Хто спотворює волю виборців

Неологізмом Верховної Ради нового скликання став термін «переможці виборів», яким самочинно нарекли себе члени блоку імені Віктора Ющенка. Так і заявляють всюди, що ми, мовляв, переможці, а наші права у парламенті ігнорують, спотворюючи таким чином волю виборців, якi послали нас (до парламенту, ясна річ). Демагогічну тезу щодо «переможців» було слухняно підхоплено частиною ЗМІ, особливо тими, що керуються з-поза меж нашої держави. Запитання – хто і як спотворює волю виборців – заслуговує більш детального розгляду.

Перший аспект – технологічний. Не треба бути доктором політології аби визначити, що ніякими переможцями депутати від «Нашої України» не є. Маємо звичайне пересмикування, коли окремий факт переноситься на загальний рівень. Справді, випередивши інші партії, блок Ющенка набрав відносну більшість голосів у голосуванні за партійними списками. Та якби у нас була навіть повністю пропорційна виборча система, набраний відсоток далеко не гарантував блоку «НУ» перемогу. Для цього слід було набирати понад 50 відсотків голосів. Так само не витримує критики «здивування» з приводу того, що за виборчими округами пройшло менше «ющенківцв» ніж за партійними списками. Причиною тут, очевидно, є не стільки «махінації» виборчкомів, скільки те, що за списками обирали власне Ющенка, добре не знаючи глибоко засекречених кандидатів із прохідної частини цього списку. Інакше блок не набрав би і цього відсотка.

Практично «нашоукраїнці» здобули на виборах те ж саме, що і комуністи у 1998 році. Партія Симоненка так само могла називати себе «переможницею» і претендувати на керівні посади у парламенті. Разом із ситуативними союзниками комуністам це тоді, як відомо, вдалося. Коли ж під час «оксамитової революції» лівих було позбавлено всіх парламентських «портфелів», ніхто чомусь не волав про порушення прав переможців та ігнорування волі виборців. Створена тоді більшість, до якої входили і нинішні «переможці» із Рухів, ПРП та інших складових НУ, зі смаком поділила відібране у комуністів-соціалістів і навіть попрацювала досить плідно майже півроку.

Тепер, власне, про волю виборців. Аби реально реалізувати волю своїх виборців, тоді ще 120-ти депутатам «блоку Ющенка» слід було лише правильно вибрати союзників для утворення парламентської більшості. Не думаю, що хоча б один виборець iз Західної України давав Ющенку наказ блокуватися з комуністами. Чому нормального блокування «Нашої України» із політично близькими партіями і не відбулося і що з цього вийшло, добре відомо. Сьогодні інтерес викликає не стільки це, скільки принципи, за якими Віктор Ющенко обирає партнерів по парламентській коаліції. Більш антиприродного об’єднання, ніж об’єднання, нехай і тимчасове, «Нашої України» і КПУ, вигадати неможливо. Що могло привести до спільних дій відвертих ідеологічних антагоністів? Яким чином комуністи пояснюватимуть своїм виборцям об’єднання з рухівцями, а рухівці своїм — співпрацю з комуністами?

Ми це вже проходили. У памятному 91-му рухівці вже стискали в міцних обіймах своїх вчорашніх політичних опонентів із «групи 239». Навзамін вони одержали трошечки влади і назавжди втратили масову підтримку демократично налаштованиих виборців. Подальші розколи в рухівському середовищі були викликані не стільки ідейними розбіжностями, скільки боротьбою за той невеличкий шматочок влади.

І зараз рухівські лідери тихо мовчали, підтримуючи за партійний список Ющенка, в якому було чимало ідеологічних антагоністів. Це було пояснено потребою «єднатися заради України». Ніхто досі не пояснив, чому із «лібералом» Володимиром Щербанем єднатися можна, із вчорашнім членом фракції СДПУ(О) Петром Порошенком також можна, із недавнім народним демократом і представником Президента у ВР Романом Безсмертним просто необхідно. А з нинішніми представниками НДП, СДПУ(О) та інших центристських партій у парламенті єднатися аж ніяк не можна. Ну просто анафема обіцялась за це у дні «спікеріади» депутатам «Нашої України». Вся ця «тактика» лідера «НУ» призвела до... посилення позицій комуністів у парламенті. Це в той час, коли за результатами виборів був шанс створити ринково налаштовану більшість без всіляких оксамитових революцій. За цих обставин розмови про «прозахідність» Ющенка виглядають просто кумедними. Поясненню з позицій політичної логіки така поведінка не піддається. Інша справа — з позицій банальної боротьби за владу.

Фракція «Єдина Україна» не сприймалась Віктором Ющенком не тому, що з нею у його блоку значні ідеологічні розбіжності, скоріше навпаки. А тому, що ця фракція так само, як і «Наша Україна», прагнула створити парламентську більшість і стати її ядром.

Досвід — найкращий учитель. Повна поразка на виборах керівництва парламенту багато чому навчила «переможців» із «Нашої України», тональність виступів яких помітно пом’якшилась. Все менше ультиматумів і погроз, все більше пропозицій конструктивної співпраці. Це може допомогти низці депутатів «НУ» одержати посади у керівництві парламентських комітетів. Переважна більшість із цих посад хіба що потішить самолюбство депутата і дасть право на додатковий кабінет та автомобіль, на що тепер уже погоджуються самопроголошені «переможці на виборах». Але і тут у виборців виникають запитання. Якщо антиприродна «четвірка» пропонує керівником комітету аграрної політики комуніста, а комуністи, як відомо, відкидають навіть думку про приватну власність на землю, то про які реформи на селі говоритимуть своїм виборцям «ющенківці»? Про які цінності вони говоритимуть, особливо західноукраїнському виборцеві, якщо «пакетне блокування» із комуністами відбувалося на тлі об’єднавчого з’їзду КПУ, яка може бути правонаступницею не тільки майна, але й злочинів КПРС?

Найiмовiрнiше, непослідовні, а інколи просто безглузді дії Віктора Ющенка у Верховній Раді розумні іміджмейкери не шкодуючи спишуть «на витрати». У нормального виборця від цих фракцій та комітетів тільки голова болить. Інша річ — лідери партій, що увійшли до «Нашої України». Питання про створення на основі виборчого блоку Віктора Ющенка єдиної партії, як і очікувалось, розсмокталося само. Так само непомітно зникає питання про широко анонсоване об’єднання Рухів. Без лідера в особі Ющенка таке об’єднання втрачає всякий сенс, а самим Рухам залишається дбати про хоч якесь самозбереження. Нижче позиції КУНу Слави Стецько Рухи вже не будуть, а перспектив зростання впливу без участі його величності Рейтинга немає практично жодних.

Отже, самопроголошеним «переможцям» виборів у нинішньому вигляді існувати залишилось недовго. Після спільних дій «Нашої України» із комуністами ніхто не зможе дорікнути національно свідомому депутатові розривом із фракцією чи небажанням виконувати всі її рішення. Частина «переможців» 1998-го із табору комуністів разом із частиною «переможців» 2002-го із блоку Ющенка вже пішла у самостійний похід за владою, залишивши «переможців» очікувати на плоди своєї перемоги, які можуть і не дозріти. І ображатися нікому не варто. Не слід було вступати в протиприродні союзи і завчасно волати на всіх кутках про свою перемогу, присвоюючи собі незаслужені титули. На відміну від реальних посад, вигадані титули не завжди допомагають, а інколи навіть заважають.

ДО РЕЧІ

Ідеологічно протиприродна поведінка КПУ і блоку Ющенка в парламенті вже відбивається в громадській думці. Певні підтвердження цієї тенденції дають дані соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова з 21 по 28 травня в усіх регіонах країни. 47,5% з 2015 опитаних опозиційними політичними партіями та блоками, представленими у Верховній Раді, назвали Блок Юлії Тимошенко, 46,4% — Компартію і 33,7% — Соціалістичну партію України. Цікаво, що стосовно блоку «Наша Україна» думки респондентів розділилися: 33% назвали його опозиційним, 33,6% — неопозиційним і 33,4% вагалися з відповіддю, повідомляє Інтерфакс-Україна. «Люди не розуміють, яким же насправді є блок В. Ющенка», — відмітив президент УЦЕПД Анатолій Гриценко.

Проте цілком можливо, що підтримка іміджу «не такого, як всі», і є задумом технологів Ющенка. Питання в тому, чи вдасться продавати виборцю цей задум ще два роки.