Москва — Вашингтон: за крок до нової гонки озброєнь

За відомим висловом А.П.Чехова, якщо рушницю винесли на сцену у першому акті, в останньому вона повинна вистрілити. На міжнародній арені такою провокативною рушницею став Договір по ПРО 1972 року. Саме навколо нього розгортаються головні події у російсько-американських відносинах, наслідком яких може стати постріл у серце міжнародної системи забезпечення глобальної безпеки і відновлення силового протистояння між Сполученими Штатами і Росією.

ВЗАЄМНО ГАРАНТОВАНЕ ЗНИЩЕННЯ

Договір по ПРО 1972 р. був невід’ємною складовою загальної системи договорів та режимів, що протягом останніх десятиліть відігравали винятково важливу роль у процесі скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Підписання Договору по ПРО, договорів СНВ-1 і СНВ-2 створило можливість реального зниження рівня ракетно-ядерного потенціалу двох супердержав, сприяло збереженню стратегічної стабільності на земній кулі і практичному залученню світового співтовариства до процесу роззброєння. Ці договори тісно пов’язані між собою (так, російський закон про ратифікацію Договору СНВ-2 передбачає вихід Москви з цих — і не тільки цих — домовленостей у випадку зламу Договору по ПРО).

Дія Договору по ПРО грунтувалася на реалізації положень концепції «взаємного гарантованого знищення» (ВГЗ), яка виникла в умовах біполярного світу для двох стратегічних супротивників — СРСР і США. Втручання в їхнє протиборство третіх сил не передбачалося. Основною умовою підтримки стабільності була відсутність стратегічної ПРО (що захищає території Росії і США від взаємних ядерних ударів). Така ситуація гарантувала сторонам збереження достатнього ядерного потенціалу для відповідного удару. Сьогодні ця умова є гальмом і означає, що Росія і США не мають правових основ для вжиття заходів щодо протидії потенційним загрозам із боку третіх сил — наприклад, «держав-терористів». У зв’язку з поширенням ядерної зброї і ракетних технологій така загроза стала більш реальною, ніж можлива ядерна війна між колишніми ідеологічними супротивниками.

Додатковим аргументом на користь підписання у 70-х роках минулого століття Договору по ПРО стали висновки фахівців, які проаналізували значну кількість інформації, отриманої в процесі полігонних випробувань та математичного моделювання можливостей по перехопленню балістичних ракет (БР). Було доведено, що створення ефективної та надійної протиракетної оборони досить великої території є завданням виняткової складності, що потребує величезних фінансових витрат. Переконливість результатів випробувань та збіг оцінок можливої ефективності перспективної системи ПРО, отриманих як у СРСР, так і в США, дали змогу політикам у 1972 р. провести переговори і укласти історичний договір, що відповідав інтересам національної безпеки обох країн та зміцнював їхню стратегічну стабільність на конкретному історичному етапі.

ОДНОПОЛЯРНИЙ АРГУМЕНТ

Попередня американська адміністрація президента-демократа Б. Клінтона лише винесла на міжнародну авансцену «рушницю», але не наважилася її застосувати. Республіканець Дж. Буш-молодший ще під час виборчої кампанії відверто дав зрозуміти: якщо Росія не погодиться змінити Договір по ПРО, Сполучені Штати протягом півроку (як і передбачено текстом Договору 1972 року) вийдуть із нього.

До 1996 р. програма створення системи протиракетної оборони національної території США мала статус «програми розробки технології». У зв’язку з цим не планувалася безпосередня підготовка до розгортання системи ПРО. У 1996 році її статус було змінено на «програму готовності до розгортання системи зброї», який передбачав підготовку та прийняття рішення про розгортання системи протягом трьох років. Визначені після такого коригування часові рамки її поетапної реалізації стали підгрунтям для її умовного визначення — «3+3» (три роки на розробку плюс три роки на розгортання). Таким чином, адміністрація Сполучених Штатів наприкінці двадцятого століття відступила від своєї колишньої позиції, що передбачала збереження Договору по ПРО у його нинішньому вигляді. Одночасно США розпочали активну діяльність щодо створення ПРО «театру військових дій» (ПРО ТВД).

Керівництво США пояснює необхідність зміни положень Договору або виходу з нього трьома загальними причинами:

* Перша — потенційні загрози нанесення ударів по території США міжконтинентальними балістичними ракетами з боку так званих «країн-терористів», до складу яких Сполучені Штати відносять Північну Корею, Іран, Ірак. (Хоча в ряді американських документів відзначається збереження загрози і з боку Росії та Китаю).

* Друга — обмеженість системи ПРО, яку пропонують розгорнути США. Вона ніяким чином не загрожує російському потенціалу ядерного стримування і здатна перехоплювати тільки невелику кількість боєзарядів. Стратегічні ядерні сили (СЯС) Росії зберігають ефективну можливість подолання цієї ПРО.

* Третя — після підписання Договору по ПРО минуло вже 28 років. За цей час світ дуже змінився. Закінчилася «холодна війна». Росія і США вже не є потенційними супротивниками. У них багато спільних проблем і загроз. Тому настав час адаптувати положення Договору до нових, сучасних викликів.

Наголос, зроблений Сполученими Штатами на необхідності адаптації Договору до сучасних умов і, насамперед, потреба захисту території країни від ракетного нападу країн-терористів, має під собою реальні підстави, а саме:

— через «привабливість» ракетно- ядерної зброї, масове і слабко контрольоване поширення у світі якої набуло загрозливого характеру. «Приваблює» цей вид зброї передусім спроможністю переборювати оборону та забезпечувати високу ефективність ударів;

— проблема неконтрольованого поширення ракетно-ядерної зброї зростає у зв’язку з потенційною можливістю купувати БР або відповідні технології в інших державах, що не мають зобов’язань по нерозповсюдженню ракетних технологій (як це, наприклад, зробила Саудівська Аравія, придбавши у Китаю БРСД (ракету середньої дальності) «Дунфен-3»). Прогнозувати поширення ракетних і ракетно- ядерних технологій дуже важко, тому загроза ракетних і ракетно-ядерних ударів може виникнути з будь-якого напрямку і порівняно у короткі терміни (за оцінками, 1—2 роки);

— потенційно всі країни, що володіють або хочуть придбати ракетну зброю, мають можливість створити (а деякі вже створили) власну хімічну зброю або іншу зброю масового ураження для бойового оснащення головних частин БР. Зокрема, за останні роки збільшилася кількість країн, що працюють над проблемою створення і застосування біологічної зброї. До них належать деякі країни Середнього Сходу;

— навіть мало збагачені радіоактивні речовини можуть становити собою найнебезпечнішу екологічну зброю, оскільки зараження ними місцевості робить її непридатною для життя на тривалий період (переконливим уроком є Чорнобильська катастрофа). З цієї причини радіологічна зброя для країн «третього світу» може стати цілком реальною і порівняно дешевою альтернативою ядерній зброї. До того ж треба враховувати, що кожна держава, яка володіє ядерним реактором, може добути плутоній, уранову руду або урановий концентрат в кількості, цілком достатній для оснащення одного-двох боєприпасів;

— оцінки і розрахунки показують, що навіть у випадку обмежених ударів БР (у тому числі і нестратегічних) потенційних агресорів втрати населення і промислового потенціалу, а також необоротні екологічні наслідки (через руйнації об’єктів хімічної промисловості, АЕС, гребель, водоймищ тощо) можуть мати для будь-яких країн катастрофічні наслідки. Отже, уявляється цілком природним прагнення виявляти й враховувати потенційно можливі загрози стосовно будь-якої країни.

СПРАВА НЕ ДВОХ

Значення і роль Договору 1972 року давно вже вийшли за рамки інтересів двох країн — США і Росії (СРСР).У результаті змін, які відбулися в світі у зв’язку з поширенням зброї масового ураження (ЗМУ) — Індія і Пакистан, кардинальними геополітичними трансформаціями (розпадом Варшавського договору, СРСР, перетворенням США на одноосібну супердержаву) — світ став істотно більш складним і менше передбачуваним, ніж це було у 1972 році.

Взаємозалежність і «зв’язок» подій, що відбуваються у різних частинах світу, істотно зросли. У цих умовах будь-яка нова домовленість, що досягається лише на двосторонній основі, або забезпечення спільних технологічних проривів для вирішення проблеми ПРО, що не враховує інтереси світового співтовариства, неминуче буде розглядатися як потенційно небезпечна, така, що підриває довіру всіх інших країн і до США, і до Росії та кваліфікується як прагнення сторін забезпечити свою безпеку за рахунок інших країн, у т. ч. таких, які володіють ракетно-ядерною зброєю.

Крім того зміна основних положень Договору неминуче призведе у дію механізм протидії, результатом якого буде зменшення стратегічної стабільності у світі і, як наслідок, зниження рівня безпеки самих США, необхідність подальшого удосконалювання ПРО. Таким чином кільце замкнеться, й ескалація процесу розкручування спіралі гонки озброєнь, і ескалація напруженості прийдуть у дію. Експертні оцінки показують, що за 5—7 років поріг ядерного стримування може піднятися мінімум у 1,5—2 рази, що як мінімум у 1,5—2 рази наблизить світ до згубної для всіх розв’язки.

Добре відомо, що Франція, Велика Британія та Китай дуже негативно поставилися як до американської програми «зоряних війн» (СОІ), так і до ідеї Глобальної системи захисту (ГСЗ), коли вона вперше пролунала в російсько-американських документах 1992 року. І це було цілком природно. Росія і США, маючи величезні, навіть після скорочень, що намітилися, арсенали ядерної зброї, здатні створити систему захисту проти обмежених загроз, що не зачіпає їхніх взаємних потенціалів стримування, а тим більше їхніх потенціалів стримування стосовно інших країн. У той же час більш скромні потенціали стримування Англії, Франції та Китаю можуть бути поставлені під загрозу на порівняно ранньому етапі розгортання ГСЗ. Тому будь-які розмови про протиракетну оборону завжди сприймалися цими країнами болісно. Однак уявлення європейських країн про спектр загроз національній безпеці останнім часом суттєво змінилося. Про це свідчить активна розробка планів ПРО південного флангу Європейського континенту. Країни НАТО стали на шлях розробки і створення системи тактичної протиракетної оборони «MEADS».

Поява нових чинників, що впливають на систему аргументації в галузі ПРО, активізувала зусилля США по уточненню того місця, яке має посісти протиракетна оборона в забезпеченні американської воєнної стратегії. Додаткові аргументи прихильникам розгортання протиракетних систем об’єктивно дає той факт, що режим нерозповсюдження ядерної зброї і досі не став високоефективним інструментом, що гарантує безпеку світового співтовариства у ХХI столітті. У цьому контексті постають інші, ніж у 80-ті роки завдання — створення системи ПРО з обмеженими, але достатніми можливостями для ефективної протидії тим типам ракетної зброї, що мають, або в найближчому майбутньому матимуть країни «третього світу». Йдеться про необхідність створення протиракетної системи «театру військових дій» (ПРО ТВД) для захисту «експедиційних сил» США і військ союзників за кордоном (насамперед про розгортання систем тактичної ПРО в Японії та Південній Кореї). Зараз ця програма розглядається керівництвом Пентагону як така, що має «найбільший пріоритет».

Одним із не дуже афішованих американськими урядовими структурами мотивів підвищеної уваги уряду США до проблеми модернізації Договору по ПРО є привабливість самої ідеї безпеки з метою досягнення гарантованого технологічного відриву від будь-яких інших країн світу, а вже на цій основі — переваги своєї стратегії у всіх інших сферах життєдіяльності у XXI столітті.

РОСІЙСЬКІ СТАВКИ ПРОТИРАКЕТНИХ ТОРГІВ

Позиція Москви з даного питання полягає у тому, щоб, використовуючи протиріччя, пов’язані з переглядом Договору по ПРО, дати наочне уявлення Вашингтонові, куди можуть завести його спроби подальшого витіснення Росії з її традиційних сфер впливу. Зусилля РФ націлені на збереження ролі ракетно-ядерної складової національної безпеки в умовах деградації звичайних ЗС і поширення неядерних загроз Росії з різних напрямків. Росія зберегла єдину складову колишньої наддержави у вигляді ракетно-ядерних сил і не хоче позбутися залишків переваг, що надають країні на міжнародній арені відповідну вагу. За цих умов переговори по ПРО дають Москві можливість розіграти ракетну карту з метою отримання певних політичних дивідендів, серед яких можуть бути:

* відмова США та НАТО від тактики поширення Альянсу на Схід та прийому нових членів;

* ліквідація ядерних сил передового базування США у Європі та нерозміщення ядерної зброї на територіях держав — нових членів НАТО;

* значне скорочення звичайних ЗС Альянсу та Сполучених Штатів Америки;

* участь Росії у створенні елементів американської обмеженої ПРО і європейської нестратегічної ПРО.

Таким чином, Договір по ПРО на тривалу перспективу перетворюється на наріжний камінь міжнародної політики безпеки, а стратегічні партнери України, зважаючи на їх протилежні погляди з цього питання, будуть намагатися забезпечити міжнародну підтримку своєї позиції, насамперед, серед тих країн, які після підписання 26 вересня 1997 р. Меморандуму про правонаступність після відповідної ратифікації можуть стати безпосередніми учасниками цього Договору.

УКРАЇНСЬКА ГРА

Щодо позиції, яку повинна зайняти Україна в ситуації з Договором по ПРО, слід враховувати наступні принципові положення:

1. Як будуть розгортатися події навколо Договору по ПРО? Яку стратегію оберуть США у взаємовідносинах з Росією?

2. Чи є правові підстави для зміни положень Договору?

3. Чи готові США вийти з Договору, тим самим провокуючи лавиноподібний процес руйнації всієї міжнародно-правової системи зменшення загрози ракетно- ядерного конфлікту?

4. Чи повинна Україна підтримати одного із своїх стратегічних партнерів?

Даючи відповідь на перше запитання, слід зауважити, по-перше, що США будуть і надалі реалізовувати програму створення національної ПРО, ухиляючись від посилення конфронтації з Росією, використовуючи російський потенціал та залучаючи на свою сторону провідні європейські країни. На користь такого сценарію розвитку ситуації свідчать останні події. План Москви щодо створення нестратегічної системи ПРО для Європи, переданий генсеку НАТО Д. Робертсону, не мав того резонансу, на який сподівалися у Росії. З одного боку, Європа не настільки довіряє Росії, щоб потрапити у залежність від неї в цьому питанні, а спроможність Росії виконати свої пропозиції викликає величезні сумніви з огляду на суцільну нестачу коштів. З другого — російські ініціативи щодо створення нестратегічної європейської ПРО були вміло використані американською адміністрацією на свою користь, винятково як визнання американських аргументів про існування ракетно-ядерних загроз.

По-друге, юридична підстава, що дозволяє ревізію Договору, є в самому документі. Так, статтею XIII передбачено, що Постійна консультативна комісія (ПКК), створення якої передбачено Договором, має аналізувати зміни стратегічної ситуації, що стосуються Договору. Комісія готує відповідні поправки, можливість внесення яких обумовлені статтею XIV, а процедура набрання чинності визначена статтею XV (шляхом ратифікації всіма Сторонами).

Отже, відмова РФ від обговорення конкретних пропозицій американської сторони щодо внесення необхідних змін у двосторонній Договір по ПРО з юридичної точки зору не має підстав і може призвести тільки до денонсації Договору Сполученими Штатами.

По-третє, всі попередні події і заяви з Вашингтона, пов’язані з темою ПРО, досить чітко вказували на те, що рішучість США у справі створення НПРО вже нічим не зломити. У самих США досить багато супротивників розгортання системи національної ПРО. Є вони серед учених і серед сенаторів-демократів. Але усі вони роблять однаковий прогноз на перспективу: ПРО території країни буде створена. Якщо не вдасться домовитися з Росією про адаптацію Договору по ПРО 1972 року до нових загроз, то США вийдуть із цього договору. Військові пояснюють це американським менталітетом: «Якщо у нас є економічні і технологічні можливості захищатися від будь-якої загрози, то ми це робимо».

Однак після Каїрської лютневої 2001 р. зустрічі глав зовнішньополітичних відомств Росії і США Ігоря Іванова і Коліна Пауелла з’явилися ознаки бажання вести розмову на цю тему. Москва і Вашингтон не хочуть скотитися до конфронтації і повернутися до часів «холодної війни», незважаючи на наявність суттєвих протиріч, насамперед у питаннях подальшої долі Договору по ПРО. Вони домовилися вести діалог з цієї проблеми, що вже дає надію на те, що нова адміністрація США, незважаючи на жорсткі заяви, все ж не стане (протягом наступного півроку, як це планувалося раніше) в односторонньому порядку виходити з Договору по ПРО 1972 року.

Ще однією знаковою подією, яка свідчить на користь можливостей вести переговори по ПРО був візит делегації конгресу США, яка відвідала Москву 19.02.01. Керівник делегації Курт Уелдон передав президенту РФ В. Путіну офіційне послання президента США Джорджа Буша. У посланні була пропозиція про спільну розробку двома країнами системи ПРО. К.Уелдон, зокрема, зауважив, що мова могла б йти про спільні наукові розробки елементів ПРО, розміщення на російських підприємствах ВПК замовлень на виготовлення компонентів, а також у перспективі — про створення спільної системи керування ПРО. Конгресмен також повідомив, що США однозначно готові вести переговори з Росією про спільну роботу з формування колективної ПРО. «Ми можемо спільно працювати, щоб захистити не тільки наші народи, але і населення Європи» — сказав він. Тобто американська адміністрація за всіма ознаками буде шукати можливості не загострювати відносини з Росією і не порушувати систему міжнародних режимів у галузі безпеки.

По-четверте, Україна зацікавлена у збереженні Договору по ПРО та активній участі у подальшому переговорному процесі щодо «м’якої» адаптації положень Договору до сучасних умов. Проте це не означає однозначної підтримки позицій однієї з сторін на переговорах. Україна має свої інтереси у контексті розвитку подій навколо Договору по ПРО. Вона у повному обсязі несе зобов’язання по міжнародних угодах колишнього Радянського Союзу щодо стратегічних наступальних озброєнь або ракет середнього і малого радіуса дії; має значний потенціал ракетних технологій і ракетобудівної промисловості.

Перспективні питання воєнної безпеки України безпосередньо пов’язані з планами розгортання у майбутньому власних систем тактичної ПРО з урахуванням важливого геостратегічного положення країни, існуючих загроз та можливостей її ВПК. На території України розташовані також два вузли СПРН (станцій попередження про ракетний напад), що забезпечують функціонування російської системи ПРО (у Севастополі та Мукачеві — стаціонарні РЛС, що можуть виявляти та визначати координати об’єктів, маршрути польоту яких входять до зони відповідальності цих РЛС, а це — приблизно 1900 кілометрів російського кордону). Україна бере участь у роботі спеціальної консультативної групи, яка опікується усіма питаннями у межах Договору по ПРО.

Після ратифікації Верховною Радою України 11 січня 2001 р. Меморандуму про правонаступництво, підписаного 26 вересня 1997 р. у Нью-Йорку, Україна стає повноправним учасником переговорного процесу по ПРО між США і Росією.

За рахунок участі у переговорному процесі з проблем адаптації Договору по ПРО Україна може вирішити як принципові питання своєї національної безпеки, так і мати певні політичні, економічні і воєнні дивіденди у співробітництві із стратегічними партнерами.

Серед можливих напрямків співпраці України з США і Росією, зокрема, можна виділити:

— забезпечення міжнародно-правових умов створення національної системи тактичної ПРО;

— участь у процесі створення ПРО європейського континенту;

— забезпечення рівноправного співробітництва із США та Росією у питаннях модернізації українських вузлів СПРН;

— налагодження системи обміну інформацією між країнами-учасницями Договору про попередження ракетного нападу;

— участь у роботі російсько-американського Центру попередження про ракетний напад.

Важливим напрямком співпраці України і Росії у сфері ПРО може стати розширення участі України у роботі спільного Центру обміну даними (ЦОД) від систем раннього попередження і повідомлення про пуски ракет. Центр обміну даними створюється у Москві. Основним завданням, яке покладається на ЦОД, є «організація постійного обміну інформацією про пуски балістичних ракет (БР) і космічних ракет-носіїв, що отримується від систем раннього попередження (СПРН) РФ і США». Крім того, на Центр покладається «оперативне вирішення можливих неясних ситуацій, пов’язаних з інформацією від СПРН» (наприклад, негайне реагування на несанкціоновані пуски ракет США і РФ або старти ракет третіх країн). ЦОД повинен створити основу для формування «єдиної бази даних по багатобічному режиму обміну повідомленнями про пуски БР і КР».

З огляду на те, що з 5 РЛС системи СПРН колишнього СРСР лише одна знаходиться на території Росії, а дві на території України (у Мукачеві і Севастополі), то без України функціонування ЦОД є просто неможливим. Україна також може плідно співпрацювати з Росією у усіх напрямах модернізації або знищення стратегічних ракет. Російські стратегічні ракети СС-18 («Сатана») були створені на українських підприємствах. І якщо Росія прийме рішення про продовження строків їх експлуатації, то без України вона не зможе цього зробити. Також реальним напрямом співпраці двох держав може стати ліквідація стратегічних ракет РС-22 і РСН-52 відповідно до договору СНВ-1 і СНВ-2. Попередня домовленість про це була досягнута на переговорах у Дніпропетровську під час візиту президента РФ В.Путіна в Україну у лютому 2001 року.

ДО РЕЧІ

Україна не може лишатися осторонь від розв’язання проблеми, пов’язаної з протиракетною обороною, заявив міністр закордонних справ України Анатолій Зленко. «Ми б хотіли брати участь в цьому процесі, оскільки в Севастополі і Мукачеві Україна має дві радіолокаційні станції», — сказав міністр, відповідаючи на запитання журналістів у понеділок у Києві на семінарі для регіональних ЗМІ.

Він нагадав, що Росія, як і США, є стратегічним партнером України і підкреслив, що «Україна бажає, щоб і США, і Росія вирішили цю проблему», повідомляє Інтерфакс-Україна.