Міст. Але не буфер
«День» продовжує публікацію відповідей своїх читачів на запитання «Що, на вашу думку, повинен зробити для України її майбутній президент?» Сьогодні до формування «громадського запиту» для майбутнього глави держави на сторінках газети приєднався Ігор ФАРАМАЗЯН, заступник головного редактора регіонального випуску газети «Московський комсомолець у Донбасі»:
— Я виділив кілька положень, які міг би представити як громадський запит майбутньому президентові. Передусім — це розвиток економіки нашої країни та підвищення її конкурентоспроможності.
Насамперед треба впровадити в законодавче поле ФПГ. Для цього необхідно провести реальну конституційну реформу з перерозподілом повноважень та відповідальності між гілками влади. Парламент формує більшість, більшість — уряд, уряд — економічну політику, Президент перетворюється з наглядача на арбітра і дійсного гаранта Конституції. Одночасно має бути посилено роль партій (завдяки пропорційній виборчій системі), профспілок та громадських організацій. Причому, законодавство про місцеве самоврядування має бути переглянуто на користь більшого впливу на місцях тих самих партій, профспілок, громадських організацій.
У цьому самому контексті має бути переглянуто у бік максимальної прозорості і (де можна) максимального спрощення податкове законодавство.
Наступним кроком може бути поліпшення життя регіонів України. Принаймні місцеве самоврядування повинно отримати реальні права і реальний розподіл прав та обов’язків із центральною владою. Крім того, президент зобов’язаний виробити, нарешті, стратегію або, якщо хочете, національну ідею, здатну об’єднати Захід і Схід країни, перетворивши її жителів на єдину політичну націю. Але, що цікаво, у такій ідеї, швидше, буде більше економіки, ніж політики.
Третій крок — необхідні зміни в соціальній сфері.
Якщо буде виконано перші два пункти, і з’явиться безліч робочих місць із гідною оплатою, то необхідне в соціальній сфері зведеться до гідного пенсійного забезпечення. Якщо коротко, ті, хто може працювати, повинні мати можливість заробляти на європейському рівні, ті, хто не може працювати, повинні бути по-європейськи соціально захищені. Одне й друге тісно взаємопов’язані.
Четвертий крок — активізація України в сучасному інтегрованому глобалізованому світі.
Тут усе знову зводиться до загальноприйнятих зрозумілих правил та стандартів. Якщо в нашій економіці існуватимуть такі правила і стандарти, якщо наше законодавче поле буде стійким, а економіка справді ринковою і відкритою, сучасний інтегрований глобалізований світ сам прийде до нас у вигляді договорів про співпрацю та інвестицій.
Звідси ж випливає наступний крок — вступ нашої країни до НАТО та СОТ. Цей пункт, за великим рахунком, — лише формалізація попереднього. Наприклад, зараз у Донецькій області (одному з найрозвиненіших регіонів України) проблеми із сертифікацією своєї продукції за світовими стандартами. Ми повинні засвоїти ці стандарти, інакше ніякої СОТ не буде. І не повинні забувати, що СОТ — не панацея, а можливість. Там потрібно бути активним гравцем, а не прохачем. Щодо НАТО, то тут варто розвивати партнерство, але дуже обережно і з оглядкою на Росію. Інакше нас можуть використати як буфер між цивілізаціями, а хотілося б стати мостом між ними.
При цьому найближчим часом поки неможливо в повному обсязі відділитися від Росії. Але можна і треба шукати шляхи диверсифікації отримання енергоресурсів — один, шукати нові ресурси (наприклад, використати метан і/або інноваційні технології) — два, використати енергозберігаючі технології на своїх підприємствах — три, втягувати Росію до дедалі більшої економічної інтеграції, за якої наша енергозалежність від неї перетвориться на обопільну зацікавленість — чотири.
