Мер «цифрового міста»

— Пане Колевич, ви нещодавно повернулися зі Сполучених Штатів Америки. Що було предметом переговорiв, iнтересу американцiв?

— У ході поїздки, яка відбулася на запрошення Держдепартаменту США, обговорювалося кілька проблем, зокрема перспектива розвитку в Україні «цифрових міст», тобто запровадження інформаційних технологій у всі сфери життя територіальної громади.

Американців цікавив ступінь розвитку інформаційної інфраструктури та Інтернет-технологій в Україні. Скажімо, така крупна компанія, як «Oracle» (друга після «Microsoft»), готова допомогти у побудові в Рені цифрового міста, оснащеного Інтернет та цифровими технологіями. Уже після презентації їхньої програми «Електронне управління на найближчі 30 років» американська сторона запропонувала команду для участі у втіленні цієї програми в Рені.

Електронні референдуми, прозорість діяльності місцевої влади, ефективне управління розвитком міста в режимі реального часу, доступність всієї необхідної інформації для населення, доступ до світових інформаційних ресурсів, дистанційна освіта, електронні підручники і бібліотеки, система телемедицини (що зв’яже будь- яку провінційну лікарню з провідними центрами медицини в країні і навіть за кордоном) — це далеко не повний перелік можливостей для мешканців міст, які здійснюють так званий e-development — електронний розвиток.

За допомогою засобів електронного управління можна запровадити електронні гроші. Впровадження «електронного гаманця» допоможе не лише встановити ефективний контроль за рухом грошей, але й у багато разів збільшити швидкість обертання грошей.

Слід зазначити, що представники Національного банку разом з кількома крупними комерційними банками дуже серйозно обговорюють проект впровадження електронних платежів у місті Рені на базі національної смарт-карти.

— Та чи достатнє законодавче забезпечення впровадження, скажімо, ідеї електронного управління у виконкомах? Чи не стане на заваді подальшого реформування відсутність, приміром, закону про електронний підпис? — Модель електронного управління можна швидко втілити у невеликому місті. Так закон про електронний підпис відсутній. Однак всю інфраструктуру (контроль за платежами, електронний облік) можна вибудовувати. Це зменшить не лише витрати, але й кількість задіяних кадрів.

— Однак це робить витрати прозорими, а в цьому багато хто не зацікавлений.

— Це має свої причини. По- перше, в умовах наявності тіньової економіки всі витрати, природно, не можуть бути прозорими. По-друге, відсутній двосторонній діалог між населенням та владою на рівні муніципалітету. А коли бюджетні витрати будуть оформлені в електронному вигляді, то контроль за ними з боку громадськості посилиться.

Переваги електронного управління очевидні. Починати запроваджувати його навіть на рівні невеликих міст можна і потрібно вже зараз. Я думаю, що «цифрові міста» — це майбутнє, в тому числі й для України.

— Які ще питання обговорювалися ?

— Наступне питання, яке було предметом обговорення, — це інвестиційна привабливість Рені.

Інвестори звертають увагу на ідеальне географічне положення міста: чотири транспортні коридори, крупний порт, стратегічні природні ресурси.

Згідно з перспективним планом розвитку м.Рені на найближчі 30 років нами передбачається реалізація трьох управлінських проектів: розвиток вже існуючої спеціальної економічної зони, перетворення її в міжнародну економічну зону, а також створення першого в Україні соціополіса.

Зараз в спеціальній економічній зоні реалізуються інвестиційні проекти на загальну суму 50 млн. доларів.

На вересень цього року запланована зустріч в місті Рені представників урядів трьох країн: України, Румунії та Молдови з питання створенні міжнародної СЕЗ.

Така стратегія дуже зацікавила американську сторону, і зарубіжні інвестори готові переходити до реалізації конкретних масштабних проектів як в спеціальній економічній зоні, так і (що особливо важливо) поза нею. Таких, як будівництво електростанції на 250 мегават, аеропорту для вантажних літаків, видобуток нафти та газу у Добружській впадині, а також ряду інших.

До речі, уже наближається до завершення будівництво румунського відрізку європейського автобану, який далі проходитиме через Рені до Одеси.

ЧИ Є ЖИТТЯ БЕЗ ЖЕКІВ?

— «День» багато писав про ідею соціополіса, однак деякі читачі, певне, не досить конкретно уявляють собі, що це таке. Викладіть, будь ласка, ваше особисте бачення цієї ідеї.

— Ідея соціополіса, розроблена в книзі Євгена Кириловича Марчука «Нова парадигма поступу», цікавить сьогодні дуже багатьох. Усе частіше на цю тему проводяться конференції та обговорення, до яких залучаються широкі кола вчених, політиків, управлінців.

У моєму розумінні соціополіс — це відпрацьована на компактній території модель майбутнього суспільства з істотно новими підходами, які базуються на технологіях випереджаючого розвитку. Саме таку модель можна вибудувати на території Рені.

Соціополіс — це технологія випереджаючого соціально-економічного розвитку суспільства на муніципальному рівні,

— Наскільки американську сторону зацікавила ідея соціополіса?

Зарубіжні інвестори сприймають ідею соціополіса надзвичайно серйозно. Значно серйозніше, ніж деякі вітчизняні політики.

Для інвестора соціополіс — це передусім територія, де інвестиційні ризики зведені до мінімуму.

Можна, звичайно, виростити дерево в пустелі. Але яких для цього треба докласти зусиль, і нема жодної гарантії, що воно не загине. Набагато легше дерева вирощувати в оазі.

Аналогічним чином підходять і до розгляду інвестиційних ризиків. Інвесторів цікавить не тільки так звана «економіка» проекту, а й те середовище, в якому буде розвиватися їхній бізнес. Рівень освіченості населення, його трудові традиції і культура, рівень корумпованості влади і кримінальна обстановка в цілому, рівень розвитку соціальної і комунальної інфраструктури міста, екологічна ситуація, наявність стратегічного плану розвитку міста і регіону тощо.

В ідеї соціополіса як якісно нової ідеології розвитку територіальних громад закладені конкретні механізми комплексного вирішення цих питань. Тобто соціополіс — це місто, в якому комфортно жити і працювати. І, звичайно в яке вигідно і не ризиковано вкладати гроші.

Можу засвідчити — ідея соціополіса знайшла підтримку в компаніях зі світовим ім’ям. Зарубіжні інвестори готові підтримати нас управлінськими та інформаційними ресурсами.

— А як особисто ви стали сповідувачем, якщо можна так висловитися, ідеології соціополіса?

— Я захопився цією ідеєю після знайомства з Євгеном Кириловичем Марчуком. Тоді, ще до виборів, з’явилося бажання підняти життєвий рівень жителів міста, втрутитися в це зруйноване господарство і вирішити, зрештою, існуючі проблеми. До того ж, хотілося на прикладі конкретної території продемонструвати, що можна створити комфортне для життя і економічно успішне місто.

— У вас є команда сподвижників, які так само, як і ви, вірять в ідею соціополіса? — Є, звичайно, однодумці і в Рені, і в Києві, і в інших містах. Сподіваюся, активізується підтримка і в області. Є прихильники цієї ідеї серед управлінців, підприємців, учених, представників «хай-тек» індустрії, серед простих громадян.

— Судячи з того, що головою міста вас обрали з результатом у 83 %, населення вас підтримує у ваших починаннях.

— Підтримка населення й справді відчувається. Кожен житель міста сподівається на поліпшення умов життя. Ідея ефективного розвитку починає діяти, потроху з’являються нові робочі місця, змінюється зовнішній вигляд міста. Активізується бізнес (слід зазначити, що за неповний рік вісім крупних банків відкрили в Рені свої філії) — це на 20000 населення.

Однак більшість задумів поки що в документах. Думаю, передусім потрібно змінювати психологію народу і чиновників зокрема, а це — найскладніше.

— 83 % — рейтинг і справді вражаючий. Отож, вам, мабуть, доводиться вислуховувати й докори: мовляв, перш ніж будувати місто майбутнього, краще було б вирішити проблеми сьогодення...

— Місто «майбутнього» може відбутися тільки в процесі вирішення проблем дня сьогоднішнього. Проблеми, звичайно, існують, і вотум довіри — це ще не показник того, що вони зникли. Скажімо, чотири роки тому місто з боргом у два-три бюджети було розбите та зруйноване. Сьогодні ситуація трохи поліпшилася, але вона ще далека від ідеалу.

Довелося багато що змінити та перебудувати. Наприклад, на сьогоднішній день в Рені не існує жодного ЖЕКу чи будинкоуправління. — А як же без ЖЕКу?

— Я поясню на прикладі. Раніше, коли 60% будинків було в комунальній власності міста, дуже гостро стояла проблема з жеками (доплати, зарплатня, виділення коштів на ремонт тощо). Однак результат дорівнював нулю: труби залишалися гнилими, дахи — дірявими, а заробітна плата — невиплаченою. Сьогодні 100% будинків знаходяться в комунальній власності (мушу зізнатися, цей варіант пройшов у виконкомі не так легко), а ЖЕКи та будинкоуправління ліквідовано.

Вималювалася абсолютно інша модель, за якої вісім підприємців взяли житлові будинки на обслуговування. Як наслідок, місто доглянуте, будинки ремонтуються, а з бюджету кошти не витрачаються.

Окрім того, всі котельні переведено на газ, що обходиться значно дешевше, ніж мазут. За 2 роки природний газ підвели до майже 90% багатоповерхових будинків. Наступним етапом стане переведення кожної квартири на індивідуальне опалювання та встановлення лічильників, що дозволить заощадити нераціональні витрати на тепло.

STEP BY STEP

— Що було найважчим в реалізації задуму: здобути довіру населення і подолати інертні настрої в суспільстві чи послабити спротив чиновників з оточення?

— Найбільшим був внутрішній спротив з боку дрібної бюрократії та чиновників. Звиклі жити за старими канонами, вони нічого не бажають змінювати, а більшість інвестиційних проектів (навіть ті, що вже втілюються в життя) вважають нездійсненними «прожектами».

Поширена і така точка зору: потрібно, мовляв, займатися дорогами та каналізаціями, а стратегія розвитку — це другорядне. Та я вважаю, що і дорогу, і дитсадок, і школу, і навіть каналізацію треба будувати в межах якогось великого задуму. Тоді всім зрозуміло для чого все це потрібне.

— Чи їдуть до вас по досвід мери інших міст, чи це поки що все-таки не дуже активний, так би мовити, досвід? — Це не активний досвід для великих міст. А от дрібні міста, такі як Кілія, Вилково, та деякі інші уже просять поділитися з ними досвідом. В основному цікавляться механізмами залучення коштів у процесі здійснення різних проектів. Тут хотілося б наголосити, що законодавство в Україні дуже відстає від життя. Скажімо, ми розпочинаємо реалізацію проектів по випереджаючому розвитку, а потрібних законів та постанов просто немає. Що б ти не робив, це завжди буде порушенням якоїсь інструкції.

— Яка у вас динаміка зростання бюджету, в тому числі за рахунок інвестиційних надходжень? Яка стаття бюджету є пріоритетною?

— Надзвичайно важливо відповідним чином налагодити механізми місцевого бюджету. За великим рахунком, бюджет міста залишається невеликим. Причина в тому, що прийнятий бюджетний кодекс виявляється недіючим для таких міст, як Рені. Тобто він діє лише на рівні міст республіканського підпорядкування, обласних центрів та районів. Згідно бюджетного кодексу, в бюджеті міста на внутрішні витрати має залишатися 40%, тоді як у Рені цей показник сягає 15%. Тому, скільки не заробляй, для міста в бюджеті коштів все одно не вистачає.

Я бачу завдання керівництва в забезпеченні економічної самодостатності міста, наповненні бюджету без дотацій.

Сьогоднішнім пріоритетом для міста навіть з цим мізерним бюджетом є зменшення енерговитрат, створення робочих місць та підвищення рівня освіти та кваліфікації кадрів. Сьогодні на роботу в Рені потрібно залучати більше молоді, обізнаної з новими цифровими технологіями.

— Наскільки гострою для вас є проблема зайнятості населення?

— За радянських часів місто було супутником порту, орієнтованого на країни Ради економічної взаємодопомоги. Коли ця система зруйнувалася, постраждала й інфраструктура міста. Перехідний період, який затягнувся на 10 років, теж не сприяв створенню нових робочих місць. Проблеми залишаються. Але я впевнений, що через рік-півтора ситуація різко зміниться, запрацюють нові проекти, а по мірі їх запуску з’являться нові високотехнологічні робочі місця. В цьому році відбувся перший випуск 120-ти студентів філії Дніпропетровського університету, яких можна залучати до реалізації нових інвестиційних проектів. Уже сьогодні деякі компанії готові прийняти молодих фахівців з Рені на практику, на стажування.

— І знову до результатів вашої поїздки. Як ваші американські співрозмовники відреагували на потенційні труднощі, пов’язані з «білими плямами» у законодавстві?

— Крупні інвестиційні компанії, які готові сьогодні вкладати гроші та втілювати інвестиційні проекти в Рені, не просять державних фінансових гарантій, вимагають лише одного — політичної підтримки.

— Яка саме політична підтримка їм необхідна, і хто, на вашу думку, може її надати?

— В умовах нестабільності у законодавчій сфері, коли, наприклад, набуває чинності який-небудь закон, а трохи пізніше — десяток інструкцій, що регламентують ряд пунктів цього закону, про гарантії, зрозуміло, не йдеться. Це зарубіжних інвесторів, звичайно ж, насторожує. Вони побоюються, що приїдуть, вкладуть капітал, а потім хтось десь вирішить, що в Рені ця, наприклад, електростанція взагалі не потрібна, — краще її побудувати десь в іншій частині України... Якби інвесторам на рівні уряду, навіть на рівні обласних структур сказали: так, ці об’єкти нам справді необхідні, все так і буде, — цього було б досить. Іншими словами, їм потрібні не грошові гарантії, а гарантії стабільності і можливості працювати.

ПРООБРАЗ МАЙБУТНЬОГО

— З депутатами Верховної Ради від Одещини підтримуєте контакти? Покладаєте на них надії? Ваші земляки в парламенті навіть свою фракцію мають намір створити — таке собі одеське лобі...

— Під час виборчої кампанії було незрозуміло, хто пройде до парламенту, а хто — ні. Потім сформували Верховну Раду, але незабаром роз’їхалися на канікули. Сьогодні в парламенті є депутат від Рені — це Крук Юрій Борисович. Є там ще й інші одесити. Я сподіваюся, що підтримка буде і розуміння буде. Тому що в цьому випадку немає конфлікту інтересів. А є питання розвитку регіону, питання розвитку України.

Думаю, після депутатських канікул ми зможемо зустрічатися з парламентаріями, які можуть лобіювати наші ідеї у Верховній Раді. З тим же Юрієм Борисовичем Круком, з депутатами — начальниками портів Іллічівська, Одеси й іншими.

Американська сторона висловлює готовність створити для реалізації наших проектів команду з представників і Конгресу, і Ради з національній безпеки США, і пенсійного фонду США, і резервної палати, — а що ж ми? Звісно, нам потрібна своя команда, потрібна увага депутатів Верховної Ради, Ради національної безпеки і оборони України, губернатора, облради тощо. І від уряду хтось повинен все це курирувати, тому що проект «Соціополіс» цікавий не тільки на рівні Рені. Якщо вдасться відпрацювати пілотний проект, то чому б згодом не поширити цей досвід?

— Яка роль у цьому проекті держави і територіальної громади?

— Будувати і розвивати економічно успішні міста і села, де б людина могла повною мірою виявити свої творчі здібності і жити в гармонії з навколишнім середовищем може тільки самоорганізоване суспільство, тобто самі люди. Держава це робити не може і не зобов’язана. Завдання держави — допомагати і захищати. Якщо вона робитиме тільки це — ми будемо жити у процвітаючій країні.

Я спілкувався з представниками муніципального управління США, — там же величезні повноваження, великі можливості у громади, у мера. Підхід такий: ось вам права, — вирішуйте самі свої питання. Держава сприяє і фінансовими, й іншими своїми можливостями. У нас все інакше, а чинні закони суперечать один одному. Того й дивися, порушиш якусь там інструкцію № 6158, — і тоді не подивляться навіть на те, що у тебе з бюджетом усе добре...

Ми готові збільшити надходження до бюджету вдвічі, — але який сенс, якщо у нас заберуть ці гроші, тобто нам від них толку не буде? Нема, виходить, сенсу. Я ж бачу, як керівники на місцях, якщо у них раз, другий, третій нічого не виходить і, бачачи, що Закон «Про місцеве самоврядування» не працює, опускають руки. Так і до деградації недалеко.

Закон повинен працювати на повну силу. Інакше не піднімуться громади, не оживуть маленькі міста і села, — не підніметься й економіка України, і сама Україна. Тисячі міст і сіл — це основа держави… В ідеї муніципального самоврядування закладено величезний потенціал розвитку.

— Це справді далеко не невинне запитання. Багато чиновників усієї управлінської вертикалі відчувають, що соціополіси витягують, скажімо так, цеглину із самої основи системи...

— Звичайно. Чиновники «старого розливу» чудово розуміють, що жити й управляти як раніше вже не можна. Але, оскільки вони не конкуренти новому середовищу, то вони всіма силами захищають бастіони, які вже давно освоїли та які вже давно стали гальмом розвитку українського суспільства.

По мірі зростання популярності ідеї соціополіса в Україні, вже починають проти неї боротися, можна сказати, на ідеологічному рівні. Від замовчування та заперечення перейшли до спроб її спростування. Нещодавно читав у солідному журналі явно замовлену статтю за підписом Член-кореспондента Академії наук. У ній сказано, що соціополіс — це сучасний ГУЛАГ. Більшого абсурду я ніколи не зустрічав.

Потрібно зазначити, що ідея соціополіса лякає управлінців зі старим мисленням. Ті ж, хто мислить прагматично і бачить перспективу, її підтримують. Буквально кілька днів тому побачила світ книга таких відомих авторів, як Кінах, Гальчинський, Семиноженко, Геєць «Інноваційна стратегія українських реформ». Там прямо сказано, що держава бере під свій патронат соціополіси, які відтворюють інтелект, об’єднують виробництво, освіту та науку і є прообразом нової економіки.

У Рені реалізовуються проекти вартістю в мільйони доларів. А за кожною сотнею тисяч — колосальна праця, десятки поїздок, десятки зустрічей, годинами доводилося переконувати потенційних партнерів, доводити їм, що все це можливо. А скільки делегацій до Рені приїжджало!.. Дехто каже: це, мовляв, усе нісенітниця. Будівництво електростанції — це міф, цього не буде. Аеропорт — також нісенітниця. Ну, а що тоді не нісенітниця? Так міркують, я думаю, ті, хто просто не хоче працювати... Проте багато навпаки відчувають моральний і психологічний підйом, коли бачать, як ми крок за кроком просуваємося вперед. Спочатку маленький крок, потім більший, потім ще більший. Головне, що кроки робляться, що відчувається рух.

У людей з’явилася віра в реальність ідеї соціополіса, в те, що це аж ніяк не абстрактна теорія і не утопія.

— На наш погляд, соціополіс — це новий інтегральний рівень тих традицій самоврядування громади, які в українському суспільстві традиційно були присутні. Просто це все помножене на ідеологію цифрового міста, вписане в реалії відкритого світу...

— Думаю, це не зовсім так. Повноцінне місцеве самоврядування — це політична основа соціополіса, цифрові технології — його технологічна основа. Однак люди не живуть заради політики чи технології — це чинники, що обслуговують розвиток.

Основні цінності — це здоров’я, освіта, можливість реалізувати свої творчі здібності, мораль, духовність, гармонія з навколишніми та з природою, гарантії безпеки. Основна ідея соціополіса в цьому. Це зовсім інший підхід, інша ідеологія, що забезпечує «рух на випередження» і спрямована у майбутнє.

— Очевидно, необхідна кампанія з просування цієї ідеї. Не треба чекати, поки хтось побудує місто майбутнього, щоб усі подивилися і сказали: а ми, мовляв, теж так хочемо. Напевно, щось можна робити паралельно.

— Ми і намагаємося це робити. Я беру участь у багатьох конференціях на цю тему, ідея соціополіса активно обговорюється у нашій газеті «Час Пiк».

Головне, повторюю, — все більше і більше людей вірить у цю ідею, в те, що суспільству під силу її реалізувати, що міста майбутнього стануть містами теперішнього часу.