«Моральна політика» і «моральні політики»

Вислів «моральна політика» вже міцно увійшов в український політичний лексикон. Здебільшого як один із основних елементів іміджу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Причому елемент більш ніж вдалий — багато в чому саме знамено «моральної політики» дозволяє Ющенку вже тривалий час знаходитися на вершині суспільної підтримки. Що ж таке «моральна політика» за версією «Нашої України»? По-перше, це політика відкрита і відверта. По-друге, це політика, спрямована на захист інтересів людей. Чи можна щось проти цього заперечити? Теоретично, безумовно, ні, а ось практично…

Чи є парламентська фракція «Нашої України» взірцем моральності у політиці? Висловлю думку, що ні. Ну, не буває такого, щоб сила, яка опонує владі, голосувала на підтримку програми уряду. Або ми опозиція, або — ні. Що ж відкритого у тому, що фракція 55-ма голосами (зі 102) підтримує програму уряду, до якого має намір знаходитися в опозиції? Депутати від опозиції стверджують, що таке голосування було пов’язане з політичним торгом (програма в обмін на закон про вибори). Проте тут позиція фракції постає вже у зовсім непривабливому світлі. Замість відкритої політики — кулуарні домовленості з владою (за версією самих нашоукраїнців — яка не має підтримки народу), замість інтересів народу — інтереси Ющенка та його команди. Адже ніхто не скаже, що найчудовіший закон про вибори цікавить людей незрівнянно менше (більше?), ніж хороша програма уряду, виконання якої покращує соціально-економічну ситуацію. Зате зрозуміло, що закон про вибори на пропорційній системі дуже цікавить найпопулярніший блок.

Ситуацію спробував виправити Ігор Гринів, який заявив, що блок пішов на поводi у Юлії Тимошенко. Але, по- перше, це не плюс самим нашоукраїнцям, які постають хоч і моральними, але веденими. По-друге, Гринів уже поплатився за свою позицію: проти нього висунула обвинувачення — і подала позов — сама Тимошенко.

Закономірним результатом історії з підтримкою програми уряду (і непідтримкою закону про вибори) є поява інформації про вельми дивне нібито розпорядження Віктора Ющенка, в якому той наказує взагалі повідбирати картки для голосування у депутатів-членів фракції «Наша Україна». Ні, автор сам у статті від 19 квітня закликав Віктора Андрійовича «поменше розповідати про те, як він зацікавлений у пропорційному законі, а побільше працювати з фракцією і приділяти увагу елементарній політичній дисципліні», але все-таки я мав на увазі дещо цивілізованіші методи роботи. Ну, складно уявити собі відкриту політику, яку визначають Ющенко і Пинзеник навіть без участі своїх же співпартійців, і політику в інтересах людей, при визначенні якої проігноровано позицію цих людей. Проте треба віддати належне — те, що інші фракції роблять кулуарно, «Наша Україна» робить відкрито. Але це, все-таки, не моральна політика…

Відповідним чином трактують і ставлення «Нашої України» до політичної реформи. Так, лідер блоку на парламентських слуханнях заявив, що реформу провести потрібно, але має моральне право провести її тільки така влада, яка користується підтримкою народу. А Валерій Асадчев навіть навів конкретні цифри — мовляв, владу підтримують 3%, а Ющенка — 25%. З такою думкою погодитися не можна.

По-перше, підтримка влади хоч і низька, але все ж не 3%. За даними різних соціологічних досліджень, залежно від формулювання запитань, влада користується підтримкою 10 — 30% населення. Наприклад, сумарний рейтинг можливих кандидатів на пост президента від влади (Медведчук, Янукович так ін.) сягає 15%, рейтинг провладних партій — понад 10%, кількість тих, хто підтримує владу в конфлікті влади і опозиції, сягає 28% тощо.

По-друге, хоч 3%, безумовно, менше за 25%, але, в порівнянні зі 100%, і 3%, і 25% — меншість. І у 25% аж ніяк не більше прав нав’язувати свою позицію всьому народу, ніж у 3%. Хоч, звісно, тут можуть бути й інші позиції. Якщо, наприклад, не знати математику…

Аргументація прихильників «моральної політики» іноді доходить до дивного. Наприклад, у програмі «Наголос» із Михайлом Погребинським від 6 травня, уже згаданий Валерій Асадчев заявив, що зміни Конституції, спрямовані на недопущення узурпації влади, не потрібні, оскільки дуже багато залежить від особистих якостей Президента. І як підтвердження своєї позиції навів... Гітлера, який узурпував владу в Німеччині, не змінюючи Конституції.

Аналогія дуже вже сумнівна. До речі, почати з того, що інші учасники програми висловили подив щодо того, що сам Асадчев проводив аналогії все ж не в концтаборі чи в еміграції, а на Першому каналі національного телебачення, що традиційно вважається оплотом політичної цензури. Адже є й інші моменти.

Чи варто забувати, що в плані деяких моральних якостей фюрер явно перевершував своїх демократичних візаві? Нагадаємо, що Рузвельт мав коханок, його підозрювали у зв’язках з мафією, Черчилль випивав і відрізнявся рідкісною політичною безпринципністю, а Гітлер був непитущим і не був помічений у компрометуючих зв’язках. Я вже не кажу про те, що саме Гітлер втілював у Німеччині «моральну» політику. Саме він звинувачував країни-переможниці у Першій світовій війні в аморальності політики проти Німеччини, саме він звинувачував в аморальності єврейську плутократію, що наживалася на бідах німецького народу. І вже безумовно «моральними» були обвинувачення на адресу представників деградуючої південної раси (французів) і явних унтерменшей (слов’ян) стосовно пригноблення представників вищої раси (судетських німців, наприклад), які потрапили під їхню владу...

На закінчення хочу сказати, що будь-якому політику, який бажає говорити про моральність, варто запам’ятати дві прості істини: 1) політика є мистецтво відмивати дочиста виключно брудною водою (брати Стругацькі, «Обитаемый остров»); 2) брудною роблять політику брудні політики. Якщо про це не пам’ятати, то будь-яка «моральна політика» залишиться нічого не вартим гаслом.