Хто захистить суддю?
Відсутність результатів судової реформи свідчить, певне, про чергову кампанію з реформування судової системи, бо започаткування Адміністративного судочинства з 01.09.2005 при несформованих судах та необраних суддях, як і впровадження нових кодексів для розгляду старих справ, мало схоже на порядок речей. Не останню роль у процесі судової реформи відіграє й Вища рада юстиції України, до повноважень якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх із посад та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів. До складу Вищої ради юстиції входять голова Верховного Суду України, міністр юстиції України, генеральний прокурор України, інші відомі правознавці й чиновники.
Наприклад, минулого року члени Вищої ради юстиції України під головуванням тепер вже екс-голови Сергія Ківалова підтримали пропозицію кваліфікаційної комісії суддів військових судів України щодо направлення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді Андрія Куликова. Вже через рік після того як він був обраний суддею безстроково, його звинуватили у порушенні суддівської присяги. Члени ж Вищої ради юстиції, розглянувши скаргу А.Куликова, клопотали вже про інше — позбавлення статусу судді за те, що «...всупереч вимогам ст.ст. 4,94,98 КПК України постановою від 19 травня 2003 року порушив кримінальну справу за ст.ст. 376,423,424 КК України проти голови суду, в якому він працює суддею...» Видно було, що й для голови Верховного Суду України В.Маляренка, і для тодішнього міністра юстиції О.Лавриновича ця справа виявилася лакмусовим папірцем у питанні продовження існування військових судів. З одного боку, Конституція України не згадує про військові суди чи трибунали, з іншого — закон України «Про судоустрій» передбачає цілу систему військових судів — від гарнізонного до Верховного включно.
Суддя військового суду-майор юстиції порушив кримінальну справу проти голови суду-полковника юстиції. А як же тоді військова субординація? Однак всім відомо, що статус судді жодним чином не узгоджується ні з військовою субординацією, ні, тим паче, з командами і розпорядженнями, які видає військовий начальник. Інтрига суперечки полягала в тому, що службову характеристику склав голова військового суду Дніпропетровського гарнізону полковник юстиції В.Коваленко, відносно якого суддя і порушив кримінальну справу за втручання в судову діяльність. Більш того, суддя в діях свого військового начальника виявив ознаки іншого злочину — зловживання військовою службовою особою владою та перевищення службових повноважень.
Заперечення А.Куликова та його представника на засіданні ВРЮ про незаконність характеристики і правомірність дій щодо порушення кримінальної справи, не були сприйняті. Про моральне право посадової особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального злочину, складати службову характеристику, вочевидь, говорити не доводиться.
Частина неправдивих відомостей в характеристиці А.Куликова — про те, що він не виходив на службу без поважних причин — в ході розгляду скарги була спростована. Але саме ця недостовірна інформація і була покладена в основу рішення кваліфікаційної комісії військових судів України, в доповідь члена ВРЮ України Ізовітової Л.П., в рішення ради і в подання до Верховної Ради України про позбавлення А.Куликова статусу судді. Правління Всеукраїнської громадської організації «Товариство українських офіцерів», до якого звернувся суддя А.Куликов, вивчивши матеріали його справи, дійшло висновку: процедура позбавлення статусу судді А.Куликова здійснюється з грубими порушеннями чинного законодавства України. Справа судді А.Куликова окреслила цілу низку проблем щодо здійснення правосуддя військовими суддями, які одночасно зобов’язані дотримуватись військових статутів. Саме вимоги військових статутів, які визначають порядок підпорядкування, обов’язки начальників і підлеглих, і перекреслюють конституційні гарантії незалежності суддів, заборону впливу на суддю у будь- який спосіб. Військовий обов’язок входить в пряме протиріччя і з процесуальними законами, і з іншими законами, які визначають порядок здійснення правосуддя в Україні.
Змінилась не тільки назва держави, — змінилась вся система суспільних відносин, на вищий рівень підняті конституційні права й свободи, Європейське право стало частиною національного законодавства України. Конституція України, зобов’язавши всіх посадових осіб органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, наділила цим правом і cуддю Дніпропетровського гарнізону майора юстиції А. Куликова. Чи мав право суддя А.Куликов винести постанову про порушення кримінальної справи проти іншого військовослужбовця, але старшого за військовим званням і також військового судді полковника Коваленка? Кримінально-процесуальний кодекс України зобов’язує суддю порушити кримінальну справу за ознаками злочину, вказавши приводи й підстави. Закон не передбачає іншої процедури порушення кримінальної справи, ніж виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину — Куликов виявив ознаки злочинів у діях Коваленка і виклав їх у письмовій формі.
Отже, прокурор гарнізону зобов’язаний був вчинити одну з трьох дій, передбачених законом, — порушити справу, відмовити в її порушенні, або ж направити її за належністю. Однак прокурор не зробив ні першого, ні другого, ні третього, — він просто зазначив у відповіді, що в діях Коваленка відсутні ознаки злочинів. Але кваліфікаційна комісія суддів військових судів України дійшла іншого висновку: мовляв, суддя Куликов А.В. у своїй діяльності та поведінці не дотримувався вимог службової дисципліни та розпорядку роботи суду, незаконним шляхом намагався здійснити вплив на правомірну діяльність голови суду. Більш того, суддя нібито виявляв неповагу до нього та інших із метою завдати шкоди їхньому авторитету чи вплинути на їхню неупередженість, тобто чинив дії, які ганьблять звання судді й свідчать про грубе порушення ним присяги. Скаргу судді А.Куликова на рішення кваліфікаційної комісії залишили без задоволення, а рішення цієї комісії суддів — без змін, і тим самим ВРЮ підтримала пропозицію про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення Куликова А.В. з посади судді за порушення присяги.
То хто судді над суддею? Цей приклад наочно висвітлив абсолютну залежність суддів від голови суду і його заступника, які фактично уособлюють суддівську управлінську вертикаль влади, що формується виключно за волею Президента України. Упродовж півтора року Шевченківський районний суд столиці двічі намагався розглянути скаргу А.Куликова на неправомірне рішення ВРЮ України — без належних наслідків. Апеляційний суд Києва двічі скасовував рішення суду як незаконні, але направляв справу на новий розгляд до того ж таки суду...
Хто захистить суддю? Де суд? Де держава? Чи може таке судочинство задовольнити суспільство в цілому і кожного окремого громадянина? Слід було б конституційно визначити належність військових судів до системи судоустрою України, переглянути норми закону про умови та порядок підбору і призначення на посади суддів. Такі умови мають бути прозорими й доступними для кожного громадянина України, як і для всіх державних службовців — публічне проведення конкурсу на заміщення вакантної посади судді для будь-якої особи. Незайвим було б і проведення атестування суддів через 5—10 років перебування на посаді за принципом анонімного тестування без будь-якого стороннього впливу та публічного проголошення результатів голосування, що спонукало б суддів до самоудосконалення.
