Коли закінчиться Друга світова війна

Депутати російської Державної Думи вирішили хоч на день, але подовжити Другу світову війну. Вони прийняли в третьому читанні законопроект «Про внесення змін до статті 1 і 11 Федерального закону «Про дні військової слави і пам’ятні дати Росії» (про встановлення дня військової слави Росії «3 вересня — День закінчення Другої світової війни (1945 рік)». Цей закон встановлює днем закінчення Другої світової війни 3 вересня 1945 року. Сильно підозрюю, що саме на цю дату перенесуть через епідемію цього року Парад Перемоги 9 травня. Між тим, начебто навіть зі шкільного курсу що Росії, що України всім добре відомо, що завершилася Друга світова війна 2 вересня 1945 року підписанням акту про беззастережну капітуляцію Японії на борту американського лінкора «Міссурі» в Токійській бухті. Причому серед тих, що підписали його з боку Антигітлерівської коаліції, був і радянський представник — генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, представник Головного командування радянських військ на Далекому Сході при штабі Верховного командувача союзними військами на Тихому океані генерала Дугласа Макартура. Між іншим, Дерев’янко був українцем за національністю і професійним розвідником.

Як же обґрунтувала цей законопроект група депутатів Думи і членів Ради Федерації на чолі з головою Комітету Держдуми з оборони генералом Володимиром Шамановим? Насамперед — сталінським указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 вересня 1945 року, який оголосив 3 вересня Святом перемоги над Японією і днем всенародного торжества. Щоправда, той же Сталін начебто не ставив під сумнів той факт, що капітулювала Японія саме 2 вересня. Того дня він виступив зі спеціальною заявою, в якій підтвердив: «Сьогодні, 2 вересня, державні та військові представники Японії підписали акт беззастережної капітуляції. Розбита вщент на морях і на суші й оточена з усіх сторін збройними силами Об’єднаних націй, Японія визнала себе переможеною і склала зброю... Це означає, що настав кінець Другої світової війни. Тепер ми можемо сказати, що умови, необхідні для миру в усьому світі, вже завойовані». Ясніше не скажеш. Але депутати у пояснювальній записці до законопроекту пояснюють необхідність його прийняття тим, що дата 3 вересня 1945 року «символізує перехід від стану війни до миру, пошуку шляхів примирення і співпраці». Але Сталін стверджував, що вже до 2 вересня все необхідне для мирного співіснування було завойовано.

Я вже уявляю справжню шизофренію російських школярів, та й студентів теж, які повинні будуть робити на іспитах вибір між 2 і 3 вересня як днем закінчення Другої світової війни. Також у пояснювальній записці стверджується, що «День перемоги китайського народу у війні опору Японії відзначається широко й щорічно 3 вересня». Я, звичайно, розумію бажання значної частини російської еліти «лягти під Китай», але навіщо ж нову дату одного з днів військової слави Росії підлаштовувати під китайську історичну пам’ять. Очевидно, у Володимира Путіна є бажання максимально розмежуватися з «проклятими піндосами» з усіх питань історичної пам’яті, в тому числі й щодо перемоги над Японією. А у висновку думського Комітету з оборони на законопроект про перенесення Дня закінчення Другої світової війни стверджується, що «успішні дії радянських військ у боях із японською армією в Маньчжурії, на Південному Сахаліні і Курильських островах мали вирішальне значення для наближення закінчення Другої світової війни». У фахівців з історії Другої світової війни такий висновок викликає тільки посмішку.

Добре відомо, що Японія була знищена головним чином зусиллями Сполучених Штатів. А дозволило закінчити війну на Тихоокеанському театрі в серпні 1945 року, наблизивши її закінчення на кілька місяців, хоч як це трагічно, застосування проти Японії двох атомних бомб, що змусило Японію негайно капітулювати. Це врятувало життя не тільки десятків тисяч американців, а й сотень тисяч, а можливо, і мільйонів японців, які в іншому випадку загинули б у результаті широкомасштабного американського вторгнення на Японські острови, запланованого на 1 листопада 1945 року. Радянський же напад на Японію мав більше не військове, а політичне значення. Аж до радянського оголошення війни Японії 8 серпня в Токіо всерйоз сподівалися, що Москва виступить посередником у японських переговорах із Вашингтоном, що дозволить виторгувати умови миру, які відрізнятимуться від беззастережної капітуляції. За це японці готові були віддати СРСР Південний Сахалін і Курильські острови і Далекий Схід із Порт-Артуром, а також погодитися на демілітаризацію Південної Маньчжурії. З оголошенням війни надія на радянське посередництво зруйнувалася, і під загрозою застосування нових атомних бомб Японія змушена була погодитися на беззастережну капітуляцію.

Що ж до Квантунської армії, то вона не тільки не могла протистояти радянському наступу, а й була не в змозі чимось допомогти обороні Японських островів від майбутнього американського вторгнення. До серпня 1945 року в Японії практично не залишилося морських транспортів. Залишки військового флоту перебували на приколі через відсутність палива. Авіація теж була в основному знищена, а ті літаки, що залишилися, мали гострий дефіцит бензину. Судна та літаки, які спробували б доправити частини Квантунської армії в метрополію, були б неминуче потоплені або збиті американською авіацією і флотом. Та і японські війська, що залишилися в Маньчжурії до початку радянського вторгнення, були відверто третьосортними і являли собою не професійну армію, а нашвидкуруч набране ополчення з місцевих японських резервістів, які не мали ніякої бойової підготовки. Всі боєздатні дивізії Квантунської армії давно вже були перекинуті або в Південний Китай, або на Тихий океан. Достатньо сказати, що більшість її дивізій були сформовані тільки в липні — на початку серпня 1945 року.

Три радянські фронти, які вторглися в Маньчжурію, нараховували 1559,5 тис. осіб. У них було 5250 танків і САУ і 5171 бойовий літак. Реальна чисельність Квантунської армії становила 713,7 тис. осіб, половина з яких була представлена небойовими частинами. Японці мали близько 600 танків, але танкісти були новобранцями, які майже не вміли управляти своїми машинами. Всі танки дісталися Червоній Армії у вигляді трофеїв. Єдиний серйозний бій японські танкісти 11-го окремого танкового полку прийняли 18 серпня на Курильському острові Шимушу (нині Шумшу), де 21                японський танк із 64 був підбитий, але й радянські втрати становили 200 осіб убитими. Однак на Курильських островах і Південному Сахаліні розташовувалася не Квантунська армія, а армія метрополії, що складалася з кадрових частин. Із 900 наявних у японців літаків боєготовими були тільки 50. Дуже мало було у японців артилерії і боєприпасів. А армії маріонеткових держав Внутрішньої Монголії і Маньчхоу-Го довелося розформувати через явну неблагонадійність, щоб їхньою зброєю озброїти щойно сформовані японські дивізії. Російські історики, як раніше радянські, звеличують Маньчжурську операцію як зразок радянського військового мистецтва. Але за такого співвідношення сил і засобів Червона Армія могла діяти майже як на маневрах.

Однак червоноармійці відзначилися в Маньчжурії не тільки успішними діями, але й насильством проти мирного населення, причому не тільки японського, а й китайського. Начальник американської місії, яка прибула в Шеньян (Мукден) для репатріації американських полонених, доповідав: «Росіяни перевершили китайців у грабунках, мародерстві і зґвалтуваннях. Жінок ґвалтують на автобусних зупинках, залізничних вокзалах і іноді просто на вулицях. Побутують чутки, що місцевій владі наказано постачати певну кількість жінок радянському командуванню щоночі. В результаті жінки голяться наголо, замазують обличчя чорнилом і накладають пов’язки, щоб мати якомога менш привабливий вигляд... Червоноармійці займаються тільки грабунками і вбивствами. І вони грабують не тільки японців. Деякі солдати носять одразу десяток наручних годинників... Серед радянських військових мені довелося зустріти і пристойних людей, але таких — один із десяти».

Звичайно, американець міг згущувати фарби. Але на насильства з боку радянських військ звертали увагу навіть китайські комуністи. Секретар Північно-Східного відділення Комуністичної партії Китаю Ху Фуцзіа писав керівництву ВКП (б), що «Червона Армія займається речами, не притаманними пролетарській армії, зокрема зґвалтуваннями та експропріацією продовольчих запасів у селян». Він просив «створити військовий дисциплінарний комітет, який запобігав би порушенням військової дисципліни червоноармійцями і розгорнути широку пропагандистську кампанію, щоб повернути довіру китайців, які тепер не на жарт бояться радянських солдатів». Однак мародери, насильники і вбивці залишилися в переважній більшості випадків безкарними.

P.S. Блюзнірство і те, що святкувати збираються саме в той день, коли, багато в чому з вини ФСБ, загинули сотні заручників в школі Беслана, захоплених ісламськими терористами. Так хочуть придушити трагічну пам'ять про Беслан.