На емоційній хвилі
Попри те, хто, зрештою, стане наступним президентом України, позачергове засідання Верховної Ради, що відбулося 23 листопада, ввійде в історію. На сьогодні ситуація — не в юридичному, звісно, значенні — склалася безпрецедентна: в країні, якщо можна так висловитися, одночасно «три президенти». Легітимний — Леонід Кучма, який свої повноваження нікому поки що не передавав; Віктор Янукович, який таким вважається за версією ЦВК і якого вже починають вітати глави сусідніх держав, зокрема Білорусі; нарешті, Віктор Ющенко, «народний президент» — таким його проголосили прихильники одразу після закриття надзвичайної парламентської сесії.
Політичні психологи переконані, що одна з непрямих ознак революційної ситуації — безконтрольний викид емоцій великими масами людей. Чого- чого, а емоцій у вівторок у Верховній Раді вистачало, причому як усередині, так і зовні. Час від часу вікна парламенту розчинялися навстіж, і в них з’являлися народні депутати, їхні численні помічники, а також журналісти, майже всі відзначені оранжевою символікою. Перші виголошували короткі промови, другі залишалися насолоджуватися чужою славою та диригувати захопленими криками «Ющенко-о-о!!!». Незабаром у парламентських кулуарах стало вельми прохолодно і техперсонал поспішив вікна зачинити та надійніше закрутити.
Консультації фракцій і груп, що плавно перейшли в погоджувальну раду, тривали з самого ранку. Засідання почалося зі спізнення на півтори години, коли журналісти, уже трохи втомлені від хорового виконання державного гімну та багаторазового скандування «Литвина-а-а-а!» (вимога швидше відкрити сесію), «Ющенко — президент» (під час появи в залі Віктора Андрійовича), вже мали намір розійтися. У залі — опозиція, соціалісти, демплатформа НДП, «центристи», а також деякі позафракційні парламентарії, разом — 191 депутат, чого недостатньо для затвердження будь-якого рішення. Не кажучи вже про принципові вердикти на зразок недовіри Центральній виборчій комісії. Оглянувши панораму напівпорожнього яскраво-оранжевого залу, Юлія Тимошенко резюмувала: «Такий недієздатний парламент слід розпустити, а одразу після зайняття Віктором Андрійовичем посади обрати новий». Спікеру роль знайшлася — приборкувача норовливих. Протягом усього засідання Володимир Михайлович неодноразово просив присутніх «не влаштовувати цирк», «припинити мітинг», «не провокувати» та «страйкувати без мене». Заклики адресувалися, переважно, балкону, де, крім преси, зібралася значна кількість адептів опозиції, які бурхливо висловлювали свої симпатії. Навіть ініціатива «центриста» Бичкова передати «всю владу парламенту, але лише на час», спікера не порадувала. Мета голови ВР — «забезпечити безкровний варіант розвитку подій» шляхом діалогу «не з позиції засудження», — висловлена у вступному слові, так і не була досягнута. Замість того, щоб владнати ситуацію, надзвичайне засідання парламенту її посилило.
ЦВК як «переговорника» вже традиційно делегувала до Ради Ярослава Давидовича, щоправда, на трибуну він так і не піднявся. А трохи пізніше в парламентських кулуарах з’явилися «бунтівні члени комісії» — Андрій Магера та Руслан Князевич.
Валерія Пустовойтенка, який запропонував від імені парламентсько-урядової коаліції налагодити «двосторонній діалог на основі політреформи», присутні вислухати не побажали, заглушивши криками й улюлюканням. Опозиційні тези — «констатуємо спробу державного перевороту», «закликаємо визнати Ющенка єдиним легітимним президентом», «відправити ЦВК у відставку в повному складі» сприймали з набагато більшим ентузіазмом усі, окрім спікера.
Від виступу самого Ющенка чекали чогось сенсаційного. Йому передували бурхливі консультації в залі: активісти «Сили народу» на чолі з Юлею Тимошенко, зосередившись біля крісла лідера «НУ», протягом години в чомусь його настирливо переконували. Віктор Андрійович уважно слухав, схиливши голову набік, проте згоди не висловлював. Безпосередньо на трибуні він був традиційний: у всьому винна влада, яку терміново треба міняти. Кульмінація — поява «старійшини Верховної Ради» Ігоря Юхновського, чиїй ідеї — закликати Ющенка до присяги, не відходячи від трибуни, — спікер спробував покласти край. Після невдалої спроби «припинити цирк» Володимир Литвин, від гріха подалі, оголосив засідання закритим і з залу спішно вийшов.
Те, що сталося потім, деякі депутати пізніше розцінили як «невиправдану поквапливість» і «серйозну політичну помилку». У момент, коли Ющенко прямував до трибуни, ніщо, навіть його власний вираз обличчя, не вказувало на те, що він має намір зачитати присягу. Одразу після завершення напрочуд короткої клятви з’явилися Оксана Білозір та Лілія Григорович із букетом. Вікна знову були навстіж розчинені, і присутнім під стінами Ради оголосили, що Ющенко тепер президент (після того, як Володимир Литвин покинув зал, трансляція засідання на вулицю була припинена). Народ захотів переміститися ближче до свого кумира з допомогою виламування парламентських дверей. Скориставшись початковим замішанням, дехто до холу Ради все ж просочився. Інші з досади взялися бити вікна.
Припинити неподобства на наполягання спікера, який несподівано з’явився в кулуарах у супроводі подвоєної охорони, взялися Петро Порошенко й Іван Плющ. Вони вилізли на підвіконня та переконливо попросили народ «відійти від дверей». Службісти у формі та в штатському оперативно оточили всі входи та виходи.
У кулуарах у цей час творилося щось неймовірне: люди і плакали, і сміялися; налякані загрозою штурму парламенту, квапилися залишити приміщення; масово спустошували кулери з холодною водою (в одному з них протягом півгодини техперсонал тричі (!) оновлював запаси пластикових склянок); нервово курили просто в коридорі. Але більшість чіплялися один до одного із запитанням: «Що далі?». Розгубленими виявилися навіть депутати. Спочатку їх закликали не розходитися, проте подальших вказівок у загальному сум’ятті не надходило. Від «нашоукраїнця» Леся Танюка «Дню» стало відомо про існування якогось списку з тридцяти осіб, переважно «нашоукраїнців», покликаних залишитися в залі на ніч — «охороняти його від бандитського захоплення». Чому план чергової цілонічної так і не було реалізовано — незрозуміло.
Кореспондента «Дня» в свою чергу цікавила легітимність присяги, прийнятої в напівпорожньому залі після закриття сесії. Юрій Ключковський парирував запитання таким чином: «Численні фальсифікації взагалі незаконні, а його обрав народ, ми маємо право...»
