«...Купіть собі барабани»!..

Лідером-переможцем виборчих перегонів на Волині стала ВО «Батьківщина» — 39,46%, за нею із 17,98% іде «Свобода», бронзовим призером області став «політичний неофіт» «УДАР» — 15,96%, партія влади — ПР — отримала 12,92%. І мала батьківщина віце-спікера Адама Мартинюка підтримала ностальгійне, комуністичне «світле минуле» на рівні 6, 97%. При найнижчій явці виборців в історії незалежної України у майже 58% Волинь продемонструвала після Львівської та Тернопільської областей третій показник активності виборців у понад 65,74%. У порівнянні з президентськими виборами 2010 року, коли явка українських виборців була 69,1%, нинішня ситуація яскраво доводить, що наш електорат таким чином «голосує ногами», адже якби у виборчому бюлетені була залишена графа «не підтримую жодну політичну силу», за неї проголосувало б не менше 15% активних і свідомих виборців. Зникнення з бюлетенів графи «проти всіх» багатьох волинян надихнуло на специфічну протестну власноручну «творчість» у виборчих бюлетенях: гумористичні, а найчастіше лайливі написи, вірші та малюнки.

Безсумнівним сюрпризом став для краян результат «Свободи», якій соціологічні служби та політологи пророкували лише слабкий шанс здолати прохідний бар’єр у 5%. І якщо на всеукраїнському рівні ця політична сила покращила свій результат у порівнянні з попередніми парламентськими виборами у 11,9 разу, то на Волині — в 12,8 разу(!). І це при тому, що «Свобода» поки не знаходиться в зеніті популярності на Волині, як це є, наприклад, у сусідній Львівській області. Звичайно, до цього непередбачуваного результату долучилася чинна влада, яка цинічно проштовхнула одіозний мовний закон, із завидною регулярністю піднімала ціни на комунальні послуги і нехтувала проблемами народу, відгородившись від нього обіцянками, охороною, високими парканами і заявою, яку нещодавно озвучив прем’єр-міністр Азаров, що менше 3,5 тис. грн на місяць робітники України не отримують. За таких умов жодна ліберально-гуманістична ідеологія виправити ситуацію не зможе. Настав час радикальних партій та ідеологій. Саме тому цього разу Волинь, колиска легендарної УПА, також «покращила» власний регіональний результат стосовно КПУ, віддавши цього разу 6,97% за послідовників Леніна, хоча минулими парламентськими виборами лише 2,7% волинян підтримали вірних Симоненка, тобто в 2,5 разу менше.

Популярність Віталія Кличка трансформувалась у перемогу його політичної партії «УДАР», яка була третьою в області. Поміркована частина волинського електорату, якого встигли обманути вже майже всі, радо підтримала незаплямованого поки що нічим цього політичного новобранця на рівні 15,96% голосів виборців, вбачаючи у цій партії центристську «третю силу». А офіційна заява Віталія Кличка про опозицію до діючої влади лише додала «УДАРу» голосів поліських виборців.

До позитивних результатів виборів по області можна віднести повний провал політтехнологічного проекту «Україна вперед» Наталії Королевської, котрий набрав у регіоні 1,3%, зайнявши сьоме місце серед партій-учасників перегонів. Хоча ця політична сила першою розпочала на Волині масовану агітаційну кампанію.

Передвиборча агітація осередку ПР на Волині була досить безтолковою. Акцент робився на адмінресурс, сільську місцевість, використання держбюджетних установ, вихваляння міфічних здобутків влади, навіювання волинянам думки, що вони живуть все краще і краще, звинувачення у всіх негараздах попередньої «помаранчевої влади», що чітко нагадувало знамените порівняння здобутків СРСР у комуністичні часи брежнєвського застою зі здобутками Російської імперії 1913 року. Все це викликало у поліщуків сміх і роздратування.

Сором і образу відчули волиняни 08.09.20112 р. під час концерту пам’яті В’ячеслава Хурсенка, що відбувся на Театральному майдані Луцька. Концерт-реквієм у цинічній формі перетворили на неприкриту агітацію Партії регіонів, з відповідною символікою і агітаторами, хоча напередодні на афішах про концерт не було жодного слова про вибори чи партію. А сам покійний Хурсенко, м’яко кажучи, сильно недолюблював цю політичну силу. Проте результат ПР на опозиційній Волині у майже 13% можна сміливо назвати успішним. Партію влади підтримували найчастіше мешканці сіл області, на котрих можна легше натиснути місцевій владі, куди не завжди доїжджають спостерігачі, де важче розібратися в тонкощах партійних політичних перипетій (народ зневірений і переконаний, що «всі вони однакові»), де проживає старше населення, яке, з цілком зрозумілих причин, із не дуже високим рівнем освіти і де «гречка» все ще в ціні, через ганебно низький рівень життя поліського села.

В усіх містах та районах Волині, крім одного, перемогла «Батьківщина». І лише у північному, Любешівському районі, звідки родом віце-спікер комуніст Адам Мартинюк, перемогла КПУ. Результати виборів по області демонструють чітку тенденцію: в лісових північних поліських районах області, які межують із Білоруссю, КПУ і ПР мають більшу підтримку виборців, проте далеко не основну. А мешканці міст та районних центрів підтримують опозиційні сили.

Передвиборчу кампанію мажоритарники Волині розпочали задовго до її офіційного початку, зареєструвавши благодійні фонди ще у 2011—2012 роках. Це «Новий Луцьк» — фонд Ігоря Палиці (переможець по Луцьку ВО№22), і Фонд Степана Івахіва (переможець по Ковельському ВО№21). Хоча тогочасні кандидати і заперечують зв’язок появи фондів із виборами, але традиційно більшість таких іменних фондів створюється або активізує власну діяльність саме напередодні виборів. Благодійні фонди протягом трьох місяців багаторазово «обійшли» майже всі регіональні газети, інтернет-видання, телевізійні канали і радіостанції. Влада напередодні виборів не цуралась опосередковано купувати електоральні симпатії, допомагаючи своїм висуванцям в округах.

Проте найнелогічнішим виявилося те, що олігархи у виборчих округах №20, 21, 22 і 23 перемогли представників «Батьківщини», котрі зайняли другі місця. І це в області, котра в романтичні «помаранчеві» часи давала найвищу в Україні підтримку Юлії Тимошенко у 58%! Недарма ж Волинь є єдиною областю держави, яку Янукович як президент до сьогодні не відвідав жодного разу... Напевно, навіть за нинішньої активної діяльності облдержадміністрації щодо популяризації діяльності Президента неприємний осад у душі Віктора Федоровича до Волині з тих часів залишився. Вже не вірять волиняни в ідейність мажоритарників і віддають перевагу прагматичним розрахункам. І мало хто з волинян сумнівається в тому, що саме нібито позапартійні самовисуванці були, є й будуть джерелом міжфракційних переходів і провладних голосувань у Верховній Раді. Крупний бізнесмен у наших умовах — це дуже залежна від влади людина. Але вибір волиняни зробили саме такий.

Але, щоб додати нотку оптимізму, процитую — не дослівно — життєствердну рекламу на місцевій волинській радіостанції: «Якщо Ви програли вибори, не засмучуйтесь, а купіть у магазині (назва магазину. — Ред.) якісні барабани, і вони вам обов’язково піднімуть настрій!» Вибори пройшли, а життя продовжується, готуємося до наступних, президентських.

ДО РЕЧІ

Автобуси з логотипом «Безкоштовний проїзд за сприяння Сергія Ковальчука» у княжому місті з’явилися років два тому. Як каже володимир-волинський міський голова Петро Саганюк, в Україну їх завіз благодійний фонд Божої Матері Неустаної помочі, який діє у місті, і за умовами дарування цей транспортний засіб не мав приносити прибутку, а здійснювати благодійні перевезення. В оренді автобуси перебувають у місцевому АТП, а ось зарплату водіям увесь цей час платив відомий у краї бізнесмен і меценат Сергій Ковальчук. Він же купував для автобусів і паливо. Коли Ковальчук вирішив вирішив балотуватися у Верховну Раду, то, аби не звинуватили у використанні імені, логотип було замінено на інший: «Безкоштовний проїзд за сприяння підприємства «УкрПетроль» (засновником якого і є Ковальчук).

Так сталося, що Володимир-Волинський обрав собі представником у Верховній Раді не мецената і самовисуванця Сергія Ковальчука, а представника «Свободи» Євгена Мельника. Але наступного після виборів дня у приймальні Ковальчука не зменшилася кількість прохачів. Просять люди і грошей, і житла, і допомоги у лікуванні. Допомагати стражденним він не перестав і каже, що не перестане, але автобуси, які раніше були безкоштовні, тепер... стали платними. Звичайно, що це було сприйнято негативно людьми, бо маршрут, яким вони їздили, пролягає через усе місто. В інтерв’ю одній з волинських газет бізнесмен повідомив: вважає, тепер це не його обов’язок... Каже, що, як і раніше, допомагатиме людям, у яких справді біда. Однак є одне «але»: чому люди зі своїми бідами ідуть до нього, а не до того, кого обрали депутатом, і який зобов’язаний допомагати вирішувати їхні проблеми?.. «Чи не забагато вимог висувається до мене, бізнесмена, який не має ні перед ким жодних зобов’язань?» — питає Сергій Ковальчук.

— Благодійні справи Сергій Ковальчук робив навіть тоді, коли не збирався іти ні на які вибори. Вже тривалий час, років з 15, він оплачує харчування підопічних міського територіального центру для самотніх громадян, і до цього у місті звикли! — каже володимир-волинський міський голова Петро Саганюк. — Коли французи передали нашій лікарні реанімобіль, то 5 тисяч гривень на реєстрацію спецмашини виділив знову той же Сергій Ковальчук... Ці приклади можна продовжувати й продовжувати. Також Ковальчук споруджує у місті гарні житлові будинки. А скільком людям допоміг приватно, важко й сказати. Стільки для міста, як він, ніхто не зробив, навіть перед виборами. Він би, мабуть, і автобуси продовжував утримувати, не зважаючи на те, що обрали не його, а Євгена Мельника. Ковальчук каже, що поважає вибір людей. Але ще один кандидат у народні депутати почав допевнятися: як потрапили автобуси в Україну, як їх розмитнювали і який інтерес тут має, мовляв, Ковальчук?.. Але на автобусах завжди був напис, що вони належать благодійному фонду і ввезені в Україну як гуманітарна допомога.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк