Криза влади чи криза суспільства?
Але в Україні є сили, яким стабілізація в державі не є вигідною. Вони хотіли б залишатися в кризі постійно, щоб могти далі збагачуватися коштом бідного народу, тримаючи його на межі виживання. Це та сама формула, якою комуністи користуються від початку самостійності: чим гірше в державі, тим швидше вони зможуть осягнути свою мету — завести Україну в нове колоніяльне ярмо. Ці підривні сили, непримирені вороги нашої самостійності, звели своє кубло як у середині держави, так і в сусідній державі і разом працюють, щоб угробити Україну і не допустити її до економічної стабілізації, а тим самим закріплення її як потужного політичного фактора у Східній Європі. Це сили олігархів (влади небагатьох), які здобули економічні позиції ще у сумнозвісному Союзі, посилили їх у незалежній Україні (демократія та економічна перебудова цьому сприяли), а тепер стараються закріпити їх у законодавстві, себто легально забезпечити свої привілеї на майбутнє.
Становище погіршується ще й тим, що наші олігархи не мають української душі. Вони навіть не українці за походженням, вони інтернаціоналісти, яким ближча Росія, як Україна, якщо не якась третя держава. І тут напрошується дивна паралель: у час визвольних змагань 1917—1920 рр. ми не мали свого українського робітництва і пролетаріату (такого модного на ті часи), а тепер не маємо своїх олігархів (не менше модних у наші дні), і нам грозить знову страшна небезпека повернення до московського ярма, через тимчасову сателітну вегетацію та політичну невизначеність стра тегічного партнерства Росії і США. У цьому голослів’ї ми забуваємо, що стратегічне партнерство кожний будує передовсім у своїх власних інтересах, а ми чомусь будуємо стратегічне партнерство в чужих інтересах.
Вже понад місяць триває акція «Україна без Кучми». Намети, маніфестації, походи, транспоранти, прапори (національні й комуністичні разом), свічки, палення опудал та ін. У Києві, Житомирі, Дніпропетровську, навіть у Львові акція набирає розмаху. Була перерва у різдвяний час, але тільки скінчився Йордан (мабуть холодна свячена вода не всіх заспокоїла), як акція поновилася. «Україна без Кучми». Добре «без Кучми», але ж із ким тоді? Хіба із Симоненком і Морозом, а дальше знаємо куди стежка веде. Вона веде до «кращої демократії», демократії брежнєвського типу. Можна припускати, що тоді не буде маніфестацій «Україна без Симоненка», а дисидентами будуть лише одиниці, як за застійних часів. Думаю, що всі щирі українці не вважають, що Кучма є ідеальний президент і що Україна не заслуговує на кращого. Але треба, щоб спрацював час. Він найкращий лікар. У житті важливу роль відіграє еволюція. І треба признати, що й Кучма не такий, яким був у 1994 р. Він також перейшов еволюцію. Очевидно, що багато з його потягнень нам не подобаються і зовсім слушно. Однак мусимо признати, що під тиском опінії відбулися також і позитивні речі: прийняття Конституції, земельні реформи, скасування комуністичних свят, відбудова Михайлівського й Успенського соборів (хоч і тут була служба двом панам, а не Кравчукове — ми вас поборювали і будемо поборювати), запрошення Папи в Україну, проекти великого герба, пам’ятника Незалежності й т.п. Роками тягнуться нарікання, що Кучма оточений олігархами і що вони мають на нього поганий вплив. Але, можливо, і тут він хотів щось зробити. Півроку тому кружляли вістки, що Волков втратив довір’я Кучми. Якщо це правда, то, мабуть, Кучма, як завжди, взяв собі приклад від Путіна, щоб присмирити олігархів. І, можливо, вони, при співпраці своїх побратимів-сусідів, а навіть інших чинників, кинули нову кістку незгоди: придумали «касетний скандал». А ви хахли бийтеся за демократію, свободу слова, а ми будемо затирати руки. Хто протестував проти зникнення Чорновола, хоча його особистість у десятеро перевищувала Гонгадзе? Шкода, що в ту справу вмішався С. Головатий, людина, якій не бракує критичного мислення. Щодо О.Мороза, то організатори скандалу використали його наївність, бо за характером його прямолінійності не дорівнює жодний із них. Шкода, що акцію «Україна без Кучми» попирає деяка частина людей у діаспорі, яка хотіла б бачити Україну вповні українською відразу. Але ж Україна зовсім молода держава. Не відразу людина стає повним індивідуом. Вона переходить дитинство, юність, світосприймання молодого віку і дорослий розумовий етап. До комп’ютера та орбітальних ракет людство крокувало мільйони років. Як слушно зауважив нещодавно Валентин Мороз у Торонто, Канада прямувала до повної самостійності сто років і мала вона справу з більш гуманним імперіалістом. Наш імперіаліст з особливої породи людей і видертися з його лапів забере десятки років. Тому проголосити державу при хитанні імперії було легше, аніж її закріпити. Тому будьмо терпелячими і критичні до цих подій і не повторюймо помилок минулого. І найважливіше: чи вдасться зберегти здоровий глузд та уміння, щоб не стати іграшкою в маніпуляційних хитрощах наших стратегічних партнерів.
