініціативи, які блокуватимуть проходження по всіх округах людей Путіна та Януковича. Проінформовані та патріотично налаштовані громадяни не будуть голосувати за цих кандидатів. В іншому випадку ми можемо отримати проросійську більшість і втратити Україну, адже путінська команда нащупала шляхи отримати контроль над Україною.

Також найбільш важливе та небезпечне на сьогодні є питання політичного фінансування, бо коренями воно лежить в олігархічній системі, яка руйнувала економічні засади творення незалежної політики. Перш за все, малий та середній бізнес не розвивався, бо він суперечить інтересам олігархів.

Але в цілому ситуація в державі змінилася дуже сильно, навіть на півдні України, тому передбачити, як голосуватимуть виборці, складно.

Політолог Володимир ФЕСЕНКО: «Парламент має бути різноманітним...»

— Пане Володимире, яке ваше ставлення до нещодавнього об’єднання на виборах молодих політичних сил, серед яких — «Реанімаційний пакет реформ», «Самопоміч» та «Воля»?

— Об’єднання, зокрема і нових демократичних сил, — це одна з головних тенденцій останнього часу, адже у них немає жодних шансів пройти до ВРУ поодинці. Інша тенденція — нових молодих демократів братимуть до інших політичних сил, які мають реальні шанси пройти до парламенту. Тенденція, коли нові політики домовляються з політичними силами, які очолюють відомі лідери, забезпечує їхнє потрапляння до парламенту, вплив на ці політичні сили та додання внутрішньопартійної демократії. А йти окремо — це розпорошеність і зменшення можливостей проходження до Ради.

Тому я дуже скептично ставлюся до союзу згаданих молодих політичних організацій, адже рейтинг «Самопомочі» — 1 — 2%, у «Волі» взагалі немає рейтингів. Більш-менш відомими є Єгор Соболєв, Вікторія Сюмар, але першим номером у їхньому списку йде Ганна Гопко, і в мене великі сумніви, що пересічні виборці знають її краще, аніж Андрія Садового — лідера «Самопомочі».

— Як ви ставитесь до чуток щодо причетності партії Олега Ляшка до Сергія Льовочкіна?

— Версія про вплив Льовочкіна була близькою до реальності на початку самостійної політичної кар’єри Ляшка, коли його використовували як троля проти тодішньої опозиції. Але після Майдану та під час президентських виборів його рейтинг зріс, і він почав ставати більш самостійним лідером. Інтерес до Ляшка почали проявляти різні спонсори, за деякою інформацією, навіть Коломойський. І зараз він, скоріш за все, не хоче бути під одним генеральним спонсором — Ляшко може користуватися підтримкою з декількох джерел, адже чим вищий рейтинг, тим більше незалежності. Але Льовочкін також може залишатися одним зі спонсорів, і є опосередкований доказ цього — часта присутність Ляшка на каналі «Інтер».

Ляшко-2013 і Ляшко-2014 — це різні політики, адже зараз він менш епатажний і намагається стати самостійним поважним лідером. Подібне було з Януковичем, який на початках залежав лише від Ахметова, але після зміцнення позицій диверсифікував спонсорів, одним з яких став Фірташ. Крім того, Янукович почав вибудовувати власну групу впливу.

— 10 вересня було оголошено про створення «Опозиційного блоку» з колишніх членів Партії регіонів, КПУ та Партії розвитку України. На вашу думку, чи немає в цьому небезпеки повернення до влади колишньої команди Януковича?

— Їхня участь є добрим чинником з погляду організації «діалогу» на політичному рівні, щоб у парламенті були не тільки партії Майдану. Має бути представлення різних настроїв та верств суспільства. Якщо в парламенті буде також партія Тігіпка, то це теж добре, адже в її лавах чимало фахівців. Та проблема в тому, що серед цих уламків ПР є одіозні особистості, які викликатимуть конфлікт та несприйняття. Але я скептично ставлюсь до їхніх шансів. У новій партії є проблема лідерства, адже в ній відсутні харизматичні постаті. Цей союз під новою назвою радше зменшив шанси її членів.

Також постає питання виборів на окупованих територіях Донбасу. Загалом, я не впевнений, що там взагалі відбудеться голосування. Якщо ми обираємо поступову реінтеграцію регіону в політико-правове поле України, нам треба примиритися з тим, що від Донбасу прийдуть люди, які не поділяють цінностей Євромайдану та які налаштовані проросійськи. Парламент має бути різноманітним — він не може бути однокольоровим і зібраним лише з прихильників Майдану, адже це антиєвропейський та антидемократичний підхід. До Ради можна не допускати людей, вину яких було доведено, проти яких порушено кримінальні справи. І в питаннях Донбасу треба проявити певну гнучкість.

— Після виходу з «Батьківщини» окремих її членів — Яценюка, Турчинова — як ви сприймаєте її нинішню ситуацію та позицію?

— Є чутки про те, що зараз ідуть переговори щодо входження до «Батьківщини» нових облич. І скоріш за все, буде певний баланс між перевіреними людьми Тимошенко та новими політиками. Нова кров може оновити і додати більше динаміки партії, а люди побачать, що «Батьківщина» — це не тільки Тимошенко з її старою командою.

Політичне розлучення «Батьківщини» з Яценюком, Турчиновим та іншими членами партії розпочалося ще навесні, коли відбулося охолодження і стало спостерігатися протиріччя в їхніх відносинах. Яценюк і Турчинов хочуть забезпечити свої майбутні позиції вже зараз, а лідер «Батьківщини», скоріш за все, виступатиме опозиційно до дій Порошенка. Та все ж, майданні цінності їх об’єднують, і після виборів вони можуть домовитися в межах парламентської коаліції. Взагалі, незважаючи на розбіжності в позиціях із Президентом, коли наприкінці серпня розпочалася відверта російська агресія на Донбасі, Тимошенко заявила, що вона не все сприймає, але підтримує голову держави.

Утім, передвиборча тактика Тимошенко з гаслами за референдум з приводу НАТО зараз не на часі. Треба все робити поетапно — спочатку позбутися позаблокового статусу, а референдум проводити тоді, коли дійсно постане питання про членство в НАТО. Як політичну технологію питання щодо референдуму можна зрозуміти — це приверне увагу прихильників вступу до Північноатлантичного альянсу. Але під кутом зору інтересів держави в цьому є ризик, бо результат не гарантований, а противники НАТО і проросійські сили можуть мобілізуватися й проголосувати проти. І якщо результат референдуму виявиться негативним, це буде серйозна поразка.

— Минулої середи Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов оголосили про створення власної партії «Народний фронт». Як ви оцінюєте можливості й шанси цієї політичної сили?

— Скоріше за все, «Народний фронт» все ще продовжує переговори з Блоком Петра Порошенка. Є версія, що Арсеній Яценюк виступає за альянс із пропрезидентською силою, бо розуміє, що стане прем’єром, якщо піде першим в об’єднаному списку. А от якщо «НФ» піде окремо й отримає прогнозований результат близько семи відсотків, то є ймовірність того, що Яценюк не стане прем’єром. А група Турчинова нібито проти об’єднання.

Героїчний чинник з участю комбатів добровольчих батальйонів і деяких відомих особистостей не додадуть «НФ» особливого рейтингу — максимум два відсотки. Участь героїв війни у списках партій буде на цих виборах одним із головних трендів — вони будуть у Тимошенко, у Порошенка, Ляшка. Тому цей чинник буде розпорошений між політичними силами. За відомих особистостей також не голосуватимуть. Дмитра Тимчука знають як журналіста, і якщо він не стане агітатором-пропагандистом, то жодного зиску з цього не буде. У Тетяни Чорновіл дуже неоднозначна репутація, адже від її боротьби з корупцією більше галасу, аніж результатів. Фактично, її робота в уряді була провальною, адже журналістська практика та системна боротьба з корупцією — це різні речі. «Рейтингоносцями» цієї партії є її лідери — перш за все, Арсеній Яценюк. Ця політична сила матиме великі шанси здолати бар’єр, але не думаю, що вона буде серед переможців.

«Вибори до парламенту — не найкраща люстрація. Очищення потребує виконавча та судова гілки влади»

Андрій БИЧЕНКО, директор соціологічної служби Центру Разумкова:

— Щодо об’єднання на виборах «Блоку Петра Порошенка» («БПП») та УДАРу. Якщо не враховувати невідомих фактів, то в цілому я позитивно оцінюю цей союз, адже в українській політиці це достатньо рідкісний випадок. Безвідносно до виборів, дуже важливо і правильно Президенту та меру столиці мати близькі політичні стосунки. Але результат їх партій залежить від передвиборчої кампанії — наскільки громадяни повірять, що це об’єднання на користь державі. Тому цей крок як мінімум не погіршить ситуацію із рейтингами УДАРу та «БПП».

Говорячи про «Батьківщину», я б не називав доконаним фактом вихід з її складу Яценюка, Турчинова і інших, адже досі невідома остаточна конфігурація політичних сил, які підуть на вибори. Але без ключових фігур з нинішньої влади «Батьківщина» стає менш актуальною партією, проте вона в будь-якому разі пройде до парламенту. «Батьківщина» має старих перевірених виборців, які орієнтуються на колишню діяльність Юлії Тимошенко.

Арсеній Яценюк давно мав власний електорат, який перейшов за своїм фаворитом до нової сили, в яку входить політик. Створення подібної аполітичної сили виглядало логічно, а перший з’їзд «Народного фронту» посилив позиції Яценюка у переговорах з іншими партіями. Долучення громадських активістів та комбатів до партії — це правильний хід, який дозволяє залучати «нову кров» в українську політику. Але, з іншого боку, це певний аванс молодим політикам — незважаючи на позитивне ставлення громадян до багатьох з них, це не ті люди, на яких орієнтуються на виборах до Ради. Та участь в «НФ» інших відомих політиків посилює позиції партії і це велика перевага, адже участь нових облич не є запорукою того, що це гарна політична сила. Наявність людей, діяльність яких можна оцінити, — це великий плюс для «Народного фронту».

Із всіх партій, які можна охарактеризувати як учасників попередньої влади, єдиний життєздатний проект, який здатен пройти до Ради самостійно, — «Сильна Україна» Сергія Тігіпка. На них згубно вплинув розкол в Партії регіонів, коли донецька і харківська частина щось не поділили з Тігіпком. Для всіх інших будь-яке об’єднання є корисним, але не дає гарантії проходження до парламенту. Окрім цього, КПУ з великою вірогідністю зможе пройти до майбутньої Верховної Ради, оскільки у неї надзвичайно стійкий, обов’язковий та дисциплінований електорат.

Політична партія Олега Ляшка напевно пройде до парламенту, адже сам Ляшко має дуже високий особистий рейтинг. Але хто в «Радикальній партії» окрім самого її лідера та на кого ще орієнтуватися — невідомо. Це «темна конячка» виборів. Звичайно, можна чекати нову кров, але не виключено, що ми матимемо подібний «Блоку Черновецького», але на всеукраїнському рівні.

Щодо об’єднання «ДемАльянсу» та «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, то це достатньо правильний хід. В партії Гриценка, який передає партії власний рейтинг, окрім самого лідера, інших гідних кандидатів майже немає і частина з людей у списку майже випадкова. Від союзу він не виграє електорально, проте посилить кадровий потенціал його політичної сили. А без «ГП» «ДемАльянс» сам до Верховної Ради не пройде.

Щодо об’єднання «Самопомочі», «Реанімаційного пакету реформ» та «Волі», то надзвичайно неправильне рішення було прийнято через те, що в першій п’ятірці не опинився Андрій Садовий. Для переважної більшості українців «Самопоміч» була цінна саме мером Львова, адже діяльність цієї партії широкому загалу невідома. Тому мій прогноз, що цей союз без Садового не матиме шансів на проходження до парламенту.

В цілому, я не згоден із думкою, що вибори до парламенту — це найкраща люстрація, адже очищення потребує насамперед виконавча та судова гілки влади. Але я вважаю, що парламент буде однозначно кращим за попередній, та все ж далекий від ідеального, бо соціальні процеси є досить інерційними і політичні зміни відбуватимуться повільно.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Віталій МАЛЯРЕНКО, директор Агенції соціального проектування «Право вибору»:

— У порядку дискусії, або «більше партій хороших і різних».

З’їзд партії «Народний фронт», який відбувся вчора, зафіксував формування «партії Кабміну» на противагу «партії Президента». Дискусія про те, чи зійдуться потім депутати, які пройшли від цих політсил, в єдине ціле під куполом ВР, сьогодні безпредметна. А ось розбіжності в поглядах на перемир’я в зоні АТО вже помітні.

Чи варто було створювати нову партію під брендом чергового «фронту» для запасного аеродрому урядовців Кабміну — покаже час, проте, подібні прецеденти вже були: можна пригадати Єдиний Центр тодішнього голови адміністрації Президента. Час же і дасть відповідь на питання, чи варто було заради цього розколювати парламентську партію «Батьківщина», одночасно ратуючи публічно за «консолідацію всіх політичних сил». Воістину, ленінський підхід — «щоб об’єднатися, потрібно спочатку розмежуватися». «Сильна команда для складних часів» — відмінне гасло, результат якісної роботи технологів. Чи так це, і що буде з «командою» до весни, покаже час. Наразі це скоріше «різношерста команда самозбереження у владі в складний час». У складний час для нашої країни, коли дійсно потрібна консолідація і спільна робота, а не поділ місць у партійних списках.