Маленькі хитрощі закону про місцеві вибори

В преамбулі до закону про місцеві вибори № 2831-3 йдеться про його соціальні наслідки: «Прийняття запропонованого проекту Закону сприятиме демократизації виборчого процесу». Чи справді Україну очікує демократизація виборчого процесу? На це запитання можна відповісти, лише прочитавши редакцію закону 2831-3 з усіма правками, що буде прийнятий в другому читанні. Про це поки що говорити неможливо. Та вже зараз можна судити про мотиви основного ініціатора законопроекту.

Основним гравцем тут, про якого ми можемо вести мову більш-менш однозначно, є Президент України та його партія. Президенту необхідні великі партійні команди на місцях, що здатні будуть до саморегуляції з одного боку, а з іншого – до ефективного змінення дорожньої карти по реформуванню областей під необхідні потреби кожної конкретної територіальної одиниці. Найкращий шанс створити такі команди з реальними повноваженнями в областях – виграти місцеві вибори скрізь, де це можливо.

Як забезпечити виграш виборів та реальну подальшу роботу депутатів? Монополія на висунення кандидатів, монополія на відкликання депутатів та їх заміну. Окрім того, треба запустити реальну партійну роботу на низах для ініціативи в реформах. Проект закону 2831-3 не передбачає такої монополії. Та складені умови для всіх відповідних поправок.

По-перше, монополія на висунення кандидатів партіями була в законі 2831-2, яка розроблялась під егідою Гройсмана. По-друге, самовисуванці по цій системі опиняються в набагато кращій позиції, ніж партії – вони не залежать від прохідного бар’єру. Закон 2831-3 передбачає, що перемогти на мажоритарних округах можуть тільки представники тих партій, що набрали 5% (7% для блоків) голосів в сумі. Зникає серйозна мотивація іти в партії – це може слугувати мотивацією для ліквідації самовисування, оскільки це явище знекровлює політичні проекти одного лідера.

По-третє, міркування, викладені в статті експерта інституту Політичної освіти Олександра Солонтая «Чому не можна приймати такий закон про місцеві вибори. Частина 1.», передбачають внесення ще однієї правки – введення права партій на відкликання депутатів. Для цієї правки є передумова, прописана в законі – партія може замінити склавшого повноваження депутата на другого партійного депутата в мажоритарному окрузі. Це передбачає стаття 90 «Заміщення депутатів та проміжні вибори депутатів», пункт 1: у разі, коли депутат, який обирався в багатомандатному виборчому окрузі, достроково припинив повноваження або його повноваження достроково припинені на підставах і в порядку, передбачених Конституцією та законами України, за рішенням територіальної виборчої комісії обраним депутатом визнається наступний за черговістю кандидат у депутати від місцевої організації партії (блоку). Якщо черговість для отримання депутатського мандата вичерпана, депутатський мандат залишається вакантним до проведення чергових або позачергових виборів.

Можливе право партій на відкликання депутатів і існуючий пункт 1 статті 90 в проекті закону забезпечить владу партії над діяльністю її депутатів через страх бути заміщеним. При цьому виконується ще декілька задач – дотримується коаліційна угода, створюється партійний і кадровий резерв на місцях, що забезпечить контроль за реформуванням. Основним негативним ефектом стане зникнення самовисуванців і громадських активістів як партійних представників. Адже, з одного боку, так і не був визначений механізм обрання кандидатів, яких партія висуватиме до парламенту. По суті, керівник місцевої організації партії чи його «начальство» і надалі визначатимуть склад місцевих рад, а з іншого, може зникнути самовисування, як альтернативний шлях в органи місцевого самоврядування для громадських активістів.

Цей можливий розвиток подій не може вести до демократизації суспільства. На думку Порошенка, таке партійне поневолення і партійна тиранія є необхідним злом для ефективного впровадження економічних, територіальних та конституційних реформ. Та для суспільства це є прямим порушенням прав і свобод людини, що не може вести до побудови правового та демократичного суспільства.

Антон МАЛЕЄВ, аспірант КНУ ім. Т. Шевченка, філософ, політолог, експерт із суспільно-політичних питань