...Між Сциллою і Харибдою

Поїздка президента України Володимира Зеленського до США із самого початку знаходилася під супер увагою світових та українських ЗМІ. Для недосвідченого в політиці Володимира Зеленського, який вперше здійснював робочий візит до Сполучених Штатів, де мав зустрітися з главою Білого дому Дональдом Трампом і виступити на засіданні Генасамблеї ООН, це був справжній виклик. Але не тільки і не стільки через ці важливі заходи, скільки через внутрішньоамериканське передвиборче протистояння між республіканцями і демократами, в центрі якого опинилася Україна. Справа в тому, що буквально напередодні поїздки Зеленського в Нью-Йорк, в американському Конгресі офіційно ініціювали процедуру імпічменту проти Трампа. Розслідування, яке демократи ініціювали через телефонну розмову Трампа з Зеленським (відбулася 25 липня), має встановити, чи є підстави для цього. 

За оцінками більшості експертів, візит українського президента, враховуючи обставини, був достойним. Йдеться як про виступ Володимира Зеленського на засідання ГА ООН, так і під час відкритої частини зустрічі з американським президентом Дональдом Трампом. З боку глави Української держави пролунали головні меседжі: світ не має почувати себе в безпеці, поки в Україні триває війна; Росія — це агресор (було важливо почути це від нової влади), Україна прагне більшого залучення США до переговорного процесу в питаннях деокупації частини Донбасу і Криму; Україна хоче розвивати реальне стратегічне партнерство з Сполученими Штатами в економічній та військовій сферах, залучаючи американські інвестиції; українська влада не прагне втручатися у внутрішньополітичні процеси в США і не хоче бути втягнутою в передвиборчу боротьбу Республіканської чи Демократичної партій... Наскільки почули нас в США, дізнаємося з часом.

Звичайно, вся ця історія ще триватиме, адже вибори в США тільки набирають обертів. Для України тут головне грати на боці власних національних інтересів. А ще для Володимира Зеленського і всього українського політикуму важливо винести важливий урок — як працюють інституції в демократичній країні. На початку 2000-х в Україні розгорівся «касетний скандал» з так званими «плівками Мельниченка», який в результаті закінчився тим, що порушили кримінальну справу проти самого екс-майора Державної охорони, який був змушений просити політичний притулок в США. В Україні не виявилося жодної незалежної інституції, органу, який би зміг провести неупереджене розслідування і дати оцінку висловлюванням другого президента України Леоніда Кучми в першому кабінеті країни. Немає цієї оцінки і досі. Натомість у Сполучених Штатах — ми бачимо — як тільки з’явилися підстави, одразу включився механізм відповідальності для першої особи держави. А отже — ще одне надважливе завдання для нової влади: створити незалежні інституції.

«НАША ПОЛІТИЧНА МОДЕЛЬ БЛИЗЬКА ДО АМЕРИКАНСЬКОЇ. ЄДИНЕ, НАМ НЕ ВИСТАЧАЄ НЕЗАЛЕЖНОСТІ МІЖ ГІЛКАМИ ВЛАДИ»

Олександр ЦВЄТКОВ, американіст, професор, Дипломатична академія МЗС України:

— На мою думку, сам візит, як виступи на Генеральній Асамблеї ООН, так і зустріч з Трампом, відбулися на гідному рівні. Проведення цих заходів було дуже важливим з політичної точки зору, враховуючи скандал в Штатах через більш ранню телефонну розмову Трампа і Зеленського. Було вкрай важливо показати не лише американський погляд на події, а й продемонструвати наше бачення. Цікаво, що з точки зору протоколу публікація тексту телефонної розмови є безпрецедентним рішенням. Кілька десятиліть тому такого навіть уявити не можна було.

Ще одним нюансом є проблема розмови з точки зору американських реалій. На мій погляд, хоч і відбувся виступ президента Сполучених Штатів на Генеральній Асамблеї, сама позиція Трампа була більше розрахована на внутрішню політику. Виступаючи на Асамблеї, Трамп звертався до світових лідерів, але акценти спрямовував на показ внутрішньої позиції. Це свідчить про часткову відмову від глобалістських підходів, від світового лідерства з точки зору вникнення в міжнародні проблеми, тому що проблеми Америки стають для них пріоритетними. Тут розкривається і погляд самого американського президента, у політиці він не досить досвідчений, тому у нього превалює суто бізнесовий підхід.

Мені здається, що ситуація для України певним чином вирівнюється. Нам треба було показати не тільки, в якому скрутному становищі ми знаходимось у зв’язку зі збройною агресією, а й продемонструвати наші пропозиції світу. Адже ми можемо не лише запрошувати здійснити до нас візит, а й стати повноцінним суб’єктом міжнародної політики. Як і багато держав, які намагаються потрапити до НАТО та ЄС, зазначають про свою готовність бути корисними для світової спільноти.

Американська державна машина є дуже розвинутою з огляду на історію взаємовідносин між різними гілками влади. Звичайно, це використовується в політичних цілях. До прикладу: якщо більшість в одній палаті Конгресу займає одна партія, то вона більше голосує за резолюції своєї партії. Україна може багато корисного взяти з такої системи. Адже наша модель політичного устрою є близькою до американської. Єдине, чого нам не вистачає, це збалансування між гілками влади, певної незалежності однієї від іншої і, в той же час, симбіозу їхньої діяльності для просування політичного курсу держави. Чим сильнішими будуть ці інституції — тим прозорішими і простішими будуть пріоритети нашого руху. Куди ми розвиваємося, для чого і що від цього отримають люди.      

«УКРАЇНІ ТРЕБА НАВЧИТИСЯ В УМОВАХ ГЕОПОЛІТИЧНОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ОБСТОЮВАТИ ВЛАСНІ НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ»

Ганна ГОПКО, народний депутат України восьмого скликання Верховної Ради:

— Україні треба навчитися в умовах геополітичної турбулентності, а також внутрішньополітичної боротьби (сьогодні це президентська кампанія в США, через рік це може стосуватися президентської кампанії у Франції, до прикладу) обстоювати власні національні інтереси. Тому що, коли Трамп з трибуни ООН чітко говорить про впливовість Америки, нам треба бути максимально обережними, щоб не нашкодити стратегічному партнерству, не поставити під ризики двопартійну демократію, і чітко говорити про ті речі, які роблять «Америку грейт егейн!». Також це питання протидії Російській Федерації, яка у їхній стратегії є противником США. Думаю, що треба шукати ті спільні точки, де наші інтереси співпадають та пам’ятати, що будь-які посади, зокрема й президента, мають як початок так і кінець. А інтереси держав, країн, понад тисячолітня культурна традиція України — це не ситуативна субстанція, а ті речі, які треба далі розвивати.

Я думаю, що, по-перше, добре, що ця зустріч відбулася, попри те, що була оприлюднена телефонна розмова. Це теж певний урок для багатьох лідерів країн. Хочу нагадати, що нещодавно був скандал з британськими дипломатами, коли оприлюднили переписку одного з послів, де він негативно відгукується про американців. Ці люди повинні бути свідомими. Є тут і хороший урок для України, бо я свого часу була співавтором закону про парламентський контроль над спецслужбами в Україні, який мав би бути. Нам потрібно думати про те, чи є в Україні ті патріоти і професіонали, які продивляться на випадок моніторингу виконання обов’язків перед народом — президента, прем’єра, депутатів. Чи вони інколи не зловживають владою і не ставлять свої приватні комерційні інтереси вище державних. І хто зможе ініціювати потім, скажімо, якщо буде перетин «червоних ліній», якісь додаткові слухання чи розслідування.

Ми розуміємо, що нинішній процес у США є частиною боротьби за владу в умовах президентської кампанії, яка набирає обертів кожного дня. Однак, це не знімає питання — у нас так само має бути парламентський комітет з нагляду за спецслужбами, які, відповідно, повинні служити державі. Бо коли президент, чи спікер, чи депутати будуть переступати межу закону, одразу мають з’являтися сигнали тривоги, щоб не допустити державної зради. Це ті уроки, які нам потрібно вивчити, щоб потім бути готовими до того, що розмова прослуховується.

Щодо допомоги ЄС чи США мій заклик залишається незмінним: а чи достатньою була ця допомога і у вигляді санкцій, і у вигляді допомоги українській армії? Чи не була вона деколи запізнілою та неефективною? Чи було зроблено все, щоб Росія забрала нарешті свої війська з нашої території? Можна довго говорити про те, хто більше допомагав Україні: США чи ЄС. Це не має бути предметом конкуренції, але ця допомога має бути консолідованим ударом по Росії, щоб зараз ми не говорили про проблему припинення обстрілів, а про якісь конкретні речі, наприклад відновлення суверенітету.

Також я сподіваюся, що тепер Трамп не зможе шантажувати Україну призупиненням фінансування, тому що це може бути розглянуто як акт помсти. Європейські партнери, в свою чергу, мають зрозуміти, що мало нам допомагають. Наприклад, українці з-за кордону, які в минулому році перерахували понад 11 мільярдів доларів через грошові перекази, більше нам надали допомоги, ніж ЄС, США, G-7, МВФ, всі ці донори разом взяті. Давайте говорити чесно, та грошова допомога, якою хваляться Штати та ЄС навіть не перебільшує допомогу тяжко працюючих за кордоном українців.