Кулуарна угода

Олександр МОРОЗОВ — один із найбільш непублічних, проте вельми впливових членів «оранжевої» команди. Під час виборчої кампанії саме його називали відповідальним за вектор «російських» зв’язків, у тому числі залучення можливого фінансування. Минулого тижня він оприлюднив у ЗМІ договір співголів коаліції «Сила народу», в якому, як відомо, Віктор Ющенко в разі своєї перемоги на президентських виборах обіцяє Юлії Тимошенко як нагороду за вірне сподвижництво пролобіювати отримання нею крісла голови Кабміну. Найбільше Олександра Валерійовича обурив кулуарний характер домовленості, що свідчить, на його думку, про неповагу до «рядових бійців», до яких він скромно прираховує себе.

— Як пояснити ваш публічний демарш проти співголови коаліції «Сила народу» Юлії Тимошенко?

— Мої виступи в пресі та заяви з цього приводу не є демаршем, що свідчить про кризу в команді, навпаки — спробою розібратися в тому, що відбувається. Мене збентежив не зміст домовленостей, а процедура їх укладення. Подібні процеси повинні бути прозорими та зрозумілими для всіх. Це один із головних принципів демократизму, за який ми боремося. У ході тривалої співпраці взаємні зобов’язання природні, але укладати їх можна й в усній формі. Підписання кулуарних договорів, які «спливають» із часом, — некоректно, насамперед по відношенню до членів команди. Неприємно, коли «зладжене колективне голосування» гарантується навіть без відома його потенційних учасників.

— Як до вас потрапив текст угоди?

— Нам його роздали на засіданні депутатської групи «Разом» уже після офіційного висунення Юлії Володимирівни на посаду голови уряду. Я так розумію, що на попередньому етапі вона використала договір як основний аргумент на користь власної кандидатури.

— Чи здогадувалися ви про існування угоди ще в ході кампанії?

— Знаю, що подібні документи готувалися. Але спеціальна робоча група, яка, власне, й створювалася для їхнього моніторингу, все відкинула. Я свого часу також подавав варіант коаліційного договору. Основні принципи пропонованої політики — відвертість, відповідальність і конкурентність. У подібних союзах слід декларувати саме принципи, а не проценти та категорійнiсть, інакше це вельми нагадує ті методи роботи, які активно застосовували раніше та проти яких ми, власне, боролися.

— Намагалися обговорити виниклу ситуацію з Президентом?

— На жаль, не мав такої можливості. Причина в дефіциті часу, а не у відсутності бажання. Як відомо, одразу після інавгураційних урочистостей Віктор Андрійович відвідав із візитом Москву, далі — європейське турне. Потім у сім’ї сталось нещастя… Для зустрічі не було можливості.

— «Кулуарщині» не покладено край?

— На жаль, поки що ні. Інакше ви б про це не запитували. Я тому й зайняв таку активну позицію: не можна починати каденцію нового глави держави з інтриг i обману. Виборцям обіцяли зовсім інше.

— Навіщо ви попросили Юлію Тимошенко пояснити природу своїх взаємин із Нестором Шуфричем?

— Питання витлумачили хибно, хоча спочатку жодних двозначностей у нього не закладали. Найменше я схильний до інтриганства та пліткарства, тим більше — обговорення особистого життя колег. Повірте, найменше бажав некоректності.

Спочатку приводом для формулювання послугувала заява Шуфрича про намір підтримати Тимошенко при голосуванні її кандидатури. Особисто в мене це викликало чимале здивування, адже Нестор Іванович говорить не лише від себе особисто... Чи можна це розцінювати як свідчення наявності певних домовленостей між СДПУ(О) і Тимошенко? Якщо так, то чому ми не знали про це раніше?

Майже одночасно аналогічну заяву зробив Тарас Чорновіл, але він людина, яка заплуталася, що з нього візьмеш.

— Як пояснити те, що головна база підтримки Тимошенко-прем’єра грунтується на фракціях екс-більшості, її давнішніх опонентах?

— Буде дуже неприємно, якщо посаду голови Кабміну вона отримає саме завдяки голосам есдеків, комуністів або регіоналів. Інша річ, якщо їх «за» приплюсується до мінімально необхідної для проходження кількості. Перше засвідчить наявність серйозних протиріч у команді переможців, друге, навпаки, — успішність у наведенні мостів з аутсайдерами.

— Подейкують, рішення про голосування «Регіонів» з’явилося після вояжу Юлії Володимирівни до Донецька та її розмови з паном Ахметовим…

— Складно сказати, наскільки доречні ці паралелі. Більш того, навряд чи вам це підтвердять як у таборі «біло-блакитних», так i «оранжевих».

— Скільки «за» буде в «Нашій Україні»?

— Складно прогнозувати. Думаю, більшість. Усі, з ким є домовленість про їхнє майбутнє.

— І багато таких?

— Точна кількість невідома. Але приблизно прикидаючи кількість депутатів, які, швидше за все, у зв’язку з переходом на нову роботу, втратять мандати, мені стає страшно за фракцію. Хто займе їхні місця, як складуться відносини, чи зуміють новаки пристосуватися та як швидко «впишуться» в наявні розклади? Майбутнє масштабне кадрове оновлення — досить серйозне випробування для «Нашої України». Адже ми будуємо парламентську республіку, в якій Верховна Рада — один із головних центрів впливу.

— Які ваші особисті перспективи?

— Нинішній стан справ мене цілком влаштовує, швидше за все, так і залишуся працювати в парламенті.

— Хто очолить фракцію «Наша Україна»?

— Думаю, що «НУ» в нинішньому її форматі більше не буде. Швидше за все, ми розформуємося в коаліцію з трьох-п’яти менших за чисельністю, але мобільніших фракцій. До речі, в колектив із 15—20 осіб новаку вливатися незрівнянно легше, ніж зі 100—110. Тому питання фракційного лідерства поки що не обговорювалося. Треба дочекатися формування Кабміну, подивитися, хто піде, а хто залишиться.

— Як, на вашу думку, складеться ситуація в стані опонентів?

— Прогнозую, що опозиції — такої, яку спочатку обіцяв Янукович, — не буде. Члени його команди неминуче спробують налагодити контакти з новою владою. «На барикадах» залишаться лише комуністи, яким буде дедалі складніше критикувати «антинародний режим», оскільки зладжені дії Президента та прем’єра, безсумнівно, дадуть хороші результати, відчутно покращивши життя простих людей.

— Скільки на сьогодні можна виділити центрів впливу всередині «Нашої України»?

— Складно отак однозначно їх полічити… Але я впевнений, що Віктор Андрійович не йтиме шляхом Леоніда Даниловича. Ніхто з його соратників не ризикне узурпувати «доступ до тіла», обмежувати та фільтрувати інформаційні потоки, що надходять до Президента. Та й сам Ющенко цього ніколи не дозволить. Таким чином, розглядати нас як розколотий колектив із кількома полярними центрами тяжіння помилково.

— Чим ви тоді поясните випади Романа Безсмертного на адресу Юлії Тимошенко?

— Мій власний принцип — обговорювати не людей, а їхні вчинки. Тому позицію Романа Петровича вважаю малоконструктивною. Його критика Тимошенко має давнішнє походження. Але всі ми міняємося, змінюється й ситуація, цього не можна не брати до уваги. То що з того, якою була Юлія Володимирівна за часів Кучми та Лазаренка; а які тоді були «виклики часу»? Ось і тепер: я не згоден із підписанням нею кулуарної угоди та критикую конкретну дію, а не її як особистість.

— Безсмертний стверджує що її прем’єрство негативно позначиться на можливості формування на базі «НУ» нової партії…

— Нашкодити може не затвердження тієї чи іншої кандидатури на яку-небудь посаду, а, знов-таки, продовження практики кулуарних домовленостей. Якщо Юлія Володимирівна захоче сприяти справжній відкритості, дуже скоро цей негатив зійде нанівець.

— Особисто ви берете участь у створенні партії?

— Поки що взята невелика пауза. Але раніше я й Олександр Третьяков неодноразово обговорювали це з Ющенком, і він висловлював чітку впевненість, що партія потрібна і він особисто зробить усе для її створення.

— Хіба Президенту треба мати партквиток?

— Це цілком нормальна європейська практика. Якщо прем’єр може очолювати певну політсилу, то чому це заборонено Президенту? Інше запитання: чи готове до цього українське суспільство на даному етапі?

— Вийде прообраз ранньої НДП — «партії влади», «зробленої» під конкретні посади…

— Це неможливо, оскільки аж ніяк не відповідає духу нашої команди й іміджу Ющенка особисто. До того ж у нинішніх умовах, попри те, яку посаду займає лідер, подібна структура безперспективна. Один із проектів концепції, який я відстоюю, у тому, щоб передати нашій політсилі дух Майдану. Аж до проведення установчого та всіх подальших звітно-виборних з’їздів на центральній площі столиці.

— Ці пропозиції отримали підтримку в команді?

— Прямих заперечень не було. Проте зараз надходить інформація, що Юлія Володимирівна, проводячи консультації з фракціями, пропонує йти в 2006 році єдиним блоком. У подібному контексті поява ще однієї партії, природно, небажана й особливо ревно сприймається тими, хто вже має власні партструктури.

— Часу залишилося менше місяця…

— Останнє слово за Президентом. Особисто я також переконаний у необхідності партії та роблю для її своєчасного формування все від мене залежне.

— Протягом перегонів вас називали людиною, яка відповідає за «російські» зв’язки Ющенка. Чи успішно виконана місія?

— Складно кваліфікувати це як окрему місію та судити про її успішність за результатами волевиявлення, адже наш російський електорат не такий уже й великий і часто його думка визначена наперед. Зараз Росія переживає дуже непростий період і можливості впливу вельми обмежені. Але в Москві й інших містах у мене справді багато знайомих у бізнесі, політиці, і я намагався максимально повно інформувати їх про те, хто такий насправді Віктор Ющенко та який наш курс.

— Ви нібито лобіювали «російське» фінансування кампанії…

— Справді, з деякими підприємцями в нас існували домовленості щодо можливої підтримки. Проте Кремль поклав край усьому в зародку. Бізнесмени отримали чітку установку: кому в Україні треба сприяти та чим загрожує непокора.

— Але іноземні вливання заборонені законом!

— Вітчизняне законодавство поки що не дуже досконале. До того ж фінансова підтримка — необов’язково безпосередня участь у кампанії. Можна допомагати дочірнім структурам, громадським організаціям тощо. Легітимних способів фінансування чимало.