Концесійне розв’язання проблеми комунальних неплатежів

Нещодавно у Верховній Раді України відбувся семінар «Практичне застосування концесій у комунальному господарстві». Слово «концесія», безперечно, чули майже усі, але асоціюється воно у більшості, швидше від усього, лише з «Золотим телям» Ільфа і Петрова і з порушником концесії «дітей лейтенанта Шмідта» Паніковським.

Поза тим, концесія — дійовий інструмент економічного зростання і залучення інвестицій. Франція має багатий досвід застосування концесій, що бере свій початок у ХVII ст. Директор Українсько-Європейського консультаційного центру з питань законодавства (UEPLAC) Жан-Люк ПОЖЕ — один із тих, хто безпосередньо брав участь у розробці Закону України «Про концесії». Про перспективу концесій в Україні — в інтерв’ю з експертом:

— Зміст концесії полягає в тому, щоб здійснити процес передання в делеговане управління підприємства чи комунальної служби. При цьому право власності на ці об’єкти залишається в руках держави. Це проміжний етап між державним управлінням і повною приватизацією. Концесії можна застосувати до всього комплексу комунальних служб: водопостачання, каналізація, опалення, електропостачання, служба утилізації побутових відходів, а також автошляхи, мости, тунелі, аеропорти, морські і річкові порти, залізниця і т.ін. Інвестор, вклавши кошти, здійснює експлуатацію об’єкта й отримує від користувачів плату, яка дає йому змогу повернути інвестиції, вкладені на первинному етапі, і мати прибуток. Можливості розвитку концесій в Україні величезні, але на нинішній момент їх абсолютно не використовують.

— Закон України «Про концесії» ухвалено 16 липня 1999 року. Минув майже рік. Які практичні результати дії цього документа?

— Одна з останніх статей закону визначає додаткові дії Кабінету Міністрів. Одне з головних — розробка типового контракту концесії. Цю роботу ще не завершено. Також визначено перелік тих підприємств і служб, управління якими можна передавати в концесію. Однак залишається головна проблема — концепція утворення концесій ще маловідома в Україні.

— Скільки триває процес передання об’єкта в концесію?

— Середній термін — від одного до трьох років. Він включає в себе переговори, обговорення і висновок контракту. У процесі передання в концесію потрібно не тільки вирішити юридичні питання, а й визначити обсяги необхідних інвестицій і робіт, які потрібно буде виконати. Такий підготовчий термін стосовний як українських, так і іноземних концесіонерів. Маю також сказати, що перелік об’єктів, які можна передавати в концесію, було визначено в Україні, але справжньої реклами, здатної привернути увагу як українських, так і іноземних інвесторів, немає досі. Політичну волю в цьому питанні не продемонстровано. До того ж зарубіжні інвестори, які могли б вкласти свої гроші в концесії, ще не переконані, що це доцільно для них.

— Із чим це пов’язано?

— По-перше, з нерозробленістю комерційного законодавства, а значить — з потенційними труднощами в процесі управління об’єктом. По-друге, з економічною ситуацією в Україні. Потрібно, щоб користувачі об’єктів мали можливість оплачувати послуги. Я вважаю, що застосування концесії в комунальному господарстві якраз могло б уможливити розв’язання проблеми оплати цих послуг, знявши цей вантаж з органів держуправління. Тим більше, що однією з умов МВФ є зменшення внутрішнього боргу, в який якраз і входить борг з оплати комунальних послуг. Хоч усі розуміють, наскільки низька платоспроможність українського населення, але в будь-якій ситуації за користування послугами хтось повинен платити. І це відбувається через бюджет або платить населення. Безперечно, іноземні інвестори прийдуть в Україну тільки тоді, коли це буде для них вигідно.

— Хто може бути концесіонером? На яких умовах передаватимуть комунальний об’єкт у концесію?

— Закон визначає, що концесіонером може стати будь-яка компанія: українська, іноземна чи зі спільним капіталом. Загалом питання розглядається з точки зору ефективності концесії конкретного об’єкта. Якщо взяти за приклад залізницю, то державна організація під контролем Міністерства транспорту визначає політику в галузі розвитку залізничного транспорту, а управління самою інфраструктурою може бути передано кільком концесіонерам, зокрема міжнародним. Загалом умови передання в концесію порівнянні з умовами приватизації. Їх визначають у концесійному договорі, який містить зобов’язання сторін, що його підписали.

— А якщо бажаючих на один об’єкт буде кілька?

— У такому разі буде організовано тендер. Причому ця процедура має бути прозорою і контрольованою, щоб не перевести тендер в русло олігархізації. У разі передання об’єктів у руки концесіонерів посередників бути не повинно.

— На який термін можуть передавати об’єкти в концесію?

— Це залежить від самого об’єкта. У службі водопостачання — це 15-20 років, в управлінні транспортною інфраструктурою — договори на 30 років. Договір визначає, що після закінчення терміну його дії концесіонер повертає об’єкт до рук держави. Досвід у цій сфері свідчить, що після цього або організовують новий тендер на концесію, або продовжують попередній договір.

— Чи існує потенційна небезпека передання української власності в експлуатацію зарубіжним фірмам?

— Я не бачу тут жодної небезпеки. Законом визначено таке: концесійний договір, який визначає взаємні зобов’язання сторін, держава може розірвати у будь- який момент. Певна річ, за умови виплати компенсації концесіонерові за той обсяг інвестицій, які було вкладено, але на той момент вони ще не встигли повернутися в процесі експлуатації. Ця система успішно застосовувана в багатьох країнах світу. Американець, який відкриває водопровідний кран, не знає, з участю якої з компаній, які займаються водопостачанням, подано цю воду. У будь-якому разі ризик з боку держави при переданні в концесію набагато менший, ніж при повній приватизації.