Крок за Києвом

Москва не зрадила своїм традиціям і пішла шляхом розколу. Їм не звикати.  Згадаємо лютий 1996 року, коли після прийняття Вселенським патріархом Варфоломієм Естонської апостольської православної церкви під свою канонічну юрисдикцію Священний синод РПЦ постановив «припинити канонічне та євхаристійне спілкування з Константинопольським Патріархатом.., а також припинити молитовне згадування Константинопольського патріарха за диптихом предстоятелів помісних православних церков».

Або 1991—1992 рр., коли Москва не просто відмовила в наданні автокефалії Українській православній церкві на чолі з Філаретом, а усунула останнього від керівництва, організувавши паралельний собор у Харкові, де оголосила митрополитом Володимира (Сабодана). Так було розколоте українське православ’я, не кажучи про більш ранні дії РПЦ із підпорядкування собі Київської митрополії. 

Тому останні рішення Константинопольської церкви якраз були направлені на лікування українського православ’я, а не на його підкорення як це постійно робила і робить Московська церква. Нагадаємо, що Синод Константинопольської церкви минулого тижня прийняв наступні історичні рішення (із ФБ Архієпископа УПЦ Київського патріархату Євстратія (Зорі):

► «1. Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України.

► 2. Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували.

 ►3. Прийняти і розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їхніх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, відповідно до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх автокефальних церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою.

 ►4. Скасувати зобов’язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя.

 ►5. Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа».

Але, схоже, спровокувати «насильницькі дії» і показати на весь світ «криваву картинку», про що постійно заявляють самі представники РПЦ, є однією з цілей Москви. Отже, після рішення Константинополя Московська церква вперше вирішила зібратися на засідання Синоду в Мінську. Багато хто почав задаватись питанням — чому? Насамперед, тому що Росія та Білорусь мають союзну державу. Це проявляється не тільки на державному, а й на церковному рівні. Білоруська православна церква фактично одразу підтримала рішення Синоду РПЦ. 

«Прийняття в спілкування розкольників та підданого анафемі в іншій Помісній церкві особі з усіма рукопокладеними ними «єпископами» і «кліриками», посягання на чужі канонічні території, спроба відректися від власних історичних рішень і зобов’язань, — все це виводить Константинопольський Патріархат за межі канонічного поля і, до великої нашої скорботи, унеможливлює для нас продовження євхаристійного спілкування з його ієрархами, духовенством і мирянами, — йдеться в заяві Московської церкви (patriarchia.ru). — Відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської православної церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської церкви, а для мирян — участь в Таїнствах, що здійснюються в її храмах».

На які ще кроки може піти Москва, адже, як показують події, до справи залучена не тільки РПЦ, а й Кремль? Буквально наступного дня після прийняття рішення Константинополем, президент Росії Владімір Путін провів нараду з постійними членами Ради безпеки РФ, на якій обговорювалися внутрішні справи Української православної церкви. За словами прес-секретаря президента РФ Дмітрія Пєскова, Путін і члени Радбезу РФ обмінялися «думками про стан Російської православної церкви в Україні після відомого рішення Константинопольського патріархату» (tass.ru).

«Думаю, переривати євхаристійне спілкування з Константинополем інші православні церкви не будуть, — коментує «Дню» народний депутат Віктор Єленський. — Навіть ті, хто підтримує Москву. Скоріше, окремі церкви наполягатимуть на Всеправославній нараді чи Соборі, а Константинополь відповідатиме їм, що це його прерогатива збирати наради, синакси, і що це питання взагалі могло бути обговорено на Великому і Святому Всеправославному Соборі 2016 року на Криті. Але Москва сама наполягла на тому, щоб виключити питання автокефалії Українській православній церкві з порядку денного, а потім взагалі не приїхала на Крит».

З усього видно, що протистояння Константинопольського і Московського патріархатів лише набиратиме обертів. Останньому є що втрачати — і статусно, і кількісно, і територіально. «Константинополь-Царгород-Стамбул здавна не давав спокою відомим російським діячам імперського калібру, — пише в Слові до читачів у книзі газети «День» — «Повернення в Царгород» (2015 рік) — головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Однак, коли до історії та спадщини Візантії (як і Київської Русі) звертається Росія, то це перетворюється на безуспішне прагнення віднайти те, чого немає. Для України ж це — найкращий шлях пізнати себе».   

А це вже велика робота над собою самих громадян, адже тільки будучі озброєними знаннями про свою ідентичність, історію, церкву, можна бути стійкими до спекуляцій. «Зараз для РПЦ найголовніше — втримати УПЦ Московського патріархату, і саме в цьому напрямку вони докладатимуть великих зусиль», — каже Віктор Єленьский. «Як тільки де побачите людей, які закликатимуть взяти силою лавру, монастир чи храм, знайте, то — московська агентура. І ми не дозволимо Кремлю розпалити релігійну війну всередині нашої держави», — заявив Президент України Петро Порошенко під час участі у недільному молитовному заході за Україну.

Крім протистояння Кремлю, важливо провести внутрішню роботу. Головне питання зараз — це об’єднавчий Архієрейський собор представників трьох українських православних церков, які підписали звернення до Вселенського Патріарха. Вони і мають обрати предстоятеля єдиної помісної церкви. І лише потім передбачається отримання Томосу. Наступне питання — Верховна Рада має нарешті схвалити низку законодавчих рішень, які б зняли певні бар’єри і полегшили об’єднання українського православ’я. І третій момент. «Зараз найголовніше — змінити свідомість людей, адже у них в головах багато міфів. Має бути ініціатива держави, щоб працювали соціальні психологи, експерти, які пояснюватимуть людям що означає цей крок і що він нам дасть, — вважає Людмила Филипович, завідувачка відділу історії релігій та практичного релігієзнавства відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України. — Якщо церква хоче бути помісною, вона має опертися на соціальний прошарок, на віруючих».