«Королі самозахоплень» і експерти ООН

Наприкінці минулого тижня в Сімферополі відбулася перша сесія п’ятого курултаю (національного парламенту) кримськотатарського народу. З літа 1991 року, коли зібрався перший курултай кримських татар у Сімферополі, обраний ним меджліс очолив Мустафа Джемільов, нині народний депутат України, а в минулому відомий радянський дисидент. Відтоді питання про зміну лідера меджлісу ставилося на багатьох, особливо останніх, курултаях, але щоразу делегати доходили висновку, що вести справи й надалі має Мустафа Джемільов. У результаті в активі народного депутата України Джемільова опинилися всі досягнення в поверненні та влаштуванні народу, зате в пасиві — всі його провали й недоліки. Коли той монолітний національний рух кримських татар за повернення на батьківщину зараз перестав бути єдиним, у ньому з’явилося багато течій, одні з яких вирізняються більше радикальністю, другі, переконавшись у здатності влади вирішити їхні проблеми, почали орієнтуватися на міжнародні організації, зокрема ООН, як, наприклад, лідер організації «Азатлик» Надір Бекиров, який став експертом ООН, треті йдуть в релігійні ідеології, четверті віддають перевагу опорі на власні сили, п’яті закликають орієнтуватися на Росію.

У середовищі кримських татар формується думка, що за 20 років повернення й за 16 років діяльності курултаю й меджлісу, на чолі яких стояв Мустафа Джемільов, проблема репатріації могла бути вирішена. Під державну програму репатріації вже виділено понад 1,25 мільярда гривень, створено понад 300 селищ компактного проживання, створено Кримський інженерно-педагогічний університет, видаються підручники, газети й журнали, у Верховній раді Криму є їхня національна фракція, багато людей обрано депутатами місцевих рад, перебуває на державних посадах. Однак для повної репатріації й облаштування кримських татар у Криму, за деякими підрахунками, потрібно не менш як $ 2 млрд., виділити які Україна сьогодні не може, а Бішкекська угода країн СНД про участь у фінансуванні репатріації кримських татар інших пострадянських країн, як відомо, не виконується. У результаті кримськотатарське питання оголошене «внутрішньою проблемою України».

В Україні досі не ухвалено закон про відновлення прав депортованих, створено лише сім шкіл з викладанням кримськотатарською мовою. Нові селища не мають доріг з твердим покриттям, чимало їх не газифіковані, не мають водогону й каналізації, в них немає медичних установ, дитячих садків, шкіл, магазинів, громадського транспорту. Безробіття серед репатріантів досягає половини працездатних. Спроби отримати землю для комерційного використання, зокрема на південному березі Криму, натикаються на юридичні проблеми й опір влади. Та й сама діяльність курултаю й меджлісу кримських татар досі не легалізована в правовому сенсі. Крим постійно стрясають акції протесту кримських татар — вони встановлюють наметові містечка, перекривають дороги, проводять мітинги, звертаються з петиціями до ООН, однак тривалий час становище не змінюється.

Ця невирішеність економічних, гуманітарних, політичних проблем викликає у кримських татар невдоволення передусім діяльністю меджлісу, зокрема особисто Мустафи Джемільова. Чимало активістів стверджують, що нинішній меджліс і курултай не виконали свого завдання, не добилися відновлення національної автономії, а облаштування репатріантів на батьківщині проходить надто повільно. Вони звинувачують Джемільова, як і інших лідерів нинішнього меджлісу, в зраді інтересів кримських татар.

Тому Джемільов ще до початку народного з’їзду заявив, що йде зі своєї посади, й запропонував замінити його Рефату Чубарову, не менш досвідченому в політичних справах народному депутату України двох минулих скликань. Чубаров заявив, що ще не готовий очолити меджліс, бо не має своєї команди. Тому Мустафа Джемільов, який не взяв самовідводу й знову балотувався «на прохання делегатів», погодився залишитися головою, як сам запропонував, до наступної сесії курултаю, яка відбудеться влітку наступного року.

Незважаючи на обрання, Мустафа Джемільов, який їде до Києва працювати у Верховній Раді, фактично здає владу в меджлісі Рефату Чубарову. За наступні півроку Рефат Чубаров постарається «створити команду», а Мустафа Джемільов — зізвати Конгрес діаспори. «Для сприяння розв’язанню наших національних проблем необхідно залучити й зусилля нашої діаспори», — говорив у своєму виступі на цьому курултаї Мустафа Джемільов. — Ще багато років тому на одній із сесій Курултаю ми порушували питання про скликання всесвітнього Конгресу кримськотатарської діаспори... Ця проблема існує й нині, але, незважаючи на це, все ж таки, напевно, слід скликати перший конгрес і подивитися, що з цього вийде...» Таким чином, у разі скликання такого конгресу саме Джемільов має найбільші шанси його ж і очолити. І його впливовість зросте до міжнародних масштабів.

Зміни в меджлісі кримських татар багато значать для майбутнього. Не є таємницею, що Мустафа Джемільов грав у ньому стабілізуючу роль, під час його правління затвердився принцип ненасильства в національному русі. Мустафа-бей не підписав і не надав чинності недавньому рішенню меджлісу про загальну мобілізацію кримських татар після зносу татарських комерційних закладів на Ай-Петрі. Він умів вести переговори з представниками влади. Тепер на зміну старим прийдуть новий меджліс і курултай, які можуть бути радикальнішими, й для стримування яких авторитету Чубарова може виявитися недостатньо. З другого боку, перед національним рухом зараз постають нові завдання й нові виклики, які вимагають систематичної правової роботи, й практично ніхто в середовищі кримських татар, крім Чубарова, не міг би її вести.

Але головне в тому, що Мустафа Джемільов у найближчому майбутньому, навіть незалежно від скликання або нескликання міжнародного конгресу, явно посилить міжнародне звучання кримськотатарської проблеми, тим паче що недавно ООН ухвалила декларацію про права корінних народів, у якій говориться про можливості національного самовизначення. Скликання Всесвітнього конгресу кримських татар у будь-якому разі чинитиме на Україну великий зовнішній тиск і перетворить нашу внутрішню проблему на міжнародну. З одного боку, «королі самозахоплень», як Даніял Аметов, з другого — експерти ООН, як Надір Бекиров, домагатимуться, по-перше, якнайшвидшого, по-друге, повного — в їхньому розумінні! — розв’язання проблеми репатріантів, і наскільки далеко вони можуть піти у своїх вимогах, покаже тільки час. А повне виконання Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу, прийнятої першим курултаєм 1991 року, передбачає не лише створення національної автономії, а й багато інших вимог — повернення історичних топонімів, майнової реституції й так далі — які не так просто виконати ні технічно, ні політично, й Україна, незважаючи на 20-річний термін репатріації, зовсім не готова до такого повороту подій.