Конституцiя: 20 років маніпуляцій

Українці прожили 20 років з Конституцією України. І за ці кілька десятків років майже кожен Президент змінював або намагався змінити її під себе. Лише Віктор Ющенко під тиском домовленостей добровільно відмовився в 2004 р. від левової частки повноважень, погодившись на парламентсько-президентський формат влади. Можна сказати, що Президентом в повноцінному розумінні цього слова Ющенко пробув лише рік. Після того, як Віктор Янукович повернув собі в 2010 р. повноту влади згідно Конституції 1996 р., було зрозуміло, що з повноваженнями вже ніхто «гратись» не буде. І коли новий Президент Порошенко начебто погодився на парламентсько-президентську республіку, мало у кого залишились ілюзії щодо ліберальних намірів Петра Олексійовича, адже фактично парламент сьогодні затверджує ті рішення, які приймають в Адміністрації Президента. І не лише парламент. Уряд, прокуратура та інші державні структури де-факто залежать від Порошенка. На сьогодні ми маємо концентрацію влади в одних руках після президентства Леоніда Кучми і Віктора Януковича, які так само вибудовували вертикаль, що не могла функціонувати без клановості і корупції. Клановість і корупція були і залишаються досі головними стовпами на яких тримається порочний владний механізм більш ніж 20 років. Саме тому Конституція часто залишається формальністю і об’єктом маніпуляцій.

Наприклад, нещодавні зміни до Конституції в частині судочинства закріпили за Президентом право ставити підпис під призначенням суддів. Цікаво те, що в голос Порошенко говорить, що він навпаки відмовився від частини своїх повноважень і дав суддям більше свободи. «Свободи» за власним підписом... Принцип зрозумілий і дуже схожий на розмови Президента про децентралізацію під наглядом префектів. Очевидно, що маємо справу не з децентралізацією, а з навпаки узурпацією влади під одну особу. І не дарма низка парламентарів другого скликання, за часів яких і була прийнята Конституція, говорять, що такі дії Президента є, ні багато ні мало, утвердженням авторитаризму.

Відомий дисидент Левко Лук’яненко в коментарю «Дню» розповів: «В Україні немає боротьби з олігархами і корупцією. Це основа проблеми. У нас завжди був кримінальний кодекс і від влади залежало карати чи не карати злодіїв. Тобто проблема не в законах. А коли не має волі, то тоді чіпляються за те що потрібні нові закони, нові органи. Закони приймаються, змінюються, органи створюються, а корупція як була так і залишається. Я за те, щоб Конституцію менше змінювати. Нехай вона не ідеальна, але спочатку треба змінити суспільство, а потім вже народ має змінювати Конституцію».

БЕЗЦІННИЙ ДОСВІД... ОКРІМ ДЕПУТАТІВ ПЕРШИХ СКЛИКАНЬ, НА УРОЧИСТОСТЯХ З НАГОДИ 20-РІЧЧЯ КОНСТИТУЦІЇ БУЛИ ПРИСУТНІ Й МОЛОДІ ПАРЛАМЕНТАРІ. ЇМ-ТО Є ЧОГО ПОВЧИТИСЯ. І ПОТРІБНО

Але кому ще вигідні зміни до Конституції окрім Президента? Нагадаємо, що ці зміни відбуваються в час агресії РФ проти України, окупації частини української території та загибелі тисяч наших громадян. Тобто в України триває війна. Зміни ж до Основного Закону означають нівелювання 57-ї статті про неможливість таких змін в умовах воєнного стану. Отже, якщо немає умов воєнного стану, то немає і війни. А якщо немає війни, то немає і агресора. Саме тому Путін добився прописати в Мінських угодах пункт про зміну Конституції. Йому потрібно не лише перекроїти державний устрій в Україні, але й під будь-яким проводом добитись згаданих змін, щоб на віка юридично зафіксувати свою непричетність до війни на Донбасі. Путін (окупаційний Кремль) і є ще одним вигодонабувачем таких змін.

Виникає закономірне питання — як така гнила система може триматись всі ці десятиліття? Ми вже прийшли до війни, втратити територій і масових вбивств, а принципи існування цього спруту наче живляться в перегної руйнації нашої державності. Для відповіді на це питання потрібно включити увагу на деталі і показові ситуації. 20 років назад, після того як була прийнята Конституція, зранку в парламенті на урочистостях з’явився Леонід Кучма, який до того пригрозив проведенням референдуму, на якому мав голосуватись його проект Конституції з винятковими повноваженнями Президента. Тоді Кучма виступив з трибуни — мовляв в такий спосіб він лише стимулював парламент для прийняття Основного Закону. 

І ось у цей вівторок на ювілей Конституції другий Президент з’явився в залі парламенту, але слово не взяв. Не виключно, що через Олександра Єльяшкевича, який також був в сесійному залі. Це людина, прізвище якої звучить на «плівках Мельниченка», де Леонід Данилович дає розпорядження розібратись з норовливим депутатом. Кучма знав, що Єльяшкевич мовчати не буде і екс-президенту прийдеться оголити давній конфлікт в прямому ефірі в святковий день.

Народний депутат Ігор Луценко на своїй сторінці в «Фейсбуці» відреагував: «Значить, Кучмі слова не дали, побоялися, бо у залі Єльяшкевич з групою підтримки з екс-депутатів. Борня триває, попри те, що родина Кучми не просто все порішала, але й вирощує ціле нове покоління політиків, котрі заради ефемерного статусу готові забути будь-які злочини».

«Порішала» — ключове слово, яке дає відповідь на сутність негативних процесів нашої новітньої історії. Йдеться про змову не лише політиків, але й журналістів з різним ступенем іменитості. Це вони за власної волі один за одним підходили в парламенті до Кучми і «ручкались» з ним, демонструючи показову лояльність до творця кланового олігархату, а отже в чергове засвідчуючи те, що приймають правила цієї наперсткової гри. Єльяшкевич не промовчав і цього разу застерігши присутніх від такого «рукопожатія». «Відійдіть від Кучми!» — прокричав він, — «Вбивця! Кучму геть!». В той же день в коментарі «Дню» Олександр Єльяшкевич пояснив: «Все таємне неминуче стане явним. Колись ми не могли уявити, що почуємо до секунди слова Кучми з його кабінету, де він надавав накази вбивати людей. Переконаний, що з часом ми дізнаємось про всі таємниці, які пов’язані в тому числі з прийняттям нинішніх змін до Конституції, на яких умовах вони були зроблені і хто був бенефіціаром цих змін».

Але акт засвідчення лояльності відбувся. Більш того, він відбувається регулярно, коли політики чи журналісти виходять на ефіри і роблять все, щоб розмити відповідальність конкретних осіб, «перевести стрілки» на «дурний» народ, який «не тих обирає» і при цьому відвідують банкети олігархів, де їдять, в прямому і переносному сенсі, зі столів хазяїв. Більш того, якщо вони перестануть це робити, завтра ми про них вже не почуємо. Тому і живемо ми не за Конституцією і навіть не «по понятиям». Ми існуємо «від Майдану до Майдану» в умовах гри шулерів, усвідомлюючи номінальність законів, девальвацію права і домінацію безкарних «рєшал».