«Медового місяця» не буде

Чи здатен новий уряд провести реформи? Наскільки небезпечна ситуація в Криму? У чому головна причина поразки Януковича? Чому не затримано жодного представника попередньої влади? Що має робити Майдан? Яка політична перспектива Тимошенко? Які головні претенденти на пост президента? В інтерв’ю з політичним експертом Андрієм ЗОЛОТАРЬОВИМ.

— Андрію Володимировичу, як ви оцінюєте новий склад Кабінету Міністрів? Чи зможе новий уряд впоратися з викликами, які сьогодні стоять перед країною?

— У принципі це уряд коаліції «Батьківщини» і Майдану з окремими вкрапленнями з боку «Свободи» й «УДАРу». Але треба мати на увазі, що нитки цього уряду йдуть до Тимошенко і Турчинова.

Поки що політичний клас поводиться у звичній системі координат. Ми бачимо закулісну гру з одного боку і спроби сподобатись Майдану — з іншою. Але суспільство вимагає іншого — системних змін. Заява Турчинова, що Майдан може розходитись по домівках, говорить про те, що еліти не розуміють суті подій, що відбулися. Поки що їм вдалося підкупити озброєний Майдан, що свідчить про безпорадність політичного класу перед стихією.

Але слід враховувати, що сліпого кредиту довіри у нової влади вже немає, «медового місяця» не буде. Майдан вимагає актуальних для суспільства, а не для політиків рішень. Проведення реформ — це питання збереження правлячої еліти. Інакше — новий виток кризи і протести по всій країні. Поки що малоймовірно, що Верховна Рада й уряд готові до реформ. Є великий ризик, що кількість політичних біженців з України зросте багатократно.

— Як ви думаєте, чому нинішні політики не відчувають Майдан? Вони не бояться контрреволюції?

— Річ у тім, що вони вважають, що нарешті все здійснилось —- вони дорвалися до влади, у них голова обертом. У такі моменти дуже сильно блокується інстинкт самозбереження і здатність дивитися вперед. Тому неминучі дострокові парламентські вибори. Сьогодні відбувається римейк 2005 року. Причому в деталях і нюансах. Але внаслідок того, що внутрішніх ресурсів у країни немає, я думаю, що все пройде набагато швидше, ніж це було тоді. Контрреволюція, очевидно, відбудеться з економічних причин і через недієздатність нової влади. 

— Якщо відбудеться контрреволюція. Хто прийде на зміну нинішнім елітам?

— Зазвичай під час таких подій на авансцену висуваються люди, про яких ми навіть і не підозрюємо. Наприклад, хто знав ще три місяці тому, окрім вузького кола людей, про Яроша? Хто передбачав появу на сцені Майдану «сотника Володі»? Я не говорю, що це альтернатива, але нові люди з’являтимуться.

Тут інше питання. Запасу міцності у країни вже немає. Треба займатися проблемами держави, а не власними інтересами. Сьогоднішній уряд — це уряд самовбивць, дуже важко буде розраховувати на якісь рейтингові показники після двох-трьох місяців роботи. Треба буде ухвалювати вкрай непопулярні рішення — скажімо, заморожувати соціальні пільги, держпрограми, підвищення комунальних тарифів.

Єдиним позитивом буде те, якщо їм вдасться відкотити країну від боргової ями і соціального вибуху. Тоді роботу цього уряду можна буде вважати успішною. Але поки що про це рано говорити.

— Про запаси міцності країни. Те, що сьогодні відбувається в Криму. Наскільки це небезпечно?

— Багато хто з політологів мені говорив, що загрози розколу країни немає. Це неправда. Хоча б тому, що південний схід країни поки що промовчав, не заступився за Януковича, оскільки прекрасно знав йому ціну. Також ця частина країни промовчала, тому що у нього не було зустрічного соціального порядку денного, як це було у заходу або центру країни.

Хоч як парадоксально, але місія «Свободи», «Правого сектора» полягає фактично в тому, щоб робити сильнішим те, проти чого вони борються. Форсований «ленінопад», скасування мовного закону... Ці питання могли почекати, тут потрібні інші методи. Такими діями вони фактично прискорюють вироблення порядку денного південного сходу. Всі ці речі працюють на загрозу цілісності країни.

— Враховуючи останню заяву Януковича і події в Криму, яка, на ваш погляд, ведеться геополітична гра?

— По суті, це шантаж з метою досягнення реальної федералізації країни. Я думаю, що сьогодні Росія і сили, які зазнали поразки в Україні, працюватимуть з регіональними елітами на південному сході. Звісно, геополітичне протистояння Росія-США має місце. Ізоляціонізм адміністрації Обами має межі, оскільки у Вашингтоні є кому нагадати Обамі про американські інтереси. Німеччина теж не байдужа. Сьогодні ми бачимо, що доля України фактично вирішується за її межами.

— На ваш погляд, якою була головна помилка Януковича?

— Головна тактична помилка та, що все треба робити своєчасно. У нього було спочатку два дні, потім було десять днів, щоб у рамках своїх повноважень і абсолютно безболісно вийти з кризи. Якби до 1 грудня він відправив у відставку міністра внутрішніх справ Захарченка або хоча б усунув від виконання обов’язків, віддав би під суд два десятки «беркутівців», поставив питання про переформатування уряду, відставку Азарова, то, я думаю, що ніякого Майдану не сталося б. Хоч протестний потенціал і «виштовхував» людей на Майдан, проте він міг благополучно оминути цей небезпечний момент. Але він цього не зробив.

Основна системна помилка, яка призвела до такого сумного фіналу, — це те, що Янукович так і залишився вихідцем із кримінального середовища. І які костюми він не вдягав би, все одно «адідасівські» три смужки брали гору. Чому, скажімо, в Німеччині людина, яку було засуджена за кримінальною статтею, до політики на відстань гарматного пострілу підійде? Бо будь-який кримінолог пояснить, що кримінальна свідомість у людини залишається. А це означає, що ставши президентом, Янукович бачив себе не президентом, а «смотрящим» над зоною. А це різні речі. Табір і держава — це два абсолютно різні організми. Звідси й безліч помилок. Нерозуміння природи держави, нерозуміння того, що інтереси треба погоджувати, а не придушувати все, що не збігається з твоєю генеральною лінією, нерозуміння того, що скрізь потрібні баланси. Ось це все і призвело до того, що кінець виявився дуже швидким. Він дістав усіх — від олігархів до безробітних.

— Ми бачимо, що на сьогодні нікого з представників попередньої влади не затримано. Про що це свідчить?

— Нова влада зараз набагато ближча до гнаних регіоналів, ніж до людей, які стоять на Майдані. Тому що всі ці політики є представниками одного правлячого класу. Зараз вони просто помінялись місцями. Це момент, який був очевидним від самого початку протесту. Влада й опозиція думали, що це конфлікт горизонтальний — між ними. Але виявилось не так. Насправді суспільство виступає проти правлячого політичного класу, проти нав’язаних їм форм діалогу між можновладцями і суспільством. І якщо опозиція з тим же успіхом імітуватиме зміни, що вона зараз і робить (ніхто не затриманий, нікого не ловлять), думаю, через кілька місяців Майдан збереться знову. Принаймні, ймовірність того, що ми дуже швидко пройдемо дистанцію від лютневої революції до жовтневої на тлі економічних проблем як ніколи висока.

— Якою ви бачите подальшу роль Майдану?

— Янукович робив усе, аби позбутися влади, а опозиція робила все, щоб цю владу не взяти. Але після подій 16-19 січня ми побачили, що Майдан став суб’єктом і переламав ситуацію. Він змішав усі карти навіть зовнішніх акторів, які розраховували на свої варіанти врегулювання кризи і свої варіанти компромісу. Така активна роль Майдану стала повною несподіванкою як для влади, так і для опозиції. Тепер головне завдання Майдану — не маргіналізуватися і зберегти цю суб’єктність. Для цього потрібно принаймні зберегти горизонтальні зв’язки. Тобто перетворитись на співтовариство. Не у лідерську структуру з вождем, а щоб Майдан був координуючим центром самоорганізованих громадян.

— Як ви оцінюєте перспективу Тимошенко?

— Класична театралізована постановка — тріумфальне повернення Юлії Володимирівни, яке з панахиди плавно переросло мало не в святкування Дня Перемоги на Майдані. Але проблема в іншому. Мені здається, що Тимошенко просто не зрозуміла, що країна змінилася, що це вже не 2004 рік і тим більше, не 2010-й. Сьогодні вже інші люди, по-іншому все сприймається. Маніпулятивна техніка, риторичні прийоми, властиві Юлії Володимирівні, вже не мали щодо аудиторії того ефекту. У моїй френдстрічці на «Фейсбуку» половина людей пишуть: Юлі — волю, але — в історію.

— У нинішній ситуації, коли ділиться «владний пиріг», ми бачимо, що більш досвідчена «Батьківщина» з Турчиновим беруть гору. А як би ви оцінили роль «УДАРу» і «Свободи»?

— Я думаю, скоро «Свобода» може стати великим розчаруванням в масштабах країни. Тому що одна справа — проголошувати гасла на мітингах, а інша — мати здібності до вирішення управлінських завдань. Принаймні, «леніноповал» — спільними зусиллями «Свободи» і «Правого сектора», це коли нічого запропонувати живим, тому воюють з мертвими.

В «УДАРу», припустимо, є фахівці Розенко, Пінзеник... Але якщо говорити про повноцінну команду, яка могла б увійти до влади, то їх дуже мало. На відміну від партійних машин тієї ж «Батьківщини» і «Свободи», в «УДАРу» партія, м’яко кажучи, «кадрирувана», слабша. Відповідно, слабший і кадровий резерв. Тому не дивно, що «УДАР» опинився дещо в тіні. Це цілком закономірно. Як і закономірно те, що БЮТ виявився більш досвідченим, спритнішим. Навіть за межами України у «Батьківщини» більше можливостей, ніж, скажімо, у «Свободи» й «УДАРу».

— Дострокова президентська кампанія вже стартувала. Якою буде ця кампанія? Як ви оцінюєте основних гравців?

— Я думаю, що ця кампанія буде менш конфліктною, тому що ціна президентського крісла дещо девальвована. Інша справа, якщо в президентській кампанії візьме участь Юлія Володимирівна і раптом виявиться, що вона зробить рейтингові ривки. Це один із небагатьох політиків, які інколи можуть демонструвати якості птаха-фенікса, відроджуючись з попелу. На відміну від багатьох політиків, які «хоронили» її пару років тому. Тому я не став би скидати її з рахунків.

На даний момент, безумовно, у Кличка шанси найкращі. Проте вже немає Януковича, і залишається відкритим питання про кандидата для південного сходу. Для даного регіону Кличко умовно прийнятний, оскільки він людина, яка стояла на Майдані. Тому дуже важливо, чи балотуватиметься Тігіпко. Як мені здається, він повинен іти. Я б на місці Тимошенко або Кличка активно допоміг Добкіну, щоб він балотувався і відбирав голоси на південному сході. Не менш цікаво — чи піде Симоненко чи з’явиться якесь нове обличчя від Компартії.

Про шанси Тягнибока говорити смішно, навіть в умовах максимального сприяння це 5-6%. Найцікавіше — це Кличко і Тимошенко. Це вже нова реальність. Чи балотуватиметься Порошенко? Тому що це єдиний самодостатній кандидат, якому від сторонніх мало що треба — у нього фінансовий, медійний ресурси.