МВФ: змініть або розпустіть його!
Нове керівництво зазвичай означає початок чогось нового. Для МВФ, однак, потрібно щось прямо протилежне. В обов’язок спадкоємця Мішеля Камдессю на посаді виконавчого директора МВФ має бути поставлено не оновлення й відродження Фонду, а рішуче скорочення його функцій чи навіть його повне закриття.
Заснований 1944 року й фінансований урядами країн-учасниць, МВФ створювався як свого роду страховка для підтримки фіксованих обмінних курсів, заснованих на американському доларі й, відповідно, на золоті. Девальвації валют заради перемоги в конкурентній боротьбі, які стали справжньою напастю періоду між двома світовими війнами, повинні були піти в небуття. Країни, що зазнають тимчасових труднощів і потребують доларів для імпорту, могли звернутися до МВФ для «надання підтримки із забезпечення балансу оплати» й таким чином уникнути девальвації. Коли економічна ситуація поліпшувалася, позика поверталася Фонду.
У ті часи відчувався брак приватних кредиторів. Міжнародні фондові ринки були маленькими й скутими контролем за обміном валюти, «мінними полями» правил і відсутністю конвертованості навіть основних валют. Основні потоки капіталу були офіційними — від уряду до уряду. В такому світі, як це правильно зрозуміли фундатори МВФ, була потрібна допомога Фонду в первісному вигляді.
Сьогодні, коли не треба захищати фіксовані курси обміну валют, сенс існування МВФ втрачено. Світ став свідком вибухоподібної експансії приватних міжнародних фондових ринків. Тож, МВФ повинен був зникнути вже давно. Але суть міжнародних організацій така, що вони живуть набагато довше, ніж вони потрібні. Коли вони перестають бути потрібними, вони вигадують собі нову роль.
МВФ трансформувався в постачальника допомоги у вигляді доларових позик правителям третього й посткомуністичного світів. Позики, що щедро субсидуються, дуже привабливі для урядів, котрі беруть у борг, особливо тих країн, чий кредитний рейтинг різко впав. Тому не дивно, що ці країни не поспішають із заходами щодо захисту від майбутніх фінансових потрясінь. Часом здається, що їх девіз — «Розслабтеся, Фонд нас витягне».
МВФ виправдовується тим, що якби він не давав субсидованих позик, країни ніколи б не прийняли суворих «умов» Фонду. МВФ часто безжалісно вимагає проведення програми реформ, що збільшує податкові надходження, обмежує друкування грошей і вивільняє міжнародну торгівлю та платежі. Хоча Фонд припустився серйозних помилок (із останніх — Таїланд і Росія), більшість економістів вважають, що він «торгує» правильними ліками. Але те, що говорить Вашингтон, має великий шанс випробувати дію «зіпсованого телефону» поки дійде до Москви.
Хоч іноді уряди-позичальники тримають заходи з лібералізації у шорах, загалом вони вітають реформи, що збільшують доходи, оскільки це підвищує їх шанси залишитися при владі. Ще б пак, у зростанні податків можна звинуватити МВФ, а доходами, що зросли, скористатися в політичних цілях.
Що з цим робити? Чи можна закрити МВФ, а його функції передати приватизованому Світовому банку? Найвірогідніше, й те, й інше нереально. Таким чином, питання насправді йде не про закриття Фонду, а про його реформу — перегляд Бреттон-Вудських угод 1944 року (з внесеними поправками), що породили МВФ, і чітке пояснення його конкретних і обмежених функцій у новому статуті.
Бажано, щоб одна із змін перетворила МВФ на супер-рейтингове агентство на кшталт «Стандард і Пурс» (Standard and Poors) чи «Мудіс» (Moody’s). У цьому випадку МВФ нестиме основну відповідальність за оцінку 160 урядів-членів Фонду й, можливо, урядових агентств на предмет видачі кредиту. Звісно, МВФ робитиме більше, ніж «Стандард і Пурс», бо він відповідатиме за надання консультацій на прохання урядів. Діяльність МВФ із видачі позик буде припинено в розумні строки.
Зараз існує поширена точка зору, що роль МВФ полягає в наданні оцінок макроекономічної політики, які можуть давати інформацію великим потокам приватного капіталу, що пересуваються по всьому світу. Я згодний із цим. Але тоді як щодо ролі з видачі субсидованих позик? Рейтингові агентства відмінно працюють без компрометуючих їх видач позик при тому, що вони, поза сумнівом, є одними з лідерів ринку. Чому МВФ не може робити те ж саме? Знищення функції МВФ із видачі позик вирішить проблему безперервної територіальної війни зі Світовим банком. Паніка, викликана цією боротьбою серед кредиторів і позичальників, зникне. МВФ зможе сконцентруватися на своїх інших функціях: наданні послуг офіційного центру й форуму для дискусії міжнародних економічних проблем, а може, навіть для розв’язання суперечок.
Я визнаю, що хоча подібні реформи реальні, вони малоймовірні.
Не дивлячись на фіаско в Азії та Росії, серед фінансових клерків переважає точка зору, що МВФ треба дати більше функцій, а не скорочувати вже існуючі. Стверджується, що з глобалізацією фінансів світ став потребувати центрального банку й, що МВФ — природна основа для його створення. МВФ має бути звільнено від своєї політичної «гамівної сорочки» й подібно новому Європейському центральному банку повинен бути незалежним від урядів. Стверджується, що МВФ повинен мати владу створювати гроші й мати глобальну функцію кредитора останньої інстанції, яку зараз виконують банки. Адже, як стверджують прихильники цієї точки зору, глобалізація збільшила залежність національних валют одна від одної, позбавивши їх влади. Тому потрібна нова фінансова архітектура, що відбиває ці зміни.
Можна легко відмахнуться від цих пропозицій, як від фантазій прихильників єдиного світу, які не зустрінуть підтримки таких гігантів, як американська федеральна резервна система (ФРС) і Конгрес. Я підозрюю, що це так, але я також пам’ятаю, що близько 20 років тому багато хто з нас думав, що євро ніколи не існуватиме. Може нам потрібно бути менш розумними цього разу.
