Мафіозний Iнтернаціонал
У симбіозі політики і криміналу Росія претендує на світове лідерство?.. І втягує УкраїнуОтруєння російського опозиціонера Олексія Навального в черговий раз продемонструвало — Росія насправді живе за законами мафії. Немає сумнівів, що його хотіли вбити. Насамперед за викриття шаленої корупції в найвищих владних колах, їхніх тісних зв’язків із криміналітетом. Власне Росію як «державу мафії», чи «мафіозну державу», англійською mafia state, почали визначати з початку-середини 2000-х років. Одним із авторів цього терміна вважають відомого експолковника Федеральної служби безпеки РФ Олександра Литвиненка, який викривав зв’язки вищого керівництва Росії з великою власною і міжнародною організованою злочинністю. За що був отруєний (Навальний, як бачимо, далеко не перший) у Великій Британії в кінці 2006 року агентами РФ.
Звісно, Росія не могла і не претендувала на «честь» залишатися єдиною mafia state. Приблизно з початку 2010 років низка відомих закордонних експертів вказувала на масштабне і прогресуюче зрощування криміналу й урядів у все ширшому колі країн. Зокрема, публіцист із світовим ім’ям, видатний співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир Мойзес Наїм у випуску журналу Forein Affairs за травень-червень 2012 року під красномовним заголовком Mafia States. Organized Crime Takes Office (найбільш адекватним перекладом можна, напевне, вважати такий: «Мафіозні держави. Організована злочинність бере владу») зазначав: «У останні роки з’явилася нова загроза: держава мафії. По всьому світу злочинці безпрецедентно проникли в уряди. Відбулося і зворотне: замість того, щоб придушувати потужні банди, деякі уряди взяли на себе їхні незаконні операції. В мафіозних державах чиновники збагачують себе та свої сім’ї та друзів, використовуючи гроші, м’язи, політичний вплив та глобальні зв’язки кримінальних синдикатів для зміцнення та розширення власної влади». В цій статті серед таких країн, зокрема й з посиланням на авторитетних правоохоронців Західної Європи, згадувались Росія, Україна, Білорусь. На його думку, наступ mafia states був пов’язаний, зокрема, з наслідками світової економічної кризи 2008—2010 років. Зазначимо відразу, що нині триває набагато масштабніша криза — коронавірусна. І якщо брати до уваги логіку Наїма, то і в плані подальшої криміналізації політичної влади в світовому вимірі міжнародну спільноту можуть чекати вельми похмурі часи.
Так у масштабному дослідженні журналістів CNN Валентини Ді Донато і Тома Лістера «Мафія готова використовувати коронавірус і не лише в Італії». (The Mafia is poised to exploit coronavirus, and not just in Italy) з посиланнями на відомих міжнародних експертів, високопоставлених представників італійської правоохоронної системи, зокрема й міністра внутрішніх справ Лучану Ламорджезе, наводяться чисельні приклади намагань потужних мафіозних угруповань використати ситуацію з коронавірусною пандемією на свою користь. З одного боку, допомогою найбільш вразливим верствам розширити свій суспільний вплив, з іншого — увійти в серйозні бізнеси, а також мати можливість спрямувати в свій бік велику частину спеціальної допомоги фінансових структур Європейського Союзу. Причому вказується, що такі речі відбуватимуться і з боку організованої злочинності низки інших країн ЄС, зокрема й провідних.
Щоправда, частина відомих аналітиків дотримувалась і дотримується думки, що поширення mafia states слід віднести на більш ранні часи. Зокрема, професор Brown University Петер Андреас уже в липні-серпні 2012 року на сторінках того самого видання Forein Affairs у статті Old whine, new bottles («Старе вино, нові пляшки») зазначав, що для кожного сучасного прикладу злочинної організації, пов’язаної з державою, який дає Наїм, існує достатньо вражаючих паралелей з минулого. А також, що держава та організована злочинність ніколи не були надто відокремленими. Зокрема, він нагадує про спонсоровану режимом президента Сербії Слободана Мілошевича (нині покійного) в 1990-х роках широкомасштабну протизаконну діяльність, коли сербські митники ухилялися від санкцій ООН та сприяли всілякій контрабанді, про давні зв’язки наркомафії з урядами в деяких південноамериканських країнах, наводить низку інших прикладів.
Значною мірою позицію Петера Андреаса щодо часу виникнення mafia states можна співвіднести з Україною. Сумнівне з точки зору честі нашої держави ситуація, але є історичний факт — 20 років тому був убитий Георгій Гонгадзе, журналіст інтернет-видання «Українська правда». Нагадаймо — згідно з судовими вироками цей страшний злочин вчинили троє офіцерів із штату Міністерства внутрішніх справ України (рішення винесене 2008-го) та їх безпосередній керівник, начальник Головного управління зовнішнього спостереження і кримінальної розвідки МВС генерал Пукач (рішення — 2013 рік). Останній стверджував, що наказ на розправу з Георгієм отримав від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка (за офіційною версією покінчив життя самогубством 2005-го). А також заявив, що погодиться з вироком, коли поруч з ним на лаві підсудних опиняться президент України Леонід Кучма (1994 — 2005 роки) і глава його Адміністрації у 2000 році Володимир Литвин. Тобто якщо ми 20 років тому вже не жили в мафіозній державі, то яким іншим чином її можна було б назвати?
Із плином років олігархічно-кланова система в Україні, ключові підвалини якої були зцементовані в ті часи, удосконалювалась. У лютому 2018-го в інтерв’ю «Дню» під назвою «Проти організованої злочинності — Злочинна неорганізованість» (його провела Алла Дубровик-Рохова) український політичний експерт Михайло Чаплига наголошував, що сила і єдність цієї системи базується на принципі «спільного злочину», характерного для італійської мафії.
У контексті взаємодії держави і організованої злочинності неоптимістичну перспективу для України нещодавно (на початку вересня 2020-го) накреслив один із найвідоміших журналістів України Віталій Портніков (сайт Espreso.tv): «Мафія — ...це саме та система, у якій ми живемо... І так буде тривати ще довгі десятиліття, якщо ми не зможемо покінчити з мафіозною системою управління. ...Якщо ти позбавляєш її (мафію. — В.К.) сил — вона залишає після себе порожнє місце, руїни, на яких нам доведеться вибудовувати нову державу, нову економіку, нову судову систему. Ніякого іншого вибору немає».
Водночас відомі міжнародні експерти — принаймні автору цих рядків не вдалося знайти подібних розвідок — не вдаються до аналізу питання, наскільки можливий широкий міжнародний альянс мафіозних держав, і хто може грати в ньому провідну роль. Хоча той самий Наїм вказував: «Насправді міжнародну злочинність краще розуміти як політичну проблему з наслідками для національної безпеки». В даному контексті з поля зору низки поважних експертів чомусь випадає факт, що Росія, будучи, за їх власним визнанням, мафіозною державою, політично домінує на більшості теренів пострадянського простору. Лише країнам Балтії, бодай під шаленим тиском, в основному вдається уникати її удавчих обіймів. І Україна з кров’ю намагається вирватися з них. Молдова теж переживає в цьому плані не кращі часи. Абсолютно очевидно, що РФ системно намагається розширити свій політичний вплив не лише в Європі, а й у світі. Часто успішно. Плюс — не забуваймо — вона є одним з п’яти постійних членів Ради Безпеки ООН, що дає вагомі важелі в питаннях глобального порядку. І якщо спробувати бодай побіжно вказати на регіони і країни, де в тою чи тою мірою Росії вдається прямо чи опосередковано впливати на внутрішньополітичну ситуацію (часто з поворотом із зовнішнього курсу), то перелік вийде достатньо солідний.
Звісно, з причини відсутності прямих доказів щодо втручання у вибори президента США в 2016 році (хтось сумнівається, що нині відбувається те саме?) або в проведення Великою Британією референдуму по Брекзіту, в Росії можуть робити вигляд, що не причетні до цього. Але ж факт — там не приховували задоволення їхніми результатами. І чи випадково один із керівників президентської виборчої кампанії В.Януковича 2010 року Пол Манафорт потім очолював штаб Дональда Трампа, а один із ключових керівників референдуму за Брекзіт Домінік Каммінгс (нині головний радник прем’єрміністра Великої Британії Бориса Джонсона) кілька років працював у Росії? Причому дехто з британських журналістів називає останнього русофілом, а ще закулісним главою уряду Об’єднаного Королівства. Відомі теплі стосунки Президента РФ Путіна з Сільвіо Берлусконі, мільярдером і колишнім прем’єрміністром Італії (журналісти не раз писали про його сумнівні зв’язки, має там вплив і нині), плюс вони куми. Спостерігається взаємодія різних російських організацій із популістичними партіями цієї країни. Німеччина і проєкт «Північний потік-2». Акції «жовтих жилетів» у Франції і пом’якшення після цих виступів позиції президента Еммануеля Макрона щодо РФ. Отруєння Олександра Литвиненка і Скрипалів у Великій Британії офіцерами спецслужб Росії, що, за свідченнями іспанських правоохоронців, найімовірніше спричинені інформацією, яку вони надавали про зв’язки вищого керівництва РФ із російською мафією в Іспанії. Угорщина — взаємні симпатії її прем’єра Орбана, лідера з націоналістичними поглядами (шанувальника Горті, якого часто називають першим фашистом Європи), і Путіна відомі. Польща — знищення 2010 року польської керівної еліти в авіакатастрофі під Смоленськом (результат — суттєва зміна внутрішньополітичних і зовнішньополітичних підходів Польщі). Відверто проросійська Сербія. Болгарія, про яку чесні правоохоронці країни казали, що там мафія має державу — тепер там тривають потужні протести проти корупції і злочинців біля влади. Чорногорія — після невдалої спроби проросійського перевороту там нещодавно вже в результаті виборів більшість у парламенті взяли просербські (читай проросійські) сили. Нідерланди — там певні групи ініціювали референдум щодо Угоди про асоціацію України з ЄС, в результаті її помітно скоригували. З цих груп утворилася партія, яку там вважають проросійською, невдовзі на виборах вона потрапила до парламенту. Чехія з відомим російським симпатиком президентом Земаном. Отже, виходить, що в сфері впливів Росії тою чи тою мірою опиняється більшість ключових країн Європи, зокрема майже всі члени колишнього Варшавського договору. Причому керівництво РФ не приховує сподівань (планів) щодо розвалу НАТО і ЄС. Близький Схід, Південна Америка (зокрема, Венесуела), Африка, Азія (особливо Близький Схід) — геополітичні щупальці Росії хіба що не дотягнулися до Австралії.
Масові протести, починаючи від акцій за права чорношкірих американців Black lives matter у США, до антикарантинних виступів у низці країн Європи, безумовно, мають реальне суспільне підґрунтя. Але як бути з інформацією з низки достатньо обізнаних джерел, що частина найбільш радикальних дій, зокрема, погроми, підпали, пограбування в Америці, зіткнення з поліцією в Європі інспірувалася в соцмережах російськими «ботами» або фінансувалася пов’язаними з Росією структурами?
Утім, є відомі експерти, які з певною обережністю ставляться до визначення Росії як мафіозної держави і відповідно до її ролі в світовій політиці. Зокрема, в інтерв’ю європейському кореспонденту Української служби «Голосу Америки» Богдану Цюпину в квітні 2018 року з нагоди виходу його нової книжки The Vory: Russia’s Super Mafia («Злодії: Супермафія Росії») тоді дослідник і голова Центру європейської безпеки в Інституті міжнародних відносин у Празі Марк Ґалеотті зазначав: «Я не думаю, що термін «мафіозна держава», яким би він не був яскравим, все охоплює, ...в Росії до певної міри є кілька держав. ...Але у випадку Володимира Путіна ми бачимо людину, яка... намагається геополітично змусити решту світу вважати Росію наддержавою. І як наслідок виникають тертя». На думку Ґалеотті, Путін у той же час встановив для російської мафії певні правила, головне з яких не діяти проти влади. Водночас експерт вказує, що все більше можна помітити, як російська організована злочинність за межами Росії використовується в ролі інструменту держави. За його словами, чимало з так званих ополченців, які воюють на Донбасі, — це фактично мафіозні групи, що отримали змогу перетворити важелі злочинного світу на політичну й економічну владу. І за інформацією його джерел, зокрема й зі Служби безпеки України, війна жодним чином не вплинула на транспортування наркотиків із Росії через Україну. Тобто бандити обох країн готові співпрацювати, як і раніше.
Водночас у висновках шановного експерта складно погодитись із зауваженнями, що російська мафія (нагадаємо, підконтрольна своїй владі), не намагається взяти під свій «дах» певні регіони Європи або інших континентів, надаючи пріоритети переважно комерційній складовій. Тому що головною метою її владних патронів або (і) партнерів — це практично не приховується навіть коли загортається в гарні ідеологічні «фантики» — є саме встановлення максимального політичного та економічного домінування в тих чи тих країнах. Із подальшим викачуванням усіх можливих ресурсів — природних, економічних, фінансових, людських etc. Причому сам пан Ґалеотті визнає, що, розбудовуючи потужні бізнес-зв’язки в тих чи тих країнах, російські гангстери отримують у них відчутний економічний і політичний вплив. А також, що вони є однією з найбільш глобальних злочинних організацій.
Отже, з одного боку маємо потужну зовнішньополітичну експансію держави Росія (мафіозної, за визначенням низки відомих експертів), з другого — неухильне розширення зон дій тісно переплетених із нею кримінальних угруповань. Цілком логічно, що в руслі цих трендів РФ намагатиметься використовувати свої міжнародні зв’язки, альянси, втягувати в орбіту навколо себе нові й нові держави з тими ж ознаками мафіозності. Як наслідок упродовж найближчих років у світі може заявити про себе новий Інтернаціонал. Бандитський. Із Росією на чолі. Звісно, інші потужні владно-кримінальні конгломерати можуть вести власну гру чи навіть політику (мафіозних держав, вказують експерти, більшає), претендувати на провідні ролі. Але дуже небагато з них (можливо, китайські) можуть скласти серйозну конкуренцію РФ.
У цьому плані Україні, мабуть, найскладніше — російська mafia state вочевидь бажає бачити нас у своїй компанії. І ставки для неї дуже високі. Втім, як дзеркально і для України. І доводиться визнати, що на цей час багато залежить від того, яка позиція переважить в українській державі.