«Київ повинен стати центром перемоги»

Як українці мають ставитися до дат 8 — 9 травня з огляду на події 70-річної давнини і «декомунізаційний пакет», нещодавно ухвалений українським парламентом? «День» дав слово людині, котра має найбільше моральне право про це говорити. Євген Степанович Грицяк усім своїм життєвим шляхом відображає складність, трагічність і багатогранність історії українського народу, який під час Другої світової війни на декількох фронтах воював проти гітлерівської та сталінської тоталітарних машин. 1942 року, ставши учнем торговельної школи в Снятині, пан Євген вступив до молодіжної Організації українських націоналістів для підготовки до боротьби з німецькими окупантами. 1944-го під час наступу Червоної армії був мобілізований до її лав, де під час служби отримав поранення та бойові нагороди. А 1949 року перебування Євгена Грицяка в ОУН було розкрито — його засудили спочатку до смертної кари, а потім на 25 років у концтаборах. 1953 року він очолив Норильське повстання, яке в результаті підірвало сталінський режим і взагалі радянську тоталітарну систему.

Фото Миколи Тимченка, «День»

— Євгене Степановичу, що особисто для вас означає День пам’яті та примирення?

— На фронті я познайомився з одним українцем, котрий народився в Алма-Аті — йому на той момент було 52 роки, а мені 18. Ми виявилися з ним однодумцями, і я міг відкрито запитувати його про різні речі. Тож я запитав, чому так сталося, що ми, українці, воюємо не за Україну, а іноді навіть один проти одного на ворожих між собою фронтах, а за себе ми постояти не можемо? У відповідь він розповів мені один анекдот: «Під час Першої світової війни солдатам, щоби підтримати бойовий дух, казали: «Не бійтеся загинути, бо всі, хто помер на фронті, одразу ж потрапляють до раю». І ось, перед райською брамою постали англієць, німець та українець. До них вийшов апостол Петро і сказав: «До раю ми приймаємо тільки тих, хто знає, за що він загинув. За що ви загинули?». Англієць відповів: «За імперію». Німець гордовито сказав: «За дисципліну». А українець почав крутитися, вертіти головою і каже: «Хіба я знаю? Казали, що землю даватимуть чи щось таке...»

Євген Грицяк: Цієї війни було не уникнути (відео)

Нещодавно я почав знову читати «Війни і мир» — видання газети «День» польською мовою — це чудова книжка. У передмові Лариси Івшиної йдеться про те, чому в нас не було свого Пілсудського. У нас немає відповідної організації. Щось у нас не спрацьовує. У Першій світовій війні у нас було багато різних отаманів, які поодинці розпорошили всі наші сили, а єдиного командира не було. Були Петлюра, Винниченко, Скоропадський, багато різних отаманів, яких навіть усіх і не перелічиш, тому більшовики поодинці розбили нашу розчленовану армію. Можливо, ми не здатні визнавати одне командування — складно сказати точно, але це дуже сумно. І тепер уже на східному фронті в зоні АТО воюють непогані хлопці, проте є окремі добровольчі батальйони — «Правий сектор», «ОУН», які не хочуть об’єднатися під єдиним командуванням, і я не знаю, чиє керівництво тут винне.

— Чим, на вашу думку, мають бути для українців 8 і 9 травня?

— Це данина примиренню, а не якесь свято. Путін сказав, що Росія обійшлася б без України в Другій світовій війні і без нас перемогла б у ній. Але ж нас загинуло вісім мільйонів людей під тим самим російським командуванням. Сьогодні ж Росія продукує абсолютний фашизм і не має морального права говорити про перемогу над фашизмом у Другій світовій війні. Дивлячись на результати цієї війни, виглядає так, що перемогу в ній одержали німці, а не Радянський Союз. І це стає зрозумілим, коли порівнюєш політичний, економічний та адміністративний устрій у Німеччині та Росії сьогоднішнього дня. Німецький народ позбувся тоталітарного нацистського ярма, а російський народ досі не звільнився від більшовицького ярма. Коли Гітлер проводив аншлюс Австрії, він говорив, що все це єдиний німецький народ. А тепер Путін каже, що росіяни та українці — єдиний народ. Взагалі, росіяни не визнають Україну як окремий народ і націю із власною історією та культурою. Але у нас все своє, а те, що є спільного з росіянами — це те, що вони у нас вкрали.

1 травня, Київ

Євген Грицяк: Я пообіцяв, що до розстрілу не доведу (відео)

— Як ви ставитесь до того, що Україна нарешті відмежувалася від кремлівського параду Перемоги й відзначає День пам’яті та примирення разом з усім західним світом 8 травня?

— Так і має бути. Адже як ми можемо святкувати перемогу разом із Росією, яка воює проти нас, яка відправила вже 25 «гумконвоїв» на Донбас, регулярно постачає зброю, військових, офіцерів, які керують боями проти нас? Яка це перемога? Напевно, 9 травня цього року вони відзначатимуть з надзвичайною помпою, демонструючи свою силу, міць. Вони не полишать старих тоталітарних традицій святкування цього дня.

Євген ГРИЦЯК: «Найбільше я реалізувався як повстанець, цілитель та йог...»

А взагалі День пам’яті має відзначатися 8 травня, адже саме в цей день був підписаний Акт про капітуляцію Німеччини. Проте Росія перенесла цю дату на один день, щоб не відзначати її разом із Заходом. Тим самим Заходом, який матеріально підтримував Росію у тій війні — вона отримала півмільйона американських автомобілів, без яких не змогла би воювати. Жодна «Катюша» не стояла на російській машині, бо та її не витримувала — вона ходила назад і вперед, її носило так сильно, що вона била і по німцях, і по своїх, тому солдати жартували: «Прицел — пять, по своим опять».

Нарешті і в України відзначатиме 8 травня з усіма західними країнами. І я впевнений, що наша держава має моральне право, щоб центр відзначання цього дня був перенесений з Москви до Києва Проте я не дуже розумію українського Президента, який летить у ці дні в Польщу. Але це пояснюється тим, що він є дитям минулої доби.

— Тож, дивлячись на мужність українських воїнів під час війни на сході, які ваші прогнози щодо того, як довго нам доведеться відбиватися від російської агресії? Коли Україна зможе святкувати своє національне примирення та перемогу над вже російським агресором?

— Наші державні керівники може і хотіли б мати державу, але не можуть, бо у кожного з них є рідні або знайомі, які б підлягали люстрації, тому повне очищення держави не відбувається. І в цьому сенсі мені Петро Порошенко здається дуже слабким.

У мене є надія на молоде покоління політиків, але сьогоднішні перехідні діячі не вселяють довіри — вони дуже мляво беруться за свою роботу. Вони із совєтських урядовців стали українськими, але це відбулося формально — в душі багато з них так і залишилися совєтськими людьми. Звичайно, є серед них і справжні українці і такі, що досі вагаються і дивлячись, куди повіє вітер.

А що стосується подальшого внутрішнього примирення України, то несприйняття Донбасом іншої частини нашої держави може подолати хіба що ця війна. Люди на сході настільки звикли до Росії, що якщо їм дати можливість обрати, то вони оберуть її. Звичайно, там є проукраїнські громадяни, але більшість з них вже виїхали до вільної частини України, а на окупованих територіях залишився переважно совєтський народ. Він обманутий, але того не розуміє.

Я думаю, Росія ніколи не дасть нам спокою — хіба що Захід притисне її санкціями. Коли математично розрахувати, то у нас немає шансів перемогти. Але якщо взяти духовно, то дух іноді перемагає велику силу ворога.