Кремль пішов ва-банк

Останнім часом Росія, використовуючи своїх маріонеток на окупованій території сходу України, постійно здійснює провокації вздовж всієї лінії фронту. Окупанти, окрім обстрілів українських позицій та живої зони, організували мобілізацію серед місцевого чоловічого населення та «евакуацію», а по факту депортацію жінок, дітей та людей похилого віку під приводом «наступу ЗСУ». Паралельно з цим за лекалом провокацій 2014 року ці ж найманці почали здійснювати обстріли населених пунктів на окупованих територіях для імітації обстрілів з боку української сторони. При цьому, активізувавшись в унісон вздовж всієї лінії фронту, вони нехтують об’єктивними природними умовами, які ще більше наражають на небезпеку цивільне населення. Українська армія терпеливо не відповідає. Ба більше, про  відсутність намірів відновлювати територіальну цілісність нашої держави військовим шляхом постійно заявляють українські високопосадовці.

Заяви західних лідерів з апеляцією до даних власних розвідок лише підсилюють усвідомлення масштабу небезпеки. Останні постійно нагадують, що стежать за ситуацією і «водити за ніс» світову спільноту, як це робив Кремль в 2014-му році, вже не вийде.

Зрештою в вечері 21 лютого вся ця істерика, яка штучно розкручується Кремлем, вилилась у політичне рішення Володимира Путіна про визнання незалежності окупованих територій України. За цим можна очікувати наступним рішення про чергове приєднання частини України до Росії. Існує, щоправда, ще один дуже ймовірний варіант розвитку подій – подальша ескалація і наступ російських військ. Частина з них у вигляді «миротворців» вже зайшли на окуповані землі українського сходу.

Що зараз відбувається на лінії фронту і чого очікувати українцям далі? Про це «День» з місця подій поспілкувався з колишнім головою Станично-Луганської РДА, який тривалий час обіймав цю посаду в найкритичніший для прифронтового району період, Юрієм Золкіним.

«ЯКЩО ПУТІН НЕ ДОБ’ЄТЬСЯ СВОГО, ТО ВІН І ДАЛІ БУДЕ ЗАГОСТРЮВАТИ СИТУАЦІЮ»

- Юрію Олексійовичу, вчора трапилось те, що одні давно очікували, а іншим навпаки не вірилось – Путін визнав незалежність «республік» а точніше окупованих територій на сході України. За моєю інформацією з самого Луганська такий розвиток подій був очікуваним, адже бюрократична система в окупаційних адміністраціях повністю налаштовувалась на російський лад до повної відповідності. Там лише чекали команду з Кремля, якої тривалий час не надходило. Як ви оцінюєте цю ситуацію?

- Те, що було відомо мені – це те, що Росія до останнього вагалась. Вона в питанні окупованих територій сходу України була на певному роздоріжжі. Цього до кінця не знали в тому числі проросійські сили в Україні. Якщо пригадаймо, то після того як нещодавно Шуфрич отримав стусанів в ефірі і повернувся до студії, в той же час пройшла інформація про звернення Держдуми до Путіна стосовно визнання «Л/ДНР». Шуфрич був щиро здивований, адже за його інформацією вони мали спочатку звернутись кудись за консультаціями, тобто піти довгим шляхом. Тут ще є один важливий фактор. Ті російські офіцери, які були завезені на Донбас, всі ці так звані інструктора зовсім не хочуть воювати. Їх влаштовує позиційна війна, яка склалась. Адже одна справа вести позиційну війну з епізодичними перестрілками до якої всі пристосувались, а інша – пряма рубка з величезними жертвами. Тим більше, що у росіян тепер величезний страх перед тим озброєнням, яке нам надав Захід. Чого варті лише «Байрактари» або джевеліни. Але Кремль пішов в ва-банк.

- А ще міжнародний тиск. Хоча перша заява про санкції від США далеко не у всіх в Україні викликала задоволення. Де ж ті «пекельні санкції»?

- Вибачте, але поки що в цьому плані Захід знову починає тягнути резину, як це він робив і раніше. Звичайно, це не надихає. У них на цей випадок повинні були бути заготовлені конкретні термінові дії безпосередньо проти Кремля. Адже це не 2014-й рік, коли не всі розуміли, що треба робити. Замість цього поки що ми бачимо санкції від Байдена на рівні «не майте справи з Пасічником чи Пушиліним» наче хтось з ними до цього мав справу і вони є головним джерелом небезпеки та дестабілізації.

Тому те, що загострення рано чи пізно почнеться саме з окупованих територій було прогнозованим. Це для Кремля зручно. Тепер вони підійшли до чергової межі і завели сюди так званих миротворців. Наступним кроком скоріше буде зустріч Путіна з Байденом за ініціативою Макрона, на якій Путін буде знову виставляти свої вимоги. І якщо Путін не доб’ється свого, то він і далі буде загострювати ситуацію. Для цього йому потрібно зібрати пару сотень людей з російськими паспортами, виставити їх жертвами обстрілів, заявити, що українська сторона цинічно обстріляла російських миротворців порушивши всі домовленості, тож Україну треба покарати. Тоді нам треба готуватись до розширення окупованих територій до меж Луганської та Донецької областей і, як максимум, коридор до Криму. Аж поки ми цю навалу не зупинимо. Тому я прогнозую, що нас чекає наступний етап кровопролиття принаймні по нинішній лінії фронту. 

- Що треба робити українській центральній владі?

- Треба голосувати за закони, які зміцнюють армію. Армію конче необхідно дофінансовувати. Я маю надію, що Кремль все ж таки зробить паузу. Але це той випадок, коли кожна година не просто на вагу золота, а на вагу людської крові. Необхідна мобілізація.

«РОСІЯ ШТУЧНО РОЗХИТУЄ СИТУАЦІЮ»

- Як ви бачите цю ситуацію безпосередньо зі Станиці Луганської – лінії фронту? Вам нагадує вона 2014-й рік чи це вже кардинально інша історія?

- Ця ситуація мені не дуже нагадує 2014-й рік тому, що тоді все ж таки тиснули ми на окупанта. Зараз Росія штучно розхитує ситуацію. Вона робить все, щоб створити картинку внаслідок якої поставити Україну на коліна в очах адептів «русского мира». У них є така потреба – щоб всі навколо них їх боялись. На сьогодні я бачу, що так звану добровільну мобілізацію в Луганську, коли юнаків і чоловіків буквально хватають на зупинках і ринках, ніхто там нормально не сприймає. В Луганську постійно лунають заклики про необхідність оборони від ЗСУ і необхідність наступу. Підкреслюю, саме наступу. І про такий наступ говориться публічно. Закликають до цього навіть МНСників, а це все ж таки не та категорія, якій перш за все повідомляється про це. Тобто все це робиться для картинки при публічній демонстрації сили. Підтягується техніка, але в основному – це мотлох. Нічого нового і серйозного насправді не долучають. Тому це більше нагадує нагнітання ситуації для того щоб примусити Україну підписати кабальні зобов’язання. Це на сьогодні. Що буде завтра – побачимо. Ми не можемо передбачити, що у Путіна в голові і на що він здатен піти.

- Сама «евакуація» якась дивна. Вона більше вписується в сценарій саме нагнітання ситуації, зовнішньої подачі начебто небезпеки від української армії. А по факту серед населення спрацьовує ефект, вибачте, «халяви» - за це обіцяють гроші, обіцяють поселити в санаторіях, хоч по факту розмістили на якихось спортивних майданчиках в Ростові. Взагалі, ті хто справді пам’ятає 2014-й рік, той знає, що полишати місто в такий момент ще небезпечніше ніж там залишатись. Можна, наприклад, стати жертвою провокацій.

- Насправді під час «евакуації», як її назвали окупаційні адміністрації, з Луганську виїхало дуже мало людей. Здебільшого це виїхали ті хто просто піддались пропаганді. Окрім того, звичайно, вивезли дітей з дитячих будинків та всіх інших кого вивозили примусово. Сам Луганськ живе тим життям, що й раніше. Його ніхто не обстрілює з боку ЗСУ. Мало транспорту, мало людей. Чоловіки ховаються від примусової мобілізації. Така картина.

- До речі, враховуючи показову примусовість мобілізації, чи може Росія розраховувати на тих, кого вона таким чином насильно призиває стати «гарматним м’ясом»?

- Треба розуміти, що це не те ополчення, коли перед вами реальний ворог, який вас хоче знищити, і ви з гвинтівкою на трьох пішли захищати рідну землю, рідну оселю. Це не той випадок, коли люди самі йдуть до воєнкомату. В Луганську добре розуміють хто в кого стріляє. Навіть, тим хто сам є жертвою пропаганди, не треба мати багато розуму, щоб подивитись що відбувається у вас за вікном.

- Те, що відбувається за вікном бачать і мешканці прифронтових територій на вільній Україні. Зараз бойовики обстріляли Щастинську ТЕЦ. А нещодавно показовим випадком, інформація з фото про який облетіла світові ЗМІ, було потрапляння в дитячий садочок снаряду з боку окупованого Луганська. Що там відбулось насправді?

- Російські найманці обстрілювали ДЕПО. А потім взяли трошки праворуч і зробили два постріли в живу зону. Один з них перелетів дитячий садочок, а другий влучив в нього. Снаряд був розривний і уламками пошкодило навіть будинки на інших вилицях. І це не зупинило бойовиків. Вони й продовжують цілити по живій зоні, де мешкають люди. 

- Це цілеспрямоване потрапляння чи все ж таки помилка?

- Звичайно цілеспрямовано. Безумовно, існує ще й фактор вітру, який корегує траєкторію снаряду в тих погодних умовах, які зараз є. Вітер уривчастий, потужний, що не є сприятливою метео умовою для прицільного обстрілу.

- Але вони ігнорують ці умови вздовж всієї лінії фронту. А це означає, що діють по єдиному наказу злагоджено не зважаючи на несприятливі обставити. Мета – провокація.

- Так. Причому луплять постійно. Удар по тій саме ТЕЦ – це якась безглуздість. Вдарили по складам, по високовольтним лініям. Там немає військових об’єктів, які б несли для окупанта загрозу. Але б’ють снарядами і 120 мм, і 82 мм калібру. ТЕЦ екстрено зупинила котли, спустила пар і тепер живлення підключаємо з Кремінської підстанції.

- В 2014-му році особлива проблема була з залежністю від енергоживлення, від особливої комунікації між вільною та окупованими територіями. Зараз це питання вирішено? Наскільки прифронтова територія на Луганщині автономна?

- Так, це питання вирішено. Проблему вирішила Кремінська підстанція, яку почали будувати ще, коли очільником Луганської ВЦА був Георгій Тука, а запустили вже за нинішньої влади. Таким чином з боку Харківської області до нас приходе електроенергія.

- З окупованими територіями в цьому плані у нас все «обрублено»?

- З нашої Щастинської ТЕЦ, наскільки мені відомо, на окуповану територію нічого не йшло. Але це дуже складна ситуація, адже область була єдиним організмом. Багато чого перелаштовувалось після 2014-го року.

«НА ТРЬОХ РУБЕЖАХ МИ МОЖЕМО ЕФЕКТИВНО БИТИ ВОРОГА НА ВИБІР»

- Повертаючись до обстрілів. Ми чимось відповідаємо?

- Практично ні. Українські збройні сили можуть локально «огризатись» по позиціям, які навпроти них. Безумовно, про населенні пункти і тим більше Луганськ мова не йде. Наша артилерія поки що мовчить.

- Я добре пам’ятаю провокації 2014-го року, коли по Луганську били з самого Луганська російські найманці. В нинішній ситуації зберігається ймовірність таких дій з боку бойовиків, коли подібні провокації можуть видаватись за обстріли ЗСУ?

- Звичайно. Туди вже завезли кадирівців. А ці хлопці ще в 2014-му році займались двома речами – грабували, в кращому випадку перепродавали крадене «козачками», а друге – 66-ми та 82-ми мінометами били по Луганську. Цьому є свідки, які фіксували саме кадирівців, які їздили по місту і лупили по ньому ж з різних позицій.

- Певний час після подій 2014-го і 2015-го років ситуація на лінії фронту почала стабілізовуватись хоч такий статус-кво все одно був поза адекватного стану і перейшов на рівень позиційної війни. У вас було відчуття, що така відносна стабілізація тимчасова і ворог рано чи пізно зробить подальші дестабілізаційні кроки?

- Ситуація, яка тоді виникла не влаштовувала жодну з сторін. Україна має окуповані території, які нам треба рано чи пізно повертати. Росія зі свого боку намагалась нав’язати свої умови, на які не пішов ні Порошенко, ні потім Зеленський. На останнього Росія очевидно сподівалась в цьому плані, але цього не трапилось.

- Бо це означає політично поховати себе для всієї України

- Саме так. Але зараз важко щось прогнозувати. На сьогодні Кремль божеволіє тому, що за один місяць Україна із озброєнь отримала те, чого не могла отримати вісім років війни, те, чого нам дуже не вистачало. Раніше ми за бюджетні гроші не могли купити снайперські комплекси, адже Німеччина блокувала цей продаж. А зараз Канада посилає до нас цілий літак з цими снайперським комплексами. Щодо броньованої техніки. У України тепер є комплекси, які б’ють на 4 – 4,5 км, джевеліни до 2,5 км, а ще  NLAW до 600 метрів. Тобто на трьох рубежах ми можемо ефективно бити ворога на вибір. Тому Росія і вимагає, як одну з умов, щоб цю зброю у нас забрали і не надавали.

Але тепер наземна операція проти України мало ймовірна. Адже вона не буде вдалою для Росії. Зараз для нас важливо вирішувати питання з комплектацією діючих бригад. Це насправді цілий комплекс питань, які пов’язані з мотивацією йти до війська. Тут немає ніякого секрету. Головною мотивацію в цьому плані залишається заробітна платня. Це, як ви пригадали, вже не 2014-й рік, коли головною мотивацією було дати відсіч ворогу, який наступає. Тепер питання стоїть фундаментально, адже мова йдеться про людей, які мають роками не бачити рідних і близьких, але при цьому бути годувальником сім’ї.

- Як ви можете оцінити взагалі настрої серед пересічних мешканців на лінії фронту?

- По лінії фронту залишається питання кадрове. Не буду вдаватись в подробиці, але враховуючи всі небезпеки, які тут є, до цього питання треба ставитись дуже уважно і вимогливо. Окрема тема територіальної оборони. Поки що це питання успішно можна реалізувати в Сватовому, в Білокуракиному, в Старобільську…

- На Слобожанщині.

- Так. Там є кістяк на який можна покластись для реалізації цих завдань. Що торкається настроїв в Станиці, то важливо зазначити, що за ці роки дуже багато чоловіків пішли на фронт не як строковики, а за контрактом. Таким чином вони в будь-якому разі займають позицію України і разом з ними змінюється або формується ставлення до нашої держави і в їхніх сім’ях. Це природні процеси, які треба підтримувати. Особливо, коли вони бачать, як їх обстрілюють з Луганська російські найманці. Більше того скажу, місцеві обурюються тим, що українська армія зараз не відповідає на такі обстріли. Тому вони бачать хто для них ворог і хто захисник.