МВФ: шість років без висновків

Минуло шість років з часу фатальної зустрічі МВФ у Гонконгу, якраз перед глобальною фінансовою кризою. Я був там. Це була дивна зустріч. Тим, хто спостерігав за нею, було зрозуміло, що назрівала криза. Винною була лібералізація ринку капіталу, яка робила країни вразливими до примх міжнародних фінансових потоків — як ірраціонального песимізму, так і оптимізму, не кажучи вже про маніпуляції спекулянтів.

І все ж таки МВФ усе ще агітував у кулуарах змінити свою хартію для того, щоб примусити країни лібералізувати свої ринки капіталу. Ігноруючи доказ того, що це призводило не до підвищеного зростання або більшої кількості інвестицій, а тільки до більшої нестійкості. Кризи, які вибухнули наприкінці того року, підірвали віру в МВФ і призвели до дискусій про «перетворення глобальної фінансової архітектури».

Нині, шість років по тому, ми можемо сказати, що ті дискусії не привели до великої реальної зміни. Дехто припускає, що химерний термін «перетворення глобальної фінансової архітектури» видає їхні несерйозні наміри. Казначейство Сполучених Штатів і МВФ знали або принаймні сподівалися, що із закінченням кризи глобальна увага звернеться на щось інше.

Але зміна сталася, хоч іноді більше на словах, ніж насправді. Нині МВФ більше усвідомлює, як впливають його програми на бідність — хоч він усе ще не робить заяви про «вплив на бідність та безробіття», коли він репрезентує програму. Фонд визнав важливість участі та права власності. Програми більше не є просто справою МВФ, управляючих центрального банку та міністрів фінансів. МВФ визнав, що існувала надмірна умовність, і що ці умови призвели до відсутності ясної картини.

МВФ, проте, повністю не усвідомив, що умови кредитів часто небезпечним чином вводили в оману, і часто мав справу з політичними питаннями, які не входили до сфери його компетенцiї. Після критики країн Східної Азії через відсутність чесності, МВФ визнав, що він також був недостатньо чесним і провів реформи — хоч іноді здається, ніби він вважає, що сторінка в Інтернеті замінює справжню чесність. На жаль, він усе ще не визнав основний принцип, що лежить в основі сучасної демократії: право громадян знати.

Після надання невдалої фінансової підтримки Аргентині, МВФ визнав необхідність альтернативного підходу. Зрештою, МВФ визнав, що урядам, так само як і людям, треба мати право почати все з початку. На жаль, він не визнав, що як головного кредитора його не можна було вважати неупередженим суддею, і, таким чином, він не міг відігравати основну роль. Він ніколи до кінця не зрозумів політичні й економічні питання, що лежать в основі проекту законів про банкрутство.

Перебуваючи під тиском глобального громадянського суспільства, МВФ, зрештою, погодився на програму прощення збільшеного боргу найбіднішим країнам. Прикрим є те, що він установив такі стандарти і процедури, що небагато країн досягають потрібного їм прощення боргів. Принаймні у Східній Азії МВФ визнав, що надмірна фінансова строгість сприяла спаду, хоч він усе ще проштовхував надмірну фінансову строгість в Аргентині, коли ця країна увійшла у кризу з легко передбачуваними тяжкими результатами.

Це хороші новини: МВФ визнав межі своєї політики та місця. Але ми маємо очікувати від МВФ більшого, ніж просто меншої шкоди, ніж у минулому. Навіть без лібералізації ринку капіталу світ продовжуватиме стояти віч-на-віч із сильною нестабільністю. Кризи не будуть подіями минулого.

Ті, хто чекав проведення основних реформ у глобальній фінансовій архітектурі, цілком можуть бути сильно розчарованими тим, що сталося за останні шість років. Оскільки будь-які фундаментальні реформи повинні взятися не тільки за вирішення важких проблем, поставлених глобальною резервною системою та тягарем ризику, що лежить на країнах, що розвиваються, але й за питання глобального управління. Але сильні майнові інтереси підтримують статус-кво. Одна річ переставити стільці навколо стола, і зовсім інша — змінити сам стіл або тих, хто за ним сидить.

Таким чином, не дивно, що інші щорічні збори МВФ відбулися без будь-яких істотних кроків уперед у «перетворенні глобальної фінансової архітектури». Натомість розгорілася велика дискусія про ще одну ознаку того, що щось не так. Питання дня полягало в тому, чи не переоцінили обмінний курс Китаю, і якщо так, то що з цим робити. Країнам, що розвиваються, ще раз сказали навести лад у себе вдома, взятися за питання управління та здійснити «болючі» структурні реформи.

Звичайно, завжди набагато легше переконувати інших робити болючі реформи, ніж поглянути на себе. Невдала зустріч СОТ у Канкуні два тижні тому мала слугувати попередженням: щось корінним чином не так з управлінням глобальної торговельної системи. Також щось докорінно не так з глобальною фінансовою системою. Скільки ще відбудеться зустрічей МВФ, скільки ще вибухне криз, допоки у Фонді усвідомлять цю сувору правду?

Джозеф І. СТІГЛІЦ, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор економіки Колумбійського університету (США), в минулому — голова ради економічних радників президента Клінтона, головний економіст і старший віце-президент Світового банку