Кожній партії — по демплатформі?..
Днями народні депутати — члени Народно-демократичної партії — уклали договір із кандидатом у президенти України, лідером коаліції «Сила народу» Віктором Ющенком про підтримку його на виборах. Угоду підписали Олег Зарубінський, Сергій Шевчук і Володимир Кафарський — засновники демократичної платформи в НДП, що з’явилася свого часу як протест проти рішення партії підтримувати кандидата від влади Віктора Януковича.
Потрібно нагадати, що в НДП це вже не перший подібний випадок. Дана ситуація дуже нагадує таку, що склалася в НДП п’ять років тому, коли перед виборами 1999 року група ендепістів на чолі з тогочасним лідером партії Анатолієм Матвієнком вийшла з партії на знак незгоди з прийнятим нею на з’їзді рішенням підтримувати кандидата в президенти Леоніда Кучму. Згодом Матвієнко з однодумцями стали чи не найбільш радикальною опозицією. Чим закінчиться нинішній демарш, до закінчення виборів сказати складно. Лідер партії Валерій Пустовойтенко заявив про порушення з боку трьох депутатів статуту НДП і рішення її з’їзду, однак пообіцяв розібратися з порушниками після виборів.
«День» уже давно відмітив тенденцію, що зміцнюється у вітчизняному партійному середовищі, до створення демплатформ. Напевно, після виборів цей процес продовжиться і матиме вплив на подальшу переструктуризацію політичного простору в Україні.
Ситуацію навколо угоди з Ющенком в інтерв’ю «Дню» прокоментував один із найбільш публічних депутатів-«демплатформівців» Олег Зарубінський. Крім того, з обговорення саме цієї теми позавчора за «круглим столом» у редакції розпочалася розмова з вітчизняними політологами.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, народний депутат України, член демплатформи в Народно-демократичній партії:
— Підпис під угодою з кандидатом в президенти Віктором Ющенком поставили лише організатори «Демократичної платформи». Але це не означає, що мова йде про угоду коаліції «Сила народу» та лише трьох народних депутатів. За нами стоять тисячі, десятки тисяч членів НДП, які поділяють погляди, що ми відстоюємо. А свої погляди ми почали відстоювати не між першим і другим туром президентських виборів, а значно раніше. Тобто це не спонтанна позиція, вона визначалася впродовж тривалого часу. Ми заявляли, що на нинішніх виборах Україна повинна не просто зробити крок, який робить будь-яка країна сталої демократії, коли один президент змінює іншого. Там, у державах сталої демократії, попри зміну персоналій демократичні засади, особливості функціонування суспільства та держави залишаються незмінними. У нас же на порядку денному фактично момент істини для України. Вирішується, яким шляхом наша країна має йти, на що орієнтуватися, які цінності сповідувати. Тому ціна нинішніх українських виборів колосальна. Ми як державники, як патріоти розуміємо, що для України сьогодні стоїть питання не прізвища, а цивілізаційного вибору. З одного боку, нам нав’язується повна інтеграція в межах євроазіатської спільноти з усіма притаманними їй ознаками. Такими, як невисока ефективність економіки, бутафорська демократія, авторитарні чи, в кращому разі, напівавторитарні політичні режими, хижацьке ставлення до природи, невміння та небажання цінувати людське життя. Ми не хочемо такого цивілізаційного вибору. Ми бажаємо, щоб Україна повернулася до лона європейської цивілізації, від якого її свого часу відлучили, в першу чергу за допомогою зовнішнього фактору.
Але мова не про конфлікт цивілізацій, а швидше про різні принципи й різну ієрархію цінностей. Я не хочу прямо говорити, але думаю, це зрозуміло, в яких країнах, на якому просторі впродовж століть було, є і буде таке явище, коли на першому місці держава, а людина — на другому. З другого боку, відомо, в яких країнах на перше місце прийнято ставити людину, а вже потім державні інтереси та все інше. Тому я та мої однодумці прийняли рішення, про яке йде мова. Після цього в мене телефон став гарячим у буквальному розумінні цього слова. Дзвонила маса людей з районних, міських організацій НДП, окремі партійці, які висловлювали свою солідарність з нами.
Відверто кажучи, на подібну підтримку ми навіть не сподівалися, хоча й знали настрої людей. Чи не є це підставою для розколу в партії? Я не люблю слово «розкол», бо не є радикалом по своїй суті. Мені здається, в кожній політичній силі існує демократичне крило. Тим більше, що НДП — не консервативна, не інерційна партія. Були, звичайно, і проблеми в партії, але демкрило в НДП завжди було присутнє. Це ті люди, які мають свої переконання, свою позицію. Інша справа, що обставини часто примушували до того, щоб вони так публічно й так активно цю позицію не заявляли. Але в нинішній політичній ситуації в Україні, коли спостерігається зіткнення двох різних бачень нашого майбутнього, справжні представники українського народу — незалежно від національного, етнічного походження — займають патріотичну позицію. Я особисто пов’язаний своєю долею з двома регіонами — це Київ та Вінниччина. Я не можу не орієнтуватися на настрої своїх земляків. Так, це вже не перші вибори президента, коли в партії виявилися різні політичні позиції. Думаю, це вияв демократичності та плюралізму. Однак ми не збираємося чинити так, як вчинили наші попередники в 1999 році, які вийшли з партії. Бо нас, ще раз повторюю, не кілька чоловік, за нами — велика підтримка в партійних рядах. Але демплатформа — це не платформа підписів. Це платформа думок та вчинків. Чи не маємо ми наміру створювати на цій платформі нову політичну силу? Поки що в нас немає планів щодо подальших «технологічних» кроків. А розвиток подій покаже.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Ця ситуація є показовою для всіх партійних структур. Саме по собі формування платформ у партіях — це нормальний процес. Але в цьому випадку доводиться не тільки коментувати наявність нормального внутрішньопартійного плюралізму, а ще й оцінювати певні типи вчинків. І це складно — бо в цій ситуації є політичний та етичний аспекти.
Політичний аспект досить очевидний. І Сергій Шевчук, і Олег Зарубінський, і Володимир Кафарський, і ще ціла група ендепістів як в активі, так і в регіонах відкрито симпатизували Ющенку. Понад те, вони часто виступали в ролі дипкорпусу від цілого ряду парламентських груп, коли наводилися мости та відбувалися переговори з опозицією. І той факт, що демплатформівці орієнтувалися у другому турі на підтримку Ющенка — це також не проблема. Принаймні, до останнього моменту це не призводило до великої напруженості. Але коли виник політико-юридичний чинник (угода про співпрацю) — це вже прецедентна ситуація. Постає питання: що робити в партії з тими, хто, перебуваючи в рамках партії, не виходячи й не розколюючи її, приймає альтернативне рішенню з’їзду політико-юридичне рішення.
Етичний бік ще складніший. На жаль, про саму можливість такого кроку ніхто в НДП не був проінформований. Тобто демплатформівці вчинили, як їм веліла совість, політична ситуація, але вони поставили себе в дуже складне становище. У складному становищі й лідер НДП В. Пустовойтенко. У дуже пікантному становищі зараз керівництво партії в регіонах. Їм і так несолодко зараз. А коли вони побачили заяву, підписану двома (з чотирьох) заступниками голови партії... Тим більше, що практично синхронно договір про підтримку у другому турі з Ющенком підписав й Анатолій Кинах. Тобто закладена бомба, яка об’єктивно закінчиться новими розколами. Це буде бліда подоба 1998-го. Бліда — бо немає такого «ватажка», яким тоді був Анатолій Матвієнко. Ані в демплатформі, ані у НДП.
Що може бути далі? Вважаю, що зараз усі займуть вичікувальну позицію до другого туру. Дуже небезпечно зараз щось коментувати як з того, так і з іншого боку. Поки що це виглядає як партизанська вилазка: вибігли, висадили і втекли. А ось після 21 листопада у разі перемоги Ющенка ці хлопці, звісно ж, зможуть заявити про необхідність реформи НДП, і результатом цього буде розкол партії за політичними ознаками. У разі перемоги Януковича, я вважаю, буде просто організований вихід цих людей із партії, і треба зробити все, щоб цей вихід не супроводжувався істериками. На сьогодні ж очевидним є тільки одне: спалені мости в партії і найсумніше, що спалена можливість діалогу. Для великої політики — це плюс, а для партії наслідки будуть поганими. Демплатформа — це найбільш професійна група політиків у НДП, найбільш освічена, з досвідом публічної роботи. Ця маленька купка є сильною тим, що вона концептуальна.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Насправді посилення політичних розбіжностей у НДП почалося ще півроку тому, цієї весни. А якщо копнути глибше, то вперше ідеологічні розколи почалися ще раніше, коли була дискусія у Верховній Раді щодо ЄЕП.
Після 21-го у разі перемоги одного з кандидатів не можна виключати появи платформи в СДПУ(О), в Партії регіонів, — тобто в партіях, пов’язаних з владою. Можливий, звісно, і просто вихід людей із партії без створення демплатформи. Але демплатформа — ця певна половинчатість, тобто люди однією ногою залишаються у своїй партійній структурі й одночасно посилають месідж як рядовим членами партії та регіональним організаціям, так і зовнішньому оточенню. Усі ці процеси — перші ластівки грядущого переформатування — і у Верховній Раді, і партійної системи, — але лише за певного результату президентської кампанії.
Олександр ЛИТВИНЕНКО, перший заступник Національного інституту стратегічних досліджень:
— Що буде далі, після виборів, багато в чому залежить від того, наскільки наші партійні лідери вчили і пам’ятають історію КПРС. Перший досвід створення демплатформи — це наслідок абсолютно очевидної й помилкової поведінки Комуністичної партії. А з іншого боку, та сама історія Компартії часів Леніна демонструє величезний реальний опортунізм лідерів комуністів. І на мою думку, буде швидше не демплатформа, наприклад, у СДПУ(О), а СДПУ(О) стане демократичною партією. У цьому сенсі слід пригадати відомого діяча пана Вишинського, який починав із меншовизму, підписував ордер на арешт Леніна, а закінчив представником СРСР в ООН і заступником міністра закордонних справ...
