Лесь ТАНЮК: Книга має бути стратегічним товаром

«ІНСТИТУТ ПОПЛАВСЬКОГО ОТРИМУЄ З БЮДЖЕТУ НА СВІЙ РАХУНОК ВДВІЧІ БІЛЬШЕ, НІЖ УСІ ІНШІ ТВОРЧІ ВНЗ УКРАЇНИ РАЗОМ УЗЯТІ!»

— Лесю Степановичу, як ви себе ідентифікуєте, ви — людина культури чи політики?

— Я — людина культури в політиці. Рослина або тварина вимірюється природою, а людина — культурою. Для мене так питання стояти не може, бо я визнаю тільки тих політиків, які є людьми культури у широкому розумінні цього слова. Українське колесо тому так важко і крутиться, що у нас дуже багато людей — поза культурою.

— Давайте одразу до конкретики: що коїться з українським книговиданням? Чому воно перебуває у такому ганебному стані? Чому ми досі купуємо російські книжки?

— Тому що для Росії книга і книговидання — це стратегічна політика. Українська ж влада, згідно з усіми законодавчими актами, прирівняла книгу до інших товарів...

— Але хіба найчисельніша фракція парламенту («Наша Україна») не має важелів впливу?

— Звичайно, вона не є владою: вона не має жодного міністра, гуманітарна сфера також їй фактично не належить... Про що ми можемо говорити? Лише про законотворчість. Якби фракція видавала свої закони, можна було б питати... А комітет (з питань культури) зробив два закони про книговидання, зараз додаються дуже гарні поправки депутата Царьова. Я вважаю, що три четвертих корисних справ для української книжки ми вже зробили. Ми, на жаль, не можемо дати пільги, тому що це потребує нових означень — книга має бути стратегічним товаром. А цього немає у Концепції української культури. Сьогодні при комітеті створена Координаційна рада, куди увійшли близько 60-ти прогресивно мислячих людей. З її допомогою ми плануємо до осені цього року видати останній варіант Концепції української культури. Там книжка визначена як стратегічна лінія — так само, як нафта, газ, оборона. І тоді вона матиме такі самі «стратегічні пільги».

— Конкретно: який відсоток українського книжкового ринку займає «українська книжка», а скільки складає імпорт? Чи є такі дані?

— Минулого року ми мали одну україномовну книжку на 56 російськомовних. Сьогодні ми маємо одну на 35. Що це значить? На нас багато працює російський, білоруський та молдовський ринок — їхні книжки дешевші. Целюлоза — там, пільги на виробництво — там, пільги на продаж теж там є. Фактично, з тих 56-и російськомовних книжок Україні потрібно п’ять: класика, енциклопедія, технології, Аверинцев, наприклад. А решта — це абсолютна макулатура.

— Скільки грошей вивозять росіяни з нашої країни?

— На сьогодні ми втрачаємо до 400 мільйонів гривень. Президент зупинив дію нашого закону на тій підставі, що пільги не додадуть до бюджету 700 млн. гривень. Але це неправда! Я не знаю, хто йому давав ці цифри...

— У нас був детальний матеріал по цій темі, де ми (див. «День» №24 від 8 лютого) подавали цифри та розслідували їхнє походження. В результаті коло замкнулося, і жодна з відповідальних інстанцій — Мінфін, Податкова, Адміністрація Президента — не змогла пояснити походження цифри у 700 млн. гривень. Очевидно, йдеться про лобіювання російських інтересів, адже хтось підсунув Президенту цю довідку... Наші видавництва пасивні?

— Це не так. Скажімо, кожен Форум (видавців у Львові. — Ред. ) демонструє, як важко купити там книжку — так багато людей у Палаці мистецтв. Величезний попит існує! І рівень продукції вельми пристойний... На сьогодні книга вже здешевлена — минулий Закон про книговидання був лобійований саме цими форумами. Вони завжди писали листи... Їдучи на один iз форумів, я пообіцяв що ми приймемо закон і вписав це у привітання Плющеві. Закон проскочив, інакше б він іще рік лежав. Він дав пільги не стільки видавцям, скільки поліграфістам, але це теж дуже важливо. Результат: оновлення парку друкувальної техніки.

Якщо ми говоримо про російських лоббістів, треба подивитися на наш парламент — iз 300 присутніх там мільйонерів 250 ніколи книжку до рук не брали. Закони приймаються тому, що домовляються лідери фракцій. Поки у нас буде такий парламент, з культурою нічого доброго не станеться.

— Що конкретно змінить закон, який почне діяти з 1 січня 2004 року?

— По-перше, він усуває податок на додану вартість. Це дуже важливо. По-друге, продовжується дія чинних сьогодні пільг. По-третє, вводиться система контролю за ввозом книжок. Кабмін повинен обумовити форму — акцизні марки абощо. Зараз контролю зовсім немає. Одна вантажівка з Росії фіксується, а 20, що їдуть за нею, — не фіксуються. Також є багато моментів, пов’язаних з картоном, целюлозою, папером певної якості. Але, чесно кажучи, ці закони й поправки прийняті тільки тому, що їх ніхто не читає...

— На скільки здешевіє українська книга?

— Вона вже зараз здешевіла, гадаю, відсотків на 15. Після вступу закону в дію напевне додасться ще 10%. Проблема не тільки у здешевлені виробництва, але й у податку з продажу, а на ньому мертво стоїть Міністерство фінансів. Книжка оподатковується і на рівні паперу, і на рівні друку, і на рівні продажу. Один і той же товар тричі оподатковується! Такого немає у жодній державі. Я вже не кажу, що у таких державах, як Німеччина чи Італія, взагалі знято податки з продажу книги.

— Давайте подивимося ширше: який відсоток ВВП держави виділяється «на культуру» теоретично, і що з цієї суми вона реально отримує?

— Коли ВР приймала Закон про культуру, то постанова (щось біля 300 голосів «за») передбачала не менше 8% від національного продукту. Це цiлковитий блеф! Сама Верховна Рада, як прийняла це, так жодного разу і не реалізовувала. Кожен новий бюджет змінював це рішення. Якщо за Брежнєва виділялося три копійки з карбованця на культуру, то сьогодні маємо 0,03% від того, що було.

— Натомість знаходять гроші на салюти та концерти на майданах...

— Так, гроші знаходяться не на культуру, а на те, що її супроводжує. Є цікаві цифри: інститут Поплавського отримує з бюджету на свій рахунок вдвічі більше, ніж усі інші творчі ВНЗ України разом взяті! Але ж візьмемо, наприклад, Театральний інститут, Консерваторію — це важка «поштучна» праця, виховання і плекання талантів, а тут ми маємо перукарські цехи... Це не є культура — це сфера обслуговування.

«МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ПЕРЕТВОРЕНО НА ВІДДІЛ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ»

— А оті 0,03% реально виділяються?

— Звичайно, ні. У нас сільська культура також має свої цифри: близько 30 тисяч людей працюють на 0,5 та 0,25 від ставки. Ставка — це 160 гривень. З цих грошей люди ідуть на пенсію. Президент казав, що у зв’язку з Роком культури це буде ліквідовано, давав певні розпорядження. У деяких областях це справді зліквідували (Луганській, Донецькій), але зліквідували разом з людьми. «Немає людини — немає проблеми»...

— Вам подобається те, що відбувається із забудовою Києва?

— Ні! Комітет приймав звернення, детально займався Софією і тим фітнес-центром. Але це повністю самокерована територія. Я вважав, що там заборонена територія — мав стару карту, на якій була визначена ця заборонена територія. Потім мені дали нову карту, яка була дуже перероблена, — депутати Київради за це проголосували. Територія «звільнилася». Хто це зробив, як зробив — я не знаю... У нас така країна, що люди краще знають силових міністрів, а потім міністра культури. А у Франції, наприклад, біля президента всі бачать саме міністра культури; вони мають величезні інвестиції у цю сферу. Збереження культури, наша сучасна практика теж має свої вади, бо часто гроші дають під колись зароблені імена, які сьогодні нічого нового не продукують. Ансамблі деякі...

А з цирками що робиться? При Союзі усі цирки були прибуткові. І сьогодні, якщо зайти в них, можна побачити аншлаги на усіх сеансах. А грошей немає... Гроші вони беруть з бюджету на утримання приміщення. Що ж таке? Ми в комітеті почали вивчати: 80% прибутків цих цирків перебуває в тіні. Директора цирків скористалися можливістю зареєструвати свої приміщення як неприбуткові організації. Місцеві податкові крізь пальці дивляться на те, що вони здають циркове приміщення для казино, що один з цирків віддав банку свій готель. Що за 10 років існування українського нового цирку жодного нового номера підготовлено не було. Прокат українського актора сьогодні коштує 10 копійок, прокат російського — 30... доларів. Зрозуміло, що будь-якому нашому майстрові вигідно стати у штат в Москві, а гроші заробляти тут.

Але ж насправді треба перевірити всі дочірні та синовні фірми, які заснували директори цирків. Директор зараз є феодалом, а акторська трупа не має нічого. Як пояснити існування у Києві на бульварі Шевченка українського Національного цирку? Там же немає трупи, немає творчого начала. У постанові говориться про «колектив», а не про приміщення, якому дають статус «національного». Там ніколи не було трупи — це просто приміщення для гастролерів. Нещодавно я дивився там «польський цирк» — жодного поляка у бінокль не побачив. Поляком був тільки адміністратор, а всі інші — наші хлопці. Результат: оці 5 мільйонів, які вони заробили, десь розчинилися... Я казав Миколі Яновичу Азарову, що тут треба наводити лад.

— Усе так погано... Але чим тоді, перепрошуємо, займається комітет, який ви багаторічно очолюєте?

— Якби не комітет, ми б давно й половини цієї культури не мали. Були б на Хортиці мости, позакривали б багато музеїв, порозкрадали — десятки картинних галерей. Комітет, хоча він і нечисленний (10 депутатів і 6 працівників), отримує щотижня 500 — 600 листів і працює у поті чола.

— До речі, ваш комітет — «непрестижний», депутати, незалежно від політичних переконань, рвуться в інші — фінансові, бюджетні, палива... Чи є у ВР корупція?

— Є, звичайно. Мені невідомі конкретні цифри, але наполегливі чутки про це постійно є, особливо коли йдеться про якесь важливе голосування. Але не може бути такого стратегічного закону, за який би проголосувала опозиція, якщо він розбіжний із нашими поглядами.

— А скандал навколо голосування за програму уряду?

— Я справді проголосував «за» програму уряду. Але Кабмін і Янукович внесли до своєї програми усі наші 11 пропозицій. Я ж повинен зважати — це реальні ділові пропозиції. Інша річ — я прекрасно розумію, що тут є момент спекуляції. Програма уряду по тих пропозиціях, які я вніс, не виконується. Обман можливий... Фактично гуманітарний блок уряду нічого не вирішує, так само, до речі, як і Міністерство культури, яке перетворено на відділ, що ним керує Міністерство фінансів. Всі його проекти мусять йти туди, і Мінфін вирішує, що є перше, а що друге... Коли мова йшла про слухання по Голодомору, уряд також ніби підтримав нас.

— До речі, кілька парламентів світу визнали Голодомор безпрецедентним в історії людства геноцидом, а наша ВР мовчить...

— Наш парламент також визнав події 1932 — 1933 років геноцидом. Є рішення, яке передається у Міністерство закордонних справ, яке у свою чергу повинно вийти на ООН. Парламент це зробив, і теоретично все правильно. Але «до діла від думок далеко ще чвалати», каже Мольєр. Уряд до цього часу не вийшов з відповідною доктриною на світову громадськість, ООН, ЮНЕСКО.

«ЛЮДИНА, ЯКА НЕ СУМНІВАЄТЬСЯ, — ЦЕ ІДІОТ»

— А чим тепер займається Спілка театральних діячів, яку ви також очолюєте?

— В основному допомогою ветеранам. Проблема усіх творчих спілок у тому, що за Радянського Союзу вони мали власність, а зараз не мають. Фактично відбувся загальнодержавний процес націоналізації майна. Скажімо, Спілка театральних діячів мала чотири комбінати, які не оподатковувалися, а їхні прибутки йшли на користь Спілки. Відтак ми мали можливість утримували свою поліклініку, будинок відпочинку, до пенсій доплачувати. Сьогодні цього не має, бо комбінати оподатковуються на рівні з іншими...

— Ваше ставлення до політичної реформи?

— Ідея реформи — затримати при владі нинішній стан речей. У нас не виконується жоден закон, у тому числі Конституція. У нас сотні й тисячі порушень законодавства щоденно — ми є нацією, яка не домовилася між собою про виконання законів. До цього ще треба дійти. Тому питання президентської влади на такому перехідному періоді дуже важливе. Коли йдуть вибори, людям хочеться сильної руки, одного хазяїна, — маса не вірить у демократичний спосіб досягнення мети. Нація нинi перебуває у такому стані, коли слово «демократія» стає для неї несимпатичним. Ми лаємо парламент, але ж його обрав цей народ, а не інший. Так, можна говорити «купили-підкупили, підтасували». Водночас це портрет українців...

Великі речі робляться тільки еволюційним шляхом. Треба, щоб хвороба дозріла... Ідея політичної реформи у ситуації невизначеності є несерйозною. Реформу роблять тоді, коли впевнені у самій владі, — треба спочатку обрати нового президента, створити уряд народної довіри, а тоді робити реформу...

Як на мій «хлопський розум», звичайно, Ющенко буде президентом... Можна сперечатися, можна не сперечатися, але так буде. Усі інші не набирають належного відсотка. Симоненко дихає у спину Ющенкові.

— Припустимо, стане Віктор Андрійович президентом. А ви вважаєте, що найближче оточення дозволить провести політреформу?

— Коли я говорю, що Ющенко стане президентом, — це перша частина ситуації. Друга частина полягає у тому, яким буде президентом Ющенко? З якою командою він прийде? Якщо прийдуть політики — маю на увазі людей, що не мають фінансово-економічних інтересів, — він ризикує зробити набагато більше, ніж тоді, коли поряд з ним будуть лише люди, що представляють політичні інтереси бізнесу. Тоді справді може початися проблема нового розподілу всього. У політиків інша ситуація: їхня нива — ідеологія. Політики можуть почати «чистити» країну, але якщо це почнуть робити ті, кого самого треба «відчищати», самі розумієте, які важкі наслідки це матиме... Вибір залежить від свідомості. Люди багато у чому розчаровані й готові віддати свої голоси за чашку бульйону чи 20 гривень. Це дуже небезпечно.

— Наостанок: де телеканал «Культура»? Яка позиція щодо цього вашого комітету?

— Ми «пробили» телеканалу «Культура» гроші у бюджеті. Невеличкі. Але ми домагаємося, щоб цей канал був окремим, щоб він не був при комусь. Ми підтримуємо усе, що робить Тамара Бойко, — вона мабуть єдина серйозна професійна людина у цьому питанні. Я дуже радий, що ваша газета зайняла позицію на підтримку цього каналу. Мене дуже тішить те, що робить російський канал «Культура», — це дуже хороший, сильний канал, який має стратегічну даність, подає іншу картину життя. Для української влади, на жаль, це не є проблема, за яку треба покласти голову. Я переконаний, що якби урядовці хотіли це зробити, вони б це давно зробили — там не такі великі гроші треба. Але ж вони хочуть, щоб він також ніс сьогоденне ідейне навантаження. Зрозуміло, що з цього нічого путнього не буде. Культура має бути посередині річки, а не «берег левый, берег правый».