Маркер тоталітаризму

Геополітична активність, яка розвернулася навколо України у зв’язку з можливістю великої війни з боку Росії, інтенсифікувала контакти світових лідерів і прискорило розвиток інших процесів. Наважиться Москва на подальше вторгнення чи ні — актуальне питання останніх місяців, однак вона точно прагне змусити Україну виконати програшні для нас Мінські угоди, а з Заходом їй дуже хочеться сісти і знову поділити європейську шахівницю, як це колись зробив товариш Сталін. Путінські «червоні лінії» на Заході сприйняли дуже холодно, погодившись на переговорний процес, який по факту все одно означає несприйняття московських ультиматумів. Україна, в свою чергу, тримає позиції, готуючись до можливої великої війни і переконуючи своїх партнерів у необхідності перегляду Мінських домовленостей, які у такому вигляді є зашморгом на нашій незалежності. Та на «допомогу» нам тут приходить сама Москва, яка не виконує навіть перший пункт існуючих Мінських угод.

Паралельно розгортаються процеси в самій Росії, де заговорили про необхідність поставити кінець путінському правлінню. Відповідне звернення за підписом генерала Лєоніда Івашова в кінці січні оприлюднила громадська організація «Загальноросійське офіцерське зібрання». Відставні офіцери вважають за необхідне, аби президент Росії пішов із займаної посади, а вище військово-політичне керівництво країни повністю відмовилося від ідеї нової війни з Україною. У зверненні наголошується, що Україна насправді не становить для Росії жодної загрози, чого не можна сказати про певні «внутрішні сили» всередині РФ. Натомість війна з Україною на нових напрямах, вважають члени організації, потрібна Путіну та його оточенню задля порятунку від викликаних «системною кризою» народних виступів. «На нашу думку, керівництво країни розуміючи, що вивести країну із системної кризи воно не здатне, а це може призвести до повстання народу та зміни влади в країні, за підтримки олігархату, корумпованого чиновництва, підгодованих ЗМІ та силовиків, вирішило активізувати політичну лінію на остаточну руйнацію російської державності та винищення корінного населення країни. І війна є тим засобом, який вирішить це завдання з метою утримати на якийсь час свою антинаціональну владу та зберегти награбовані у народу багатства. Іншого пояснення ми припустити не можемо», — йдеться у зверненні. Тож від президента РФ офіцери вимагають «відмовитися від злочинної політики провокування війни, в якій РФ опиниться на самоті проти об’єднаних сил Заходу», створити умови для реалізації на практиці ст. 3 Конституції РФ («носієм влади є народ») і «піти у відставку».

Трохи згодом в інтерв’ю радіо «Эхо Москвы» Івашов заявив: «Військова авантюра матиме геополітичний характер і у мене складається враження, що Путін від Росії втомився і вирішив покінчити з нею. Ця широкомасштабна війна стане причиною зникнення Росії як цілісної і великої країни... Путін вже зробив Росію переферією — ми не є самостійними в жодній сфері. Як окрема цивілізація ми вже закінчилися, а після цієї авантюри зникнемо, як держава. Широкомасштабні дії не будуть легкою прогулянкою. Бліцкригу не буде... Якщо стотисячні угруповання зійдуться — будуть десятки тисяч загиблих і скалічених. Навіть якщо будуть якісь військові успіхи — захоплення якихось територій чи може й Київ захопили,.. ми будемо змушені створювати гарнізони, вводити війська, створювати антипартизанські рухи, адже партизанський супротив обов’язково буде. Ми усією Росією повинні бути присутніми в Україні, щоб утримати хоч який порядок. Це дикість повна — покласти в Україні десятки тисяч кращих наших хлопців — наш генофонд!..  Заради чого?! Заради постійної збройної боротьби і протистояння, яке триватиме десятиліттями чи, навіть, століттями... Сьогодні багато чого залежить від Путіна. Необхідно, щоб йому хтось нормальний, щоправда в його оточенні я таких не бачу, прийшов і сказав: «Володимире Володимировичу, наслідки будуть такі — ви обов’язково будете засуджені на новому Нюрнбергському трибуналі, як колись судили головних військових злочинців. Це обов’язково буде. І не тільки за це. Ще — за збитий «Боїнг», за екологічні катастрофи і так далі». На даний момент необхідно зупинити цю абсолютно нікому не потрібну війну». 

Позицію генерала підтримав інший генерал у відставці, правда з ФСБ, Євгєній Савостьянов. «Звернення Івашова доводить: патріотами Росії є не ті, хто, розбризкуючи слини, б’є в барабан війни і нагнітає військову загрозу концентрацією військ та загрозливою риторикою, а ті, хто піклується про мирний та благополучний розвиток міст, селищ та сіл нашої країни, — написав Савостьянов у Facebook. — Мир і процвітання народу Росії, а не задоволення імперської хтивості її вождів — ось істинно патріотична вимога, яка поєднує чесних та відповідальних людей, хай і різних поглядів!».

З приводу Івашова не має бути ілюзій. «Особистість відома, — пише у себе в ФБ білоруський опозиціонер Андрєй Санніков. — Не просто «яструб», а яскравий представник вкрай націоналістичного, імперського крила, за духом, близьким до «чорностенців»». В той же час, важливо що такий голос в авторитарній Росії взагалі прозвучав, тим більше від представників, на яких здавалося б тримається путінський режим (силовиків). «Своїм виступом він практично перевернув громадську дискусію не на користь Путіну, — додає Санніков. — Одне звернення мало більший ефект для деескалації напруженості на кордонах України, ніж десятки порожніх закликів. Його зараз просто повинні шельмувати. Ось уже й дружок його Проханов натякнув, що у генерала здали нерви, тобто «поїхав кукухою». Його прихильники побіжать зрікатися. Його здивовано похвалюватимуть ліберали. Однак це вже другорядне. Навіть якщо все буде спростовано, «мене, текел, фарес», накреслене на стіні залу, вже складно буде стерти».

Лист Івашова симптоматичний. Справа в тому, що від тоталітаризму рано чи пізно втомлюються, зокрема це проявляється у тому, що народ, який живе у відповідній системі, починає над ним сміятися. І це, свого роду, маркер тоталітаризму в Росії. Звичайні люди, принаймні частина з них, не хоче війни: навіщо їм віддавати свої життя за нового царя?.. Але не треба применшувати небезпеку путінської системи, вона поки продовжує зберігати контроль над величезною країною, погрожуючи всім сусідам з колишнього СРСР, які не згодні танцювати під її неоімперську дудку. І перш ніж ця система розвалиться, якщо розвалиться, вона ще може принести багато горя і страждань. Тому ми маємо бути готовими не тільки до зовнішньої агресії з боку Росії, а й можливі серйозні внутрішні пертурбації, які впливатимуть на процеси у всьому регіоні. І вже зараз думати про те, як ми будемо реагувати у випадку остаточного розвалу сучасної російської імперії.