Луганщина: край війни. Міст...

В липні новим очільником Луганської ВЦА призначили Віталія Комарницького. Цей факт не всі сприйняли однозначно, звертаючи увагу на його, так би мовити, «регіональне» минуле. Проте саме Комарницькому вже довелося зіштовхнутися з великим спектром проблем у самому східному регіоні країни в контексті роботи нової влади, а отже, можливо, і нової політики. Які стоять завдання і як просувається робота — в інтерв’ю з новим головою Луганської ВЦА Віталієм КОМАРНИЦЬКИМ.

«ПЕРШЕ НАГАЛЬНЕ ПИТАННЯ — ВІДНОВЛЕННЯ ТА БУДІВНИЦТВО МОСТУ ЧЕРЕЗ РІЧКУ СІВЕРСЬКИЙ ДОНЕЦЬ БІЛЯ СТАНИЦІ ЛУГАНСЬКОЇ»

— Віталію Маркіяновичу, які основні питання постали перед вами після того, як ви обійняли посаду керівника Луганської ВЦА?

— Перше нагальне питання, яке треба вирішити терміново, — це відновлення та будівництво мосту через річку Сіверський Донець біля Станиці Луганської. На Луганщині єдиним працюючим КПВВ є саме Станиця Луганська. Новий президент перш за все озвучив саме цю проблему і накреслив відповідні завдання.

— Які складності постали у вирішенні цього питання?

— З самого початку не було експертно-проектної документації. Ми паралельно почали роботи разом із розробкою проекту. Все робиться, так би мовити, «з колес». Зараз ми практично продовжуємо так робити, але все вже налагоджено за іншим принципом. Ми в процесі проектуємо і коригуємо план дій.

— Це буде капітальний міст чи виключно пішохідний?

— Поясню. Ми зараз робимо тимчасовий обхідний шлях для того, щоб не перешкоджати пересуванню людей. Потім будемо робити основну частину. Основна частина все одно буде пішохідною, але з можливістю проїзду «швидкої допомоги». Адже не будемо забувати про гіркий досвід летальних випадків на переході. Тому доступ «швидкої допомоги» — це необхідна складова, яку треба враховувати.

— Тобто прямо кажучи, танк там не проїде?

— У жодному разі. Хочу сказати інше. Багато хто просто не знає, що ще в 2008 році цей міст був визнаний передаварійним. Враховуючи те, що під час активних бойових дій в нього потрапили снаряди, то міст, як-то кажуть «втомився». Тобто він потребував докорінного ремонту. Його можна було використовувати лише в автомобільному режимі, але не для важкої техніки. В доказ цього є відповідна документація, датована 2008-м роком.

«ПІД ЛЮСТРАЦІЮ ДІЙСНО ПОТРАПИВ ВЕЛИКИЙ ПЛАСТ ЛЮДЕЙ ДОСВІДЧЕНИХ І ПАТРІОТИЧНИХ»

— Одним із питань, яке стоїть перед керівником, особливо коли він тільки-но зайняв відповідну посаду, є питання кадрів. Чи існує у нас на цьому рівні кадровий резерв?

— Кадри — це одвічне питання і одвічна проблема. Тому не гадаю, що тут ми чимось відрізняємося. Ми зараз придивляємося до тих, хто більш молодий, але при цьому треба зауважити, що молодість — це креативність, проте далеко не завжди досвід. Скажімо так, якщо людина йде до першого класу, то вона не може одразу перестрибнути до десятого. Треба пройти певний шлях, отримати відповідний досвід. Кадри треба виховувати на базі їхніх здібностей та талантів. Мушу сказати, що в таких надскладних умовах війни, в яких перебуваємо ми, наші кадри отримують неоціненний досвід.

ПЛАКАТ НІКІТИ ТІТОВА

Окреме питання, так звана люстрація. Часто під люстрацію потрапляли ті, хто не мав жодного відношення до злочинів чи зловживання владою. Навпаки, багато хто з них є порядними людьми і професіоналами. Таких людей треба було берегти, а не відсторонювати від обов’язків, до яких вони були готові і в моральному, і в професійному плані. Я не хочу називати прізвища, але під люстрацію дійсно потрапив великий пласт людей досвідчених і патріотичних. Вони сумлінно виконували свої обов’язки і абсолютно не були причетні до злочинів влади часів президентства Януковича. Тепер ми, як наслідок, маємо відповідні проблеми в кадровому плані. Потрібна школа, передача досвіду, виховання, формування відповідних професіоналів і особистостей. Але, повторюю, кадрові питання завжди будуть нагальними.

«МІНІМУМ 59% ОБЛАСТІ ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ ЛУГАНСЬКОЮ ТЕЦ У МІСТІ ЩАСТЯ»

— Луганщина — це також залізничні артерії. Що відбувається в цьому аспекті?

— З серпня маємо відсутність постачання вугілля залізницею на Луганську ТЕЦ в місті Щастя. Це дуже велика проблема.

— Багато хто критикував таке постачання вугілля з окупованої території до Щастя. Але без цього вугілля область залишалася знеструмленою, причому стосувалося це як вільних, так і окупованих територій.

— Мушу сказати, що і тепер лише 41% потужностей ми можемо отримати з великої енергетичної системи. Мінімум 59% області забезпечується Луганською ТЕЦ у місті Щастя. Якщо в 2020 році ми закінчимо будівництво в Кремінній лінії електропостачання з підстанціями, тоді ми зав’яжемо нашу електромережу повністю з енергетичною системою України. Тоді навіть у разі повного зупинення Щастинської ТЕЦ для області це відбудеться безболісно. Поки що ми повністю залежні від стану роботи нашої Луганської ТЕЦ, яке знаходиться в місті Щастя. Для цього нам, як мінімум, треба побудувати залізничну перемичку і зв’язати залізничну гілку, яка проходить через Станицю Луганську, Щастя, ще низку районів і виходить на кордон із РФ (далі шлях перекритий), з гілкою Лисичанськ — Сватове або Рубіжне — Старобільськ. У такому разі ми вирішимо і вуглезабезпечення Луганської ТЕЦ в місті Щастя, і логістичну складову, адже у нас п’ять аграрних районів повністю відрізані від залізниці, а також не треба забувати про обороноспроможність. Окреме питання — електрифікація залізниці. Якщо його вирішити, то наступний крок — можна вже говорити про, наприклад, використання Hyundai тощо.

— Окрема проблема — це автомобільні дороги. Минулого разу проїхатися від Сватова на півночі Луганської області до Куп’янська, яке знаходиться в Харківській області, було майже нереально. Дороги були вщент розбиті.

— Дороги — це дійсно окрема і болісна тема для нашого регіону. Але ви не праві, коли згадуєте про відповідний маршрут. З нашого боку дорога була повністю відновлена. Щоправда, на ділянці, яка належить до Харківської області, дорога все одно перебуває в жахливому стані. Маю надію, що скоро ми введемо в експлуатацію сватівський міст, який перебуває нині в стані капітального ремонту. Втім, близько 4 тисячі кілометрів доріг різного призначення на Луганщині знаходяться так само в непридатному для нормального пересування стані. Знову ж таки, потрібна програма розвитку.

«ПОТРІБНА ВЕЛИКА ІНВЕСТИЦІЙНА ПРОГРАМА, ЩОБ ВІДНОВИТИ ВСІ МОЖЛИВІ ПОТУЖНОСТІ»

— Луганщина завжди ототожнювалася із промисловістю. На жаль, левова частина цього потенціалу залишилася на окупованій території, частина була вивезена в Росію або просто знищена під час бойових дій. Які плани щодо відновлення промисловості на вільній території?

— Дійсно, це питання є одним із стратегічних. Ми багато чого втратили внаслідок російської агресії. Але звернімо увагу, наприклад, на Лисичанськ, який має величезний потенціал, той же завод «Пролетарій» або «Лиссода». Тут потрібна велика інвестиційна програма, щоб відновити всі можливі потужності. З кожним кроком виникає більше запитань, ніж відповідей, а тому потрібні чіткі програми розвитку того потенціалу, який ми маємо.

«У НАС Є, НАПРИКЛАД, ПЛАНИ ПОСТАВИТИ ТРАНСЛЯЦІЙНУ ВЕЖУ В ПОПАСНІЙ»

— Як нині з питанням інформаційної політики, зокрема побудови трансляційних веж?

— Це важлива складова зокрема в безпековому плані. Але тут є проблеми. У нас є, наприклад, плани поставити вежу в Попасній. Однак коли я розглядав це питання щодо нашого підрядника з Одеси, то переконався, що вони зробили неякісну проектну документацію. Зараз ми підготовили низку зауважень. Якщо вони їх врахують, ми готові до того, щоб розпочати ці роботи.

«КОЖНИЙ З ОЧІЛЬНИКІВ ОБЛАСТІ ВИРІШУВАВ ПИТАННЯ НА СВОЄМУ ЕТАПІ»

— За період війни змінилася низка голів Луганської ОДА, а тепер ВЦА. Чи контактуєте ви з ними? Чи передається відповідна естафета досвіду проблем, завдань, їх вирішення та реалізації?

— Дійсно, проблеми і завдання передаються у спадок від одного очільника до іншого. Тут питання не в компетенції голів ОДА та нині ВЦА, а в тому, що спектр проблем досить великий і кожний з очільників області вирішував ці питання на своєму етапі. Кроки кожного з них були потрібні саме в той час і в той момент, починаючи із Геннадія Москаля, який став головою Луганської ОДА на початку російської агресії. Періодично я контактую з Юрієм Гарбузом, який живе в Марківському районі. Він місцевий. Інші очільники немісцеві, тому контакт із ними обмежений чисто через територіальні перепони.

«Я ЗА ТЕ, ЩОБ НАША ДЕРЖАВА ОТРИМУВАЛА ПОДАТКИ ЗА ТОРГІВЛЮ МІЖ ВІЛЬНОЮ І ОКУПОВАНОЮ ТЕРИТОРІЯМИ»

— Починаючи з 2014 року, російська пропаганда запустила на окупованих територіях термін «блокада». Він мав, по-перше, асоціюватися з «блокадою Ленінграда», тобто ЗСУ відповідно нарочито асоціювалося з «фашистами», а з іншого боку, Росія стверджувала, що «карателі» душать жителів Донбасу, в той час як РФ допомагає їм і танками, і гуманітарною допомогою. Згодом цей термін підхопили і деякі політичні сили у Верховній Раді. Але де-факто луганські супермаркети забиті українськими товарами. Тож про яку блокаду взагалі може йти мова? Як ви ставитеся до цього і як Україна має поводити себе в цій ситуації?

— Уся справа в тому, що ринок і економіка — це дуже тонка і чутлива сфера. Вона працює за своїми законами. Її складно регулювати. Наскільки мені відомо, окрім українських товарів там багато білоруських. Щотижня я буваю на КПВВ Станиці Луганської, тому знаю, що жителі підконтрольної Україні території перевозять на окуповану територію свою сільськогосподарську продукцію, але в межах дозволеного — до 85 кг одного виду товару. Інша справа, що я за те, щоб наша держава отримувала податки за торгівлю між вільною і окупованою територіями. Також ми не повинні забувати і про соціальну сферу, адже ми маємо утримувати своїх громадян.

«ЗЕМЛІ Й ДОЛІ НА ДОНБАСІ БУЛИ ПЕРЕРІЗАНІ ПО ЖИВОМУ...»

— В Щасті можна було б давно зробити ще одне КПВВ і таким чином розвантажити Станицю Луганську. Чому цього досі не відбулося?

— Я вважаю, що це пріоритети і прерогативи Мінського формату. Особисто я для себе зробив такий висновок — потрібен визначений порядок відповідних кроків. Наскільки мені відомо, спочатку потрібно було відкрити КПВВ у Станиці Луганській, потім у Золотому, а потім далі. Завершили перший етап. Щодо Золотого, то з нашого боку були виконані всі передбачені умови. Але з боку іншої сторони питання відкриття там КПВВ саботується. Тому цю проблему мають вирішити саме групи переговірників у Мінську. Землі й долі на Донбасі були перерізані по живому, сім’ї залишилися на різних берегах, під різною владою. Тому питання сполучення вільних та окупованих територій на цьому рівні має бути визначено адміністративно. Але при цьому, знову ж таки, треба враховувати безпекову складову, тобто всі можливі ризики.