Монетарна політика в нас є

Зразу ж виникає запитання: якщо в нас немає монетарної політики, то завдяки чому протягом певного часу в Україні зберігається стабільність національної валюти відносно затверджених показників бюджету, наприклад, таких як його дефіцит та інфляція? Пан Удовик стверджує, що до нас не було не тільки грошової реформи, а й навіть простої деномінації, бо «не гроші (маються на увазі українські карбованці. — Авт. ) назвали грошима». На його думку, під час реформи не були запровадженні справжні гроші й не здійснена велика кількість заходів, за допомогою яких можна було розв’язати економічні проблеми. Він, до речі, не поодинокий у цьому, бо деякі політики теж виступали зі звинуваченнями НБУ щодо прозорого, гуманного, неконфіскаційного характеру здійсненої вперше, починаючи з 1917 року, грошової реформи, умови проведення якої не дозволили обдурити, обікрасти широкі верстви населення й вирішити за їхній рахунок безліч гострих проблем. От якщо обмін припинили б за якоїсь причини вже на другий день або не створили належних умов для безперебійного обміну та багато людей втратили таку можливість, то це б, на їхню думку, була справжня реформа! Обмін українських карбованців на гривні триває ще й сьогодні, хоча з початку реформи минуло майже три з половиною роки. За цей час мали змогу додатково обміняти українські карбованці на гривні понад 335 тис. осіб, які отримали близько 1,2 млрд. грн. І це, погодьтеся, справедливо, бо гроші — це вексель держави перед тими, з ким вона розраховується, і, якщо держава не виконує своїх зобов’язань, то чого ж чекати від її громадян?

Проте повернімося до пана Удовика, який заперечує наявність в Україні монетарної політики. На відміну від свого опонента, який аргументував свої твердження цілим рядом відомих положень з класичних посібників з економіки та порівняннями з досягненнями розвинутих країн, зовсім не беручи до уваги економічний стан нашої країни, яка переживає перехідний період, я спробую стисло викласти деякі головні проблеми монетарної політики та шляхи їх вирішення, що щорічно розробляються і затверджуються, а головне — виконуються.

Спочатку не зайвим буде перелічити деякі позитивні кроки НБУ у проведенні цілеспрямованої монетарної політики:

1) прийняття та реалізація ряду заходів щодо зменшення негативного впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на стабільність гривні (лібералізація валютного ринку; новий порядок формування обов’язкових резервів; призупинення відтоку вкладів населення у комерційні банки, викликаного світовою фінансовою кризою, з подальшим зростанням обсягів вкладів населення та підвищенням довіри до банківської системи; утримання процентних ставок за вкладами на позитивному рівні по відношенню до рівня інфляції; впровадження механізму залучення коштів банків за рахунок випуску депозитних сертифікатів тощо);

2) підвищення рівня забезпеченості економіки платіжними засобами завдяки зростанню рівня монетизації: 1996 р. — 11,5%; 1997 р. — 13,4%; 1998 р. — 15,1%; 1999 р. — 14,9%;

3) лібералізація готівкового обігу та досягнення зниження частки готівкових грошей, яка осідає поза банками: 1997 р. — 48,9%; 1998 р. — 45,6%; 1999 р. — 43,4%;

4) підвищення питомої ваги довгострокового кредитування в загальних обсягах: 1997 р. — 10,6%; 1998 р. — 14,9%; 1999 р. — 19,2%;

5) формування резервів під кредитні ризики;

6) створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою захисту інтересів вкладників та підвищення ліквідності функціонування банківської системи.

Одним з основних економічних показників є рівень інфляції, який характеризує платоспроможність населення. На нашу думку, розв’язання більшості проблем перехідної економіки України неможливо без забезпечення темпів інфляції нижче певних критичних рівнів. Йдеться, наприклад, про реструктуризацію продуктивних сил, коли лише в умовах низької інфляції товаровиробник здатен вирішувати завдання оновлення виробничих фондів, поповнення обігових коштів та виробництва конкурентоспроможної продукції. В умовах високої інфляції увага товаровиробника зосереджується на питаннях захисту обігових коштів від знецінення, що не сприяє розвитку виробництва.

Реформування виробничих відносин на ринкових засадах передбачає створення колосальних за обсягами, складністю та новизною ринкових інституцій. Висока інфляція блокує їх створення та уповільнює розвиток. Візьмемо, наприклад, фондовий ринок, організація роботи якого в умовах високої інфляції є просто неможливою. Важливим є залучення іноземних інвестицій у виробничу сферу. Низька інфляція є чи не головною вимогою для збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій. І, нарешті, реформування соціальної сфери, що включає також систему соціальної допомоги та захисту. Лише в умовах помірної інфляції можна розгорнути, наприклад, реформування пенсійної системи, що вимагає розвинутого фондового ринку та стабільної національної валюти.

Чи є альтернатива такому підходові? Досить часто звучать пропозиції щодо переорієнтації політики Національного банку на першочергове розв’язання інших проблем. Наприклад, на забезпечення доступності кредитів для товаровиробників, зниження процентних ставок, полегшення умов надання кредитів.

У зв’язку з цим нас часто докоряють високим рівнем облікової ставки порівняно з рівнем інфляції. Тут ми виходимо з того, що гроші в обігу — це результат суспільного виробництва, як за обсягами, так і за структурою. Якщо розглядати з точки зору обсягів, то більш заможні суспільства дозволяють собі залишати у вигляді грошей більші обсяги створеної на попередніх етапах виробництва доданої вартості. Бідні позбавлені такої змоги (в них менше грошей — матеріалізованої доданої вартості). Відповідно, більша пропозиція грошей у заможних економіках обумовлює нижчу їхню ціну ставки кредитів. І ще одне важливе зауваження: більш розвинуті економіки — це, як правило, економіки з меншими ризиками в цілому та кредитними зокрема. Це також неабиякий фактор можливості зниження кредитних ставок. Орієнтація на низьку інфляцію означає, що НБУ вважає за конче доцільне просуватися до зниження кредитних ставок через збільшення тієї частки доданої вартості, яка матеріалізується в грошах. Якщо розглядати за структурою, то значна частка грошей в Україні знаходиться в готівковому вигляді поза межами банківської системи. Це негативно впливає на темпи примноження грошей (низький грошовий мультиплікатор) та завищує кредитну ставку. Що стосується облікової ставки НБУ, то це один з монетарних інструментів, за допомогою якого здійснюється регулювання грошово-кредитного ринку. Вона відображає його фактичний стан, реально існуючі на ньому процентні ставки за кредитами (депозитами), рівень очікуваної інфляції, а також наявність існуючих у суспільстві кредитних ризиків, пов’язаних з високою імовірністю неповернення банківських кредитів. Тому лише стабільність грошово-кредитного ринку, а не рівень інфляції, може створити об’єктивні передумови для зниження облікової ставки НБУ.

Виходячи із ситуації на грошово-кредитному ринку та враховуючи тенденції розвитку економічних процесів у державі, досягнутий і прогнозований рівні інфляції, з 1 лютого цього року НБУ, щоб розширити ресурсні можливості комерційних банків щодо спрямування кредитів у реальний сектор, зменшив облікову ставку з 45% до 35%. Уможливили зниження облікової ставки: збереження стабільності обмінного курсу гривні протягом певного періоду; відсутність інфляційних очікувань на тривалий період; зниження процентних ставок комерційних банків за кредитами/депозитами, зокрема й за кредитами «overnight»; зменшення частки прострочених та неповернених кредитів суб’єктами господарської діяльності — клієнтами банків; стабільне зростання обсягів вкладів населення.

Спробуємо розглянути питання сприяння розгортанню інвестиційного кредитування та споріднені з ним пропозиції щодо впровадження «цільової емісії». Минулого року як панацея для росту виробництва пропозиція цільової емісії з’явилася навіть на високому рівні. Аналіз показує, що успішний розвиток інвестиційного кредитування повинен спиратися на відповідний за обсягами розвиток довгострокових депозитів, а останнє можливе лише в результаті відновлення реального економічного зростання, яке посилюватиме схильність до заощаджень і вимагає низької інфляції. Тобто коло замкнулося на розв’язанні головної проблеми монетарної політики — забезпеченні помірної інфляції. А що стосується цільової емісії, то вона дуже швидко перестає відрізнятися від інших, «нецільових», емісій по-суті лише одним з різновидів субсидій.

Важливою проблемою є підвищення рівня монетизації економіки. Тут ми вбачаємо певні методичні труднощі в обрахунку рівня монетизації. До речі, завдяки цій різниці спостерігається велика різниця в рівнях монетизації різних країн, на яку вказує С.Удовик без зазначення причин. Адже ВЗП (знаменник формули монетизації) включає, наприклад, нараховану й невиплачену заробітну плату, що абсолютно необгрунтовано завищує його рівень і одночасно занижує рівень монетизації. Прийнятий метод обрахування ВВП містить ще ряд таких фіктивних вартостей. Таким чином, обраховуючи рівень монетизації, ми порівнюємо непорівнювані речі — ВВП, значну частку якого становить фіктивна вартість, і гроші — запаси ринкової вартості. Крім того, при обрахуванні рівня монетизації не обліковується готівкова іноземна валюта, яка перебуває в обігу в Україні, а це десятки мільярдів гривень. Звичайно, не це є головним у дискусіях щодо підвищення рівня монетизації. Головне інше — економічний агент залишає грошей рівно стільки, скільки він може, тобто рівень монетизації зростає лише за умов реального економічного зростання, яке створює для економічного агента можливість заощаджувати зростаючу частку створеної доданої вартості у вигляді грошей.

При розгляді стану монетизації економіки слід враховувати, що зростання грошової маси повинно відбуватись у відповідній пропорції зі збільшенням реальних обсягів виробництва, інакше грошове «нависання» може викликати інфляційний тиск на економіку, особливо в умовах значних інфляційних очікувань суб’єктів економічної діяльності. Потужним чинником демонетизації економіки є надмірне державне споживання, яке викликає значний податковий тиск, чим дестимулює товаровиробника, зумовлює зниження реальних обсягів виробництва та реального ВВП на душу населення. При цьому структура грошової маси також зазнає деформації, головним чином через переорієнтацію грошових потоків на обслуговування «тіньового» сектора економіки. За деякими даними, близько 50% готівкових гривень обслуговує «тіньову» економіку. На наш погляд, ця цифра завищена. Але зрозуміло одне, розвиток «тіньової» економіки — одна з важливих сучасних проблем нашого суспільного виробництва. На жаль, поліпшення структури грошової маси в основному знаходиться за межами повноважень НБУ і залежить головним чином від поліпшення регулювання бізнесу.

Деякі економісти закликають девальвувати гривню до «рівноважного» значення. Вважаємо такі заклики проявами звичайного суб’єктивізму, бо ціна гривні, виражена в іноземній валюті, визначається на міжбанківському валютному ринку без безпосереднього адміністративного втручання. Крім того, ті, хто бажає девальвації гривні, не повинні забувати, що в умовах надзвичайно високої відкритості економіки України це (якщо здійснити необережно) може призвести до інфляційного зриву, до небажаного підвищення темпів інфляції. І, нарешті, рівноважний курс будь-якої іноземної валюти враховує темпи інфляції внутрішніх цін країн-партнерів у зовнішньоекономічній діяльності. З урахуванням того, що переважна більшість нашого зовнішнього товарообігу припадає на країни з нестабільними економіками, більш- менш надійно обчислити рівноважний курс можна лише пост-фактум.

Що стосується проблеми забезпечення зростання реальних грошових запасів для підтримки реального економічного зростання, тривале випередження темпів зростання номінальних грошей у обігу щодо темпів інфляції, як правило, або випереджає реальне економічне зростання, або передує його відновленню. На початку 1997 року економіка України вперше мала таку позитивну тенденцію. За цей рік реальні грошові запаси зросли в темпі 125%. Гроші для розрахунків у реальному вимірі — в темпі 130%. Суспільне виробництво відгукнулося на це різким зниженням темпів падіння реального ВВП у офіційній економіці, яке становило — 3%, тоді як 1996 р. становило 10%, а в попередні роки — ще більше. За оцінкою багатьох експертів, з урахуванням «тіньової» економіки реальне економічне зростання розпочалося саме 1997 року. Протягом майже 8 місяців 1998 року ми спостерігали впевнене зростання реальних грошових запасів та реальних обсягів виробництва. Однак надалі реальне зростання виробництва було призупинене російською серпневою кризою, що з певним лагом позначилося й на скороченні реальних грошових запасів. Але вже протягом 1999 р. (починаючи з травня) було зафіксовано відновлення зростання виробництва й попиту на гроші для розрахунків. Таким чином, ключові тенденції економіки України не суперечать багатому досвіду подолання спаду в інших країнах та підтверджують теоретичні схеми монетаристів — прихильників самоорганізаційних рушійних сил реального економічного зростання.

І нарешті щодо скорочення від’ємного значення чистого експорту з подальшим досягненням його позитивного рівня.

Висока відкритість економіки України, або, іншими словами, висока експортно-імпортна залежність формує високу залежність її розвитку від світових економічних процесів. У нашому розумінні послаблення цих зовнішніх ризиків для економіки нашої держави повинно йти шляхом сприяння розвитку внутрішнього ринку (з паралельним послабленням, в першу чергу, імпортної залежності) та зростанням експорту. Головне, що такий перебіг подій дозволив би скоротити попит на іноземну валюту та сформував би незалежні джерела поповнення валютних резервів, які поки що є недостатніми.

Оцінюючи розвиток економічних тенденцій протягом останніх приблизно двох років, ми можемо констатувати певні успіхи у розв’язанні цієї проблеми. В першу чергу це помітне наповнення продовольчого ринку товарами вітчизняного виробництва. Причому досить помітні успіхи демонструє не тільки харчова промисловість. Дедалі більше вітчизняних товарів (послуг) дає легка промисловість, промисловість будівельних матеріалів, індустрія зв’язку та деякі інші галузі. Отже, деяке зміцнення внутрішнього ринку є незаперечним фактом. Надзвичайно важливо, що воно реформувало кількісні параметри зв’язку девальвації гривні та внутрішньої інфляції. Так, з грудня 1995 по вересень 1997 р. 1% девальвації викликав 3-4% інфляції внутрішніх цін. З жовтня 1997 по серпень 1998 року 1% девальвації супроводжувався вже лише 0,5% внутрішньої інфляції. Ця тенденція спостерігається 1999 року. Такий перебіг подій дозволив націлити ринок на девальвацію національної грошової одиниці зі збереженням відносно низьких темпів інфляції. Вдалося також забезпечити помітне зниження попиту на іноземну валюту та зберегти валютні резерви за рахунок зароблених від експорту доларів, незважаючи на сплату зовнішніх боргів.

Отже, монетарна політика в нас є, і її основні завдання вирішуються. Але не слід забувати, що існують проміжні цілі та фінансові інструменти, за допомогою яких вони вирішуються. Тому більш доречним був би розгляд монетарної політики під кутом зору використання цих інструментів для керування ліквідністю комерційних банків, що через мультиплікатор відбивається на монетарній політиці. Але це вже тема для іншої статті.