Кінець епохи
Сталося неймовірне: відомий російський режисер Юрій Любімов знову поїхав. А перед цим прийняв остаточне рішення залишити ним же створений Театр на Таганці. Про це він заявив після повернення з гастролей у Чехії, де театр у двох містах — Градець Кралові в рамках міжнародного фестивалю, присвяченого цій виставі, та в Празі на новій сцені Національного театру, — показав легендарну виставу «Добра людина із Сезуана», з якої, власне, «Таганка» й почалася півстоліття тому.
Як зазначає сайт rosbalt.ru, 94-річний режисер сказав: «Я відпрацьовую до кінця сезону, а з 15 липня йду у відпустку. Йду назавжди». За словами Любімова, прохання про відставку він подав до департаменту з культури уряду Москви ще рік тому, але тоді керівництво країни попросило його попрацювати: «Я чесно протримався рік. Але немає умов для роботи. Я йду, тим паче після такого демаршу».
Згаданий демарш — це скандальна ситуація на гастролях у Чехії, коли актори перед репетицією вистави «Добра людина із Сезуана» вимагали грошей — гонорари за дві вистави, а також добові.
Погляду на подію діаметрально протилежні. На думку дружини режисера, заступника директора театру Каталіни Любімової (до речі, Юрій Петрович, який поєднує посади головного режисера та художнього керівника, звільнив її заднім числом): «Перед виставою була призначена репетиція, яка одночасно була й майстер-класом. На неї зібралися студенти й професура чеських театральних вишів і преса. Але актори заявили, що не буде ні репетиції, ні вистави, поки вони не отримають гроші. Щоб не продовжувати й не влаштовувати скандал перед чехами та не ганьбитися в чужій країні, режисер передав їм гроші. Потім Юрій Петрович провів цю «криваву» репетицію, але після закінчення сказав, що це була остання репетиція й більше працювати з ними він не збирається».
З другого боку, за повідомленням «Эха Москвы», актриса театру Тетяна Сидоренко спростовує твердження про те, що актори погрожували зірвати виставу: «Нас завжди обманювали, казали, що грошей немає й що гастролі іміджеві. Проте ці гроші привласнювалися. Але цього разу нам удалося отримати гонорари за дві вистави». Чеському виданню «Празький експрес» актори розповіли, що їм не видали гонорар за виставу в Градці Кралові, не виплатили добові на час перебування в Празі, й у зв’язку з тим, що це було не вперше, трупа написала заяву, перебуваючи на гастролях, не чекаючи приїзду до Москви. Репетицію з Любімовим актори охарактеризували як «потік образ», а також поскаржилися на грубість і зверхність з боку Каталіни Любімової.
Наразі виконувачем обов’язків керівника театру призначено Валерія Золотухіна.
Лише на перший погляд це адміністративно-грошовий конфлікт, яких трапляється чимало на культурному полі. Насправді, хоч як банально це звучить, ми спостерігаємо кінець епохи.
Театр — напевно, найефемерніше з усіх мистецтв. Вистава існує лише тут і зараз, будь-яка спроба її фіксації перетворюється на інший жанр: кіно, фотографію, літературу. Саме через це поєднання скороминущості та приголомшливого, схожого на магію, ефекту створення іншої реальності просто на очах залу до театру ходитимуть усе нові й нові покоління глядачів, незважаючи на розвиток телебачення, інтернету й подібних розваг, що базуються на штучних носіях.
Особливі відносини жанру з часом також проявляються в тому, що театр більше, ніж якесь інше мистецтво, походить на живий організм, схильний до старіння, в’янення — й старіє він разом зі своїми творцями. У середньому театр, що тримається на таланті одного режисера, живе в активному режимі трохи більш як десятиліття. Потім починаються самоповтори, старіє й трупа. Потрібне вливання свіжих сил — не лише акторських, а й режисерських — а на це піти може далеко не кожний керівник, і в будь-якому разі прихід молодого самостійного режисера означає й народження нового театру.
Театр на Таганці — явище настільки ж унікальне, наскільки й нерозривно пов’язане з історією тепер уже колишнього СРСР. Основні складові його слави — трупа, де задавали тон актори-зірки — Володимир Висоцький і Валерій Золотухін, Зінаїда Славіна й Алла Демидова, а також те, що Любімов серед інших режисерів-шестидесятників найпослідовніше втілював сценічну естетику Брехта (власне, «Добра людина із Сезуана» — одна з базових п’єс брехтівського репертуару). Для російсько-радянської системи, де неподільно тріумфувала діаметрально протилежна система Станіславського, це був справжній виклик; класичні постановки Любімова «Гамлет», «А світання тут тихі...», «Полеглі й живі», «Пугачов» здавалися радикальними. На незвичайні вистави, зіграні найкращими акторами, стояли гігантські черги, — утім, історія успіху Любімова, так само як і його еміграції, добре відома.
Зараз, коли вже є часова дистанція, зрозумілими є й інші речі.
Чомусь спадає на думку порівняння з глибоководною рибою. Яскрава, іскриста й різнобарвна істота може жити лише на великій глибині, під величезним тиском. Якщо підняти її на поверхню — кольори зблякнуть, залишиться жменька брудної луски. Театр на Таганці був, за всієї його опозиційності, плоттю від плоті радянської культури й міг існувати лише в умовах тотального тиску режиму, що дозволяв, утім, суто культурні прояви вільнодумності й декоративну культурну автономію. Змінилися часи, з’явилася хоч якась подібність вільної конкуренції — й стало зрозуміло, що новаторство театру, полоненого естетикою радянських 1960-х, давно виродилося в штамп. А в самого Любімова, на жаль, не вийшло постаріти красиво.
Чвари в колективі після повернення головного режисера з еміграції або примітивні випади на адресу помаранчевої революції під час гастролей в Україні в той час — очевидні знаки неблагополуччя, наслідку давнішньої кризи. Дедалі менш вдалими були вистави, негативний розрив з актуальним сценічним мистецтвом ставав надто очевидним. Любімов завів себе й свій театр у естетичну й світоглядну пастку. Протиріччя, що накопичувалися всередині колективу, рано чи пізно мали проявитися.
Йде не просто відомий режисер — йде один із символів радянського театру шістдесятих, дивної епохи, що служила підмостками для величезної кількості талантів і кладовищем для пов’язаних із нею надій.
Нині — зовсім інші ігри, інша публіка й інші герої.
