Коли стабілізується ситуація на Донбасі?

У політології під прогнозом прийнято розуміти науково обґрунтовану думку про ймовірні стани об’єкта в майбутньому, альтернативні шляхи і терміни їх реалізації. Розробка прогнозу називається прогнозуванням. Це — спеціальне наукове дослідження конкретних подій, явищ і процесів з метою отримання відомостей про те, що з ними буде завтра, на основі того, якими вони були вчора і є сьогодні.

Об’єктивність політичного прогнозування полягає в тому, що нове криється в старому, майбутнє міститься в сьогоденні. Проте лише як можливість, не більше. Ця можливість існує як потенційний тренд. І немає іншого способу розробки політичних прогнозів, окрім як досліджувати тенденції, що проявляються в даний час. Існує два види політичного прогнозування: передбачальний і передвказівний. Перший передбачає ймовірні чи оптимальні перспективи, другий передбачає конкретні розв’язання проблем, які можуть виникнути в майбутньому.

БАГАТО ПРОГНОЗІВ, МАЛО НАУКИ

Сьогодні в українському медійному просторі можна зустріти цілий спектр припущень щодо того, коли стабілізується ситуація на Донбасі. Перспективи вказують різні: від короткострокових (1—3 роки) і середньострокових (5—10 років) до найнебажаніших довгострокових (від 10 років і більше). Але часто-густо в цих прогностичних спробах спостерігається більше якоїсь ворожильної, ніж наукової обґрунтованості. Адже за нинішньої обстановки, особливо для мешканців Донбасу, це питання має особливу вагу. Озвучені фахівцями (чи псевдофахівцями) прогнози можуть впливати на настрої людей і підштовхувати до ухвалення певних рішень.

У своєму виступі після інавгурації Петро Порошенко пообіцяв відвідати Донбас найближчим часом. Проте губернатор Донеччини Сергій Тарута сказав, що він не знає, коли саме президентові вдасться навідатися до шахтарського краю. «...Точно не наступного тижня і не через два тижні. Аби приїхав Порошенко, необхідно гарантувати йому безпеку. Поки що це зробити складно. Треба спочатку закрити кордон», — зазначив у недавньому коментарі інтернет-виданню «ОстроВ» голова Донецької ОДА. А проблема із закриттям кордону, як ми бачимо, — це ще одне риторичне запитання сьогоднішньої української політреальності.

Чи можна нині більш-менш обґрунтовано судити про те, коли на Донбасі настане відносний лад? Які чинники в цій ситуації виступають ключовими? Що буде з регіоном надалі?

Володимир ФЕСЕНКО, політолог, керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Якщо не брати до уваги ті чи ті асоціації і порівняння з такими випадками, жодних об’єктивних підстав для прогнозів щодо того, коли стабілізується становище на Донбасі, у нас немає. Просто приклади з Югославією чи Північною Ірландією — це абсолютно інші ситуації з іншими політичними підставами, іншими суб’єктами тощо. Тому той, хто говорить, що він знає, скільки триватиме хаос на Донбасі, займається, по суті, шаманством чи банальними спекуляціями.

Донбасівську кризу швидко не розв’язати. Навіть якщо вдасться вийти на мирне врегулювання цієї ситуації за кілька місяців, то відгомін цієї криза і цілу низку її наслідків — соціальних, кримінальних, політичних, економічних — ми відчуватимемо ще не один рік. Що ж до народних настроїв на Донбасі і того, яку роль вони можуть відіграти в тривалості нестабільної обстановки в регіоні, то тут слід наголосити, що єдиної громадської думки там немає.

Були настрої, які домінували в березні і квітні. У травні сталися певні зміни. Зараз, я гадаю, ці настрої теж змінюються під впливом масштабних бойових дій. Єдиної громадської думки в нормальному суспільстві взагалі бути не може. Коли ж говорять від імені народу, то це, як правило, маніпуляція.

Євген ГОЛОВАХА, соціолог, заступник директора Інституту соціології НАН України:

— Навряд чи можна говорити про якусь наукову обґрунтованість тих чи тих прогнозів щодо ситуації на Донбасі. Усе залежить від трьох чинників, точніше, трьох воль — українського керівництва, російської влади і лідерів сепаратистського руху, а також від того, якою мірою ці лідери керовані Кремлем. Тут я виділив би три фази.

На першій фазі вони були повністю залежними від Москви. Потім у них настало певне розчарування, що Росія не забрала Донбас, і це призвело до некерованості певних сепаратистських груп. А ось на нинішній фазі, як я розумію, гору знову бере та частина, що керована Кремлем. Тому зараз ключове питання в тому, наскільки Росія захоче зупинити війну, яка може бути потенційно небезпечною і для неї самої. Некерованість російській владі не потрібна. Авторитарний режим не любить непідконтрольного розвитку подій.

Щодо громадської думки на Донбасі і її ролі в тому, як довго триватиме криза, то тут слід враховувати, що в таких ситуаціях йдеться не так про якусь громадську думку як таку, як про соціальні емоції, зокрема — тривогу, страх і розгубленість. Люди чекають хоча б якихось ознак переходу від хаосу до порядку.