Микола Мартиненко: співучасник і жертва системи

Ситуація зі справою Миколи Мартиненка свідчить не просто про певні політичні перетурбації, а і про низку інших проблем. Вони мають як політичне, так і юридичне підґрунтя. «Політичний бік полягає в тому, що Мартиненко тривалий час був, а можливо і залишається, впливовою фігурою в енергетичному секторі, в першу чергу в сфері атомної енергетики, — коментує «Дню» кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола СІРИЙ. — Тому дуже важливо розуміти, як ця справа може вплинути або буде використана на енергетичному ринку».

Попри те, що Спеціалізована антикорупційна прокуратура просила суд взяти Мартиненка під варту на 60 діб, з альтернативою застави в 300 млн грн, суд все одно прийняв рішення відпустити екс-депутата від «Народного фронту» на поруки однопартійців-депутатів та міністрів. Як відомо, САП висунув Мартиненку підозру, в якій його звинувачують у розтраті коштів ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» у розмірі $17,28 млн. «Йому загрожує до 12 років», — заявив керівник САП Назар ХОЛОДНИЦЬКИЙ.

«З приводу юридичного боку питання, суспільство хотіло б отримати більшу чіткість в цій ситуації, — каже Микола Сірий. — Потрібно усвідомлювати, що судова система зараз не в найкращому стані, ми розуміємо, що вона досі нереформована, тому її схильність до підлаштування, зокрема до впливів з боку політиків, досить висока. Відповідно ми і побачили готовність суду застосувати в цій ситуації найм’якішій запобіжний захід».   

Можливо це пов’язано і з потужним «наступом фронтовиків», адже, окрім сильного юридичного наступу, Мартиненка до суду прийшли підтримати народні депутати і міністри. З клопотанням про взяття на поруки екс-депутата виступили 17 нардепів, 3 міністри і 1 член ЦВК. Серед 21 поручителя — міністри Лілія Гриневич, Володимир Омелян, Ігор Жданов, заступник голови ЦВК Андрій Магера, а також нардепи — Леонід Ємець, Георгій Логвинський, Андрій Тетерук, Микола Княжицький, Максим Поляков, Віктор Єленський, Олена Ледовських, Олена Масоріна, Павло Пинзеник, Геннадій Кривошея, Віталій Сташук, Хвіча Мепарішвілі, Віктор Кривенко, Віталій Корчик, Олена Бойко, Вадим Підберезняк, Федір Бендюженко.

«Вчинок народних депутатів і деяких членів уряду означає лише те, що вони пообіцяли, що Мартиненко не уникне слідства і нікуди не втече, відповідно немає потреби застосовувати до нього запобіжний засіб утримання під вартою, — коментує «Дню» голова правління Центру політико-правових реформ Ігор КОЛІУШКО. — Тобто це не означає, що ці люди вважають Мартиненка невинним, або навпаки, винним. З іншого боку, я так само не розумію, для чого такій великій кількості людей було втручатися в цю ситуацію, адже не всі вони знають, яка у нього правова ситуація, які його особисті якості. Тому так і сприймається, що всі вони вступились за Мартиненка по партійній команді».

«Позиція захисту могла бути інакшою — з більшою повагою до суду в цілому, адже були такі моменти, які не дуже вписуються в загальні норми системи правосуддя», — вважає Микола Сірий.  

Ситуація навколо Мартиненка також має як сучасні причини протистояння в політикумі, так і давні корені нереформованої системи. Якщо вести мову про локальну історію, то всі зараз підкреслюють, що мовляв Мартиненко у 2015 добровільно склав мандат, але не виключно, що тоді це була частина політичних домовленостей. Що ж трапилося сьогодні? Чи не загрожує внутрішня сутичка у владній команді розпадом коаліції?

«Не думаю, що це замовлення «групи Порошенка» проти «групи Яценюка», — коментує «Дню» правник, громадський діяч Геннадій ДРУЗЕНКО. — Швидше за все, американців, які були «мамою» і «татом» для НАБУ — захищали і фінансували його, стала дратувати їх поведінка. Підозрюю, що нова американська адміністрація офіційно чи неофіційно послала меседж, мовляв, хлопці, ви покажіть роботу, а не імітацію, бо «знімемо з довольства». По неперевіреним чуткам до нашого гаранта також надійшов меседж від США, що терпець увірвався, і йому потрібно показати свою ефективність, або піти на пенсію. У зв’язку з цим, видно, що Петро Олексійович нервує і намагається показати бурхливу діяльність».

На перший погляд, зусилля НАБУ помітні, але після багатьох шоу і імітацій щодо затримання тих чи інших представників політикуму, коли людям або давали втікати з країни, або коли так і не доходило до реальних вироків (стосується всієї правоохоронної системи), сьогодні затримання Мартиненка сприймається із певним скепсисом. Звичайно, хотілося б, щоб новостворене НАБУ демонструвало результат, проте останній приклад із затриманням того ж глави ДФС Романа Насірова, свідчить, за словами експертів, що затримання відбувалося із порушеннями, що дало додаткові козирі захисту Насірова.

«НАБУ, яке розпочало свою роботу не з ефективної роботи, а із закупівлі дорого обладнання, зокрема сумнозвісних шкарпеток по 300 грн, поки доводить свою неефективність, — вважає Геннадій Друзенко. — Якщо ми подивимося цифри за минулий рік, то на НАБУ, якщо не помиляюся, витратили більше ніж воно повернуло в бюджет. Якщо це боротьба з корупцією, то... як на мене, це марнування грошей. Отже, не маючи спроможності, бо зрозуміло, що Мартиненко зараз не депутат і не державний службовець, відповідно точно не може бути головним корупціонером (не є суб’єктом владних повноважень), НАБУ намагається просто робити шоу з відомими фігурами. На жаль, це вже загальна стратегія нинішньої влади, коли піар понад усе. Тобто на перше місце ніхто не ставить досягнення реальних результатів».

«Дії НАБУ послідовні, цілеспрямовані, навіть в деякій мірі агресивно рішучі, — не погоджується Микола Сірий. — В цілому як представники НАБУ, так і САП, у випадку з Мартиненком діяли пристойно, відстоюючи позицію, яку вони сформували після результатів розслідування. До них особливих претензій немає».

А тепер про більш глибокі причини. Потрібно дивитися в основу корупційної піраміди і кланово-олігархічної структури, яка була створена за часів президентства Леоніда Кучми. Можливо, якби тоді країна пішла іншим шляхом, то нинішні олігархи, чи той же Мартиненко, мали шанс побудувати чесний бізнес і уникнути судів (у випадку Мартиненка). З іншого боку, ці люди є частиною системи, тому що вони погодилися на неї. Тобто вони є свого роду жертвами системи, хоча самі ж допомагали її будувати. Згадаємо, що Мартиненко був народним депутатом не одного скликання, причому, за різних президентів, і завжди очолював парламентській комітет з паливно-енергетичного комплексу.

Давні проблеми також пов’язані із відсутністю реформ в правоохоронно-суддівській системі України. Про це зокрема свідчить і відома «справа Гонгадзе — Подольського», в якій досі юридично не визначені замовники злочину. До речі, показово, що ажіотаж навколо суду, який обирав запобіжний захід Мартиненкові, з боку журналістів є набагато більшим, ніж навколо згаданої резонансної справи. Проблема не в тому, що ЗМІ приходять на суд по Мартиненку, а в тому, що не приходять на суд у принциповій «справі Гонгадзе — Подольського». Адже те, що ми спостерігаємо постійний піар замість справжньої боротьби із корупцію, пов’язано із безкарністю замовників у згаданій справі.

«Поки ми бачимо, що спроби реформувати систему пробуксовують в менталітеті, в самих системних засадах, — наголошує Геннадій Друзенко. — Не можна починати реформувати систему з НАБУ, не чіпаючи колишніх президентів і нинішнього очільника держави, який знаходиться поза юрисдикції Бюро. Ми ж знаємо, що риба гниє з голови».

Тобто «система Кучми» не подолана і нові правила не створені, відповідно відбувається повторення і примноження старих методів з новими проявами. Про це журналісти мають відкрито говорити суспільству, якому складно розібратися в нинішніх політичних реаліях, інакше ми будемо свідками постійної імітації і протистоянь.