Маленькі фанати великої політики
Жителі нашої країни більше цікавляться політикою, ніж громадяни країн-членів Європейського Союзу. Про це недавно повідомив заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха, презентуючи дослідницький проект «Україна—Європа». «В Україні «дуже цікавляться» політикою майже 20% населення, у сусідній Польщі — всього 6%. Ближче за всіх до українців громадяни Німеччини, Данії і Ірландії — 16%. Менше всього цікавить політика чехів, португальців і іспанців.
Разом із тим, українці не тільки на першому місці в Європі за рівнем цікавості до політики, вони також є одними з перших серед тих, хто не вважає політику настільки складною, щоб зовсім не розуміти, що ж у ній відбувається насправді», — зазначив пан Головаха. За його словами, краще за українців у політиці розбираються тільки громадяни Австрії, Данії, Ісландії та Ірландії, у той же час британці й французи, чехи й поляки розуміють у політиці набагато менше за громадян нашої країни.
«Оцінюючи ці дані, потрібно зауважити, що в 2004 році лише 11% громадян України дуже цікавилися політикою. Так було і в попередні роки. Напевно, вирішальну роль у підвищенні інтересу до політики в Україні зіграли останні президентські вибори. Саме після цього українці від практично повної недовіри до державно-політичних інститутів перейшли до позиції більшої довіри», — резюмує соціолог.
Виходячи з цих статистичних даних, випливає, що українців «підсадила на політичну голку» саме помаранчева революція. Не будемо здійснювати екскурс у недалеке політичне минуле осені—зими 2004 року, однак, спробуємо розібратися: чому вже два з половиною роки «маленькі» українці хворіють великою політикою?
Відповідь на це запитання, тим часом, лежить на поверхні: ймовірно тому, що політика без стукоту й дозволу прокралaся у всі сфери суспільного життя. Наприклад: їдеш на роботу в метро — страшно. Метрополітен, хоча й не потяг далекого сполучення, але міністр транспорту зазначає, що й там можуть бути терористи, які ночами переводять стрілки, із метою... створити спонуки для Президента, щоб той ввів надзвичайний стан, різко відмахнувшись тим самим від незговірливих коаліціянтів. Ви передумали їхати в метро й віддаєте перевагу пішій прогулянці? Це також небезпечно, вважає співробітник Президентського Секретаріату, який курирує силові питання, Валерій Гелетей. Він розповідає, що в одному з центральних готелів Києва поселилися деякі кримінальні авторитети, які планують здійснити замах на життя видних опозиційних діячів країни. Безумовно, ми з вами не Тимошенко чи Луценко, які є, на переконання пана Гелетея, мішенями іноземних килерів, але, однак, раптом опинимося в непотрібний час у непотрібному місці...
Навіть безпосередньо в людей в мантіях серце не витримує. Як ось у голови Кам'янобрідського районного суду Олександра Сараєва, якого під завісу минулого тижня прямо з робочого кабінету госпіталізували з інфарктом. Саме Кам'янобрідський суд, нагадаємо, ухвалив рішення відновити на посадах тлумачів Конституції, відсторонених за порушення присяги Президентом, — Валерія Пшеничного, Сюзанну Станік і Володимира Іващенка.
Словом, політика по-українськи — набагато цікавіша для нас із вами будь-якого кінофільму, тим більше, що це «кіно» відбувається в режимі он-лайн, що створює ефект присутності й безпосередньої причетності до «зйомок». Але вищеописані кульбіти високопоставлених чиновників — це лише маленький епізод кількох політичних днів. А якщо пригадати всі «серії», відмотавши плівку аж до помаранчевої революції, можна констатувати, що вони були аналогічними: не менш захоплюючими своєю грою і, найголовніше, із непрогнозованим гострим сюжетом. Так що, за великим рахунком, пристрасне захоплення звичайних жителів країни політикою цілком можна пояснити: під час такого видовища й про хліб, власне, ніколи думати. Усе б нічого, але є, щонайменше, одне «але». Результати дослідження, проведеного тим самим Інститутом соціології НАН, свідчать про те, що в Україні серед усіх країн Європи найнижчий рівень задоволення громадян своїм життям. Порівнюючи індекс життєвого задоволення в Україні й країнах ЄС, соціологи констатували, що за шкалою від нуля до десяти оцінка задоволення життям в Україні найнижча в Європі — 4,4 бала. Так що замисліться, режисери — у глядачів, які вважають себе нещасними, може лопнути терпіння...
МИ ЗАПИТАЛИ:
Чим пояснюється такий активний інтерес пересічних українців до політичних процесів, і добре це, власне, чи погано?
Сергій КРИМСЬКИЙ, професор, доктор філософських наук:
— Те, що українці понадміру захоплюються політикою — дуже погано. Річ у тім, що в нормальному, демократично впорядженому суспільстві, політика ведеться на автопілоті. Тобто фахівці вирішують питання без яких-небудь радикальних колізій, і велика частина населення тому не цікавиться політикою. Політика — це справа фахівців. Іноді бувають кризи, це інша річ. Але в нормальних умовах, у нормальному суспільстві політикою цікавляться мало. Цікавляться у крайньому випадку лозунгами й програмами, а не особистостями, які насправді є дуже далекими від простої людини.
Те, що жителі нашої країни активно цікавляться внутрішніми політичними процесами — це ознака неоформленого демократичного суспільства. Люди повинні займатися своїми справами, своїми сім'ями, культурою й розвитком, так би мовити, виробництвом й вихованням нового покоління, а не політикою. Політика — це, загалом-то, гра ресурсами, це боротьба за владу — це речі, які не повинні бути надбанням усіх. Тільки в період виборчих кампаній залучають широкі верстви населення в політику, а в період між виборами політикою в нормальних країнах ніхто не цікавиться.
Чим пояснюється надмірний інтерес українців до політики? Напевно тим, що весь час ставиться на кін предмет обговорення майбутнього України: бути Україні культурною європейською незалежною країною чи опинитися позаду цивілізаційного процесу. Розумієте, в чому річ, адже ми будуємо нині не капіталізм і не соціалізм. Ми просто намагаємося ввійти у світову цивілізацію, оскільки в період Радянської влади ми з неї випали. І нині питання виникає про наше місце в історії, чи зуміємо ми втримати своє місце в історії або ж опинимося на узбіччі світової цивілізації. Тобто питання стоїть дуже радикальне, хоча, можливо, не всі це розуміють. Сам інтерес до політики пояснюється тим, що йдеться про майбутнє.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Інтерес українців до політики пояснюється тим, що наша політика ще не устоялася, у ній фактично відсутні правила гри. І навіть те, що з'являється у вигляді цих правил, дуже швидко змінюється. Все це створює дуже тривожний фон на Україні, і люди розуміють, що це кожного з них безпосередньо стосується. Політика в нас не увійшла в цивілізовані й прогнозовані рамки, цим, власне, і пояснюється надмірна політизованість наших співгромадян. Саме тому люди, які могли б спокійно прожити й без політики, вимушені нею цікавитися, оскільки вона постійно, пробачте, лізе в життя людей. Якби наша політика була б цивілізованою, дуже багато людей могли б собі дозволити спокійно від неї абстрагуватися.
Там, де діють висококваліфіковані політики, які дотримуються якихoсь загальних для себе й своїх політичних опонентів правил гри, там люди можуть і не цікавитися політикою. Адже ми не дуже стурбовані, скажімо, науковою сферою, медициною, ми це віддаємо в руки лікарям, експертам з науки й так далі. А ми маємо настільки примітивних і небезпечних політиків, що ніяк не можемо їм дозволити займатися політикою окремо від нас.
Коли в нас припиниться політичний фанатизм? Тоді, коли наші політики гратимуть за встановленими правилами, тоді, коли наші політики перестануть бути політичними, пробачте, повіями й не будуть на очах громадян продаватися за гроші. Тоді багато хто з людей зможе спокійно займатися своїми справами. Я вважаю, що в нас також є десятки письменників або журналістів, які спокійно відсторонилися б від політики, знаючи, що вона знаходиться в руках професіоналів. Зараз же наші політики такі самі, як мавпа з гранатою, і що ця мавпа зробить із цією гранатою сьогодні — ніхто не знає.
Семен ГЛУЗМАН, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України:
— Те, що українці так активно цікавляться політикою, погано, бо люди повинні думати не про політику, а про себе, сім'ю, кар'єру, про своє майбутнє. Але, я вважаю, це все ж не патологія. Наші політики абсолютно не думають про соціальну політику. Ну подивіться, 17 років незалежності, медичної реформи не було, правової реформи не було, крім деяких косметичних змін. Тобто насправді влада хоча й змінюється, вона не думає про нас, про тих людей, які на вулицях, їздять в автобусах, метро. Я сподіваюся, що коли заспокоїться політична ситуація, це пройде. Коли політики боятимуться нас, тоді ми зможемо не думати про них. Тобто ми думаємо не про політику, ми думаємо про них, про цих, м'яко кажучи, не дуже розумних і глибоко не моральних людей, які забули, що крім них у цій країні живе простий народ.
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, заступник директора Інституту історії України:
— Надмірна зацікавленість жителів країни політикою — це, однозначно, погано. Бо, як правило, політикою цікавляться тільки тоді, коли людям сильно болить і від політики багато що залежить. У принципі, потрібно було б так побудувати життя, щоб якoмога менше сподіватися на державу, яка нам допомагатиме кожного дня, і більше сподіватися на самих себе, ніж утримувати країну, власне кажучи. Так нині є в Європі. Ми ж поки дуже мало відійшли від радянського минулого й тому існує така цікавість до політики, суто споживча. Політика, як правило, заняття посвячених. Але коли з екранів ТБ політики починають звинувачувати один одного й кулуарні ігри спливають на поверхню, це дискредитує правлячий клас. Той інтерес, який виявляють українці до політики, мені здається, стає нездоровим.
Коли ситуація зміниться, сказати важко, оскільки дійсно в Україні ще дуже багато залишилося пережитків минулого. Ці пережитки минулого й у свідомості людей, і, як мені здається, у структурі економіки.
Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди:
— Загалом-то, понадміру активний інтерес жителів нашої країни до політики — це погано, бо якщо в державі все гаразд, то інтерес до політики буде слабкішим. Скажімо, у Швейцарії більшість народу не знає хто в них президент. І це непогано, бо в принципі кожна людина має свою роботу, свої турботи, і може спокійно відвернутися від процесів, що проходять на політичному олімпі. Але в нас це нормально, що є зацікавленість політикою, бо в порівнянні з іншими країнами, у нас дуже напружене політичне життя й майбутнє кожної сім'ї дуже залежить від того, як складеться політична атмосфера. Тобто люди переживають за те, чи є свобода в країні, чи є загроза правам і свободам громадян, демократії. Так і повинно бути, але біда в тому, що така загрозлива ситуація в нас реально є. Так що, мені здається, інтерес до політики свідчить про нормальну й дуже позитивну реакцію людей на той непорядок, який присутній в нас у політиці. Словом, хворі не люди, а політики.
