«Мером гіпермаркету»
Микола Приступа бути не згоден
260-тисячний Хмельницький, де кожен п’ятий працездатний зайнятий на 27 ринках, не зважив на заяви деяких кандидатів про продовження попередньої «лінії». Цей «гігант соціндустрії», де заробляли на хліб насущний тисячі робітників, перебудовується під гіпермаркет. Весь малий і середній бізнес звівся до торговельно- посередницької діяльності і будівництва нових крамниць, кав’ярень та ін. У своїй передвиборній програмі Микола Приступа пообіцяв, що місцева влада поверне бізнес у бік виробництва.
Про бачення міським головою сьогодення і майбутнього обласного центру, про вирішення проблем міста Микола Приступа розповів кореспонденту «Дня».
— Миколо Івановичу, що для вас, міського голови, сьогодні важливіше – інтеграція Хмельницького в європейський чи в євразійський простір?
— Щоб відповісти на це запитання, потрібно мати, з чим порівнювати. Свої перші враження від перебування за кордоном Батьківщини я одержав давно: виконуючи, як тоді вважали, свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. З одного боку – середньовічний побут. З другого – японська апаратура, джинси та інші атрибути західного світу. Подібні враження подекуди справляє на мене сьогодні наш Хмельницький. Комп’ютеризовані офіси і дорогий крам у магазинах. І – убоге життя незахищених верств населення, безпритульні, жебраки, стихійна торгівля, розбиті дороги. До речі, як і в будь-яких інших регіонах. Однозначно треба йти до європейських стандартів життя для кожного жителя міста, не забуваючи при тому, що наблизитися до них зможемо в співпраці з нашими давніми євразійськими партнерами.
– Яким чином місто може вплинути на фінансову, економічну і господарську політику в державі?
– Сьогодні майже все цілком залежить від центру. Прем’єр-міністрові Віктору Януковичу, як недавньому губернатору, з власного досвіду відоме становище на місцях. Очевидно, що саме через те він заявив про посилення регіональної політики. Як з місць можна вплинути на фінансову, економічну, господарську політику у державі? Через «свого» народного депутата – ось, мабуть, і все. Безпосереднього права законодавчої ініціативи, права голосу при формуванні та обговоренні законопроектів органи місцевого самоврядування не мають, хоча б і слід було враховувати наші бачення... Ось приклад того, наскільки ми пов’язані з центром: у Хмельницькому склалася заборгованість із соціальної допомоги сім’ям з дітьми, тролейбусне управління не одержує належні компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів. Надходження цих коштів цілком і повністю залежить не від рішень і дій місцевої влади, а від того, як сформований і як виконується державний бюджет. Іншими словами, при всій своїй самостійності територіальні громади і далі залишаються занадто залежними від центру.
— Яким є основне протиріччя вітчизняного самоврядування?
— Теоретично, у відповідності до європейських канонів демократії, маємо деклароване законом самоврядування як право територіальних громад самостійно, під свою відповідальність, вирішувати питання місцевого значення. На практиці ж від самоврядних інституцій, — міського голови, міської Ради, — залежить далеко не все. Сучасна теорія і практика демократичного управління пішли далеко вперед, залишивши нас перед вибором: або наздоганяти Захід, або ж в іншому разі йти шляхом жорсткої централізації, властивим для Сходу.
Я взагалі рішучий противник одноосібних рішень, хоча й усвідомлюю живучість такого підходу в менталітеті наших людей. Після мого обрання ще тільки-но переступив поріг кабінету міського голови, а у прийомній — не проштовхнутися. Отже, звикли, що все вирішується тут. Є ж, кажу, заступники, начальники департаментів... Якщо влада хоче бути ефективною, необхідно, щоб її структура запрацювала на всіх рівнях. Посадовцям, керівникам потрібно дати певний кредит довіри та особистої відповідальності за кінцевий результат.
— Світ уже навчився, приймаючи рішення, радитися з територіальними громадами...
— І ми вчимося. Це — наша, так би мовити, контрольна робота для руху в європейський простір, тут не треба щось вигадувати. «Інструментарій» відомий — через громадські слухання, конкурси, тендери... Хоча й не потрібно буквально з кожного питання оголошувати про загальноміський референдум. Для того, щоб ввести прийняття важливих рішень в цивілізоване русло, міськвиконком запроваджує механізм регуляторної політики. Після глибокого і всебічного аналізу фахівці вказують на всі «за» і «проти», порівнюють, чого більше. В умовах повної гласності.
— Iдуть активні розмови щодо перерозподілу власності у міста. Кому Хмельницький належить? — Мені довелося прийняти непросту «спадщину». Серед 157 об’єктів комунального майна, які сьогодні ще залишилися у міській власності — тільки школи, лікарні і деякі дитячі садки. Подекуди закривалися очі на будівництво без відповідних рішень. Вже нараховано до сотні об’єктів торгівлі, сервісу, які з’явилися невідомо як, податків не сплачували.
Поряд — євростандарти і злидні, одне за рахунок іншого. Зводиться елітний будинок, стріла крана зависла над одноповерховою хатою, жильці якої шукають правди у всіх інстанціях: їх просто витискують із життєвого простору. Запросив забудовника на розмову. А він? Каже, що розбереться з людьми через суд. Зрозуміло, яке рішення ухвалить суд: надати квартиру для відселення. А де саме – з центру міста в далекий промисловий мікрорайон? А ремонт – за кошти самих людей? Формально все було б правильно. А як по- людськи? Довелося наголошувати на цьому, переконувати. Забудовник пообіцяв, що владнає цей конфлікт без послуг Феміди. Щодо власності в місті, то «експропріації» не буде, але не може бути й усього того, що опинилося поза правовим полем. Завдяки ринкам Хмельницький зажив слави чи то другого Стамбула, чи то другого Шанхая. Ці бюджетоутворюючі об’єкти однозначно треба зберегти, шануючи тих людей, які, торгуючи, у важкі часи самі створили свої робочі місця. Але водночас необхідно розуміти, що епоха дрібного підприємництва не буде вічною. Час вже диктує нові стандарти.
На моє глибоке переконання, необхідно думати про перспективу, як жити і працювати далі. Тому-то планую створити, зокрема, економічну раду, запросити до неї науковців, практиків, організаторів виробництва. Потрібно допомогти людям у створенні високотехнологічних підприємств, Аби багатіли своїм розумом і хистом. Щоб кожна людина, кожен житель відчував: у місті є влада, яка знає, розуміє та опікується його проблемами. Це стане реальним тоді, коли почнемо працювати, відчуваючи рівність перед законом і міською громадою.
— Ризикуєте зачепити інтереси тих, хто так жити не звик.
— Якось спілкувався з льотчиками. Знаючи про окремі сторінки моєї біографії, вони висловили версію: мабуть, маєте, Миколо Івановичу, амулета. Відповів, що маю. Це — іванець-киванець. Як ти його не схиляй, то марно: все одно випростається...
