«Нафтовий» імпульс

VII з’їзд Конгресу Українських Націоналістів, який пройшов у День Києва в столичному Будинку культури Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», став, мабуть, найбільш представницьким зібранням з часів заснування партії. На нього було обрано 950 делегатів з усіх областей України, АР Крим, Києва та Севастополя. Вони представляли 608 районних, міських та обласних осередків, а також 1430 селищних та сільських організацій Конгресу, які сьогодні нараховують близько 20 тисяч членів КУН.

За два роки, що минули з часу смерті колишньої лідерки КУНу Слави Стецько, партія якось випала з інформаційного поля. Партійний бренд, який має свою власну історію і дозволяє їй займати чітко визначену нішу в правому секторі політичного спектра, на думку рядових членів партії, почав утрачати свою популярність. Справді, важко сьогодні знайти серед національно-патріотичних сил фігуру, більш-менш співмірну з постаттю Слави Стецько. Пані Слава мала не лише беззаперечний авторитет серед української діаспори, а й сама по собі репрезентувала середовище ОУН — цілу епоху у боротьбі за незалежність України. Очевидно, що після трагічного відходу пані Стецько партія опинилася в розгубленому стані, проте в результаті внутрішньої дискусії між консервативною та молодою партійними гілками у квітні 2003 року головою партії було обрано представника нової молодої генерації політиків Олексія Івченка. Саме на нього однодумці покладають надії щодо зупинки процесу партійної стагнації. Тим більше що після несподіваного для багатьох президентського призначення Олександра Івченка головою НАК «Нафтогаз України» у партії з’явились нові перспективи: експерти пов’язують із цим збільшення її привабливості для бізнес-структур.

Власне, з’їзд пройшов у найкращих традиціях форумів «Нашої України»: сучасно оформлена сцена з величезними проекційними екранами та трибуною із символікою КУНу; окремий прес-центр для журналістів, фотовиставки, продаж символіки та атрибутики, заключний концерт тощо. Усе це повинно було засвідчити, що партія на чолі з молодим політиком і державним діячем має серйозні амбіції в контексті наступних парламентських виборів. Крім суто іміджевої складової, форум мав організаційний характер: було підбито підсумки роботи Конгресу за звітний період, переобрано керівний склад партії, сформовано стратегію подальшого розвитку, розроблено концепцію участі партії у виборчій кампанії 2006 року.

У своїй звітній доповіді голова КУНу Олексій Івченко відзначив, що перемога на президентських виборах Віктора Ющенка відкрила шлях до свободи і демократії. Головним лейтмотивом виступу і своєрідною програмною концепцією КУНу стала теза про те, що Україна нарешті отримала дійсно українського Президента, проте, попри наявність у владі патріотичних державних діячів, Україна досі не є українською за своєю національною ідеєю. КУН, звісно, підтримує політику діючого Президента, для якого, на думку Івченка, пріоритетом є національні інтереси України, і виступає за побудову сильної нації, «яка не терпітиме знущання і у будь-який час готова стати на захист своєї держави». Наприкінці свого виступу Івченко заявив: «Ми радіємо перемозі української революції, але ми не в ейфорії від переможних барабанів, бо знаємо, що попереду ще довга дорога до загального торжества нашого національного духу, нашої національної ідеї».

Під час з’їзду були озвучені ідеї, на яких, певне, і будуватиметься виборча кампанія КУНу. Це визнання вояків ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій та надання їм статусу борців за державну незалежність України; створення в Києві на Байковому кладовищі Пантеону Героїв національно-визвольної боротьби, де в одному місці будуть поховані усі провідники ОУН-УПА, могили яких сьогодні розкидані за кордоном. КУН також вимагатиме у Росії, Польщі та Румунії забезпечення розвитку української мови, освіти та культури етнічних українців, які є громадянами цих держав, і матеріального відшкодування урядом Російської Федерації всім репресованим та насильно депортованим громадянам колишньої УРСР. А також домагатиметься об’єднання українських церков у єдину помісну церкву із патріархатом у Києві. На своїй прес-конференції Івченко заявив, що на наступних парламентських виборах КУН, швидше за все, діятиме самостійно. А у парламенті наступної каденції КУН планує створити власну фракцію. Як аргумент упевненості у своїх силах кунівці наводять динаміку зростання партійного потенціалу: за останні два роки кількість районних та міських організацій Конгресу збільшилася з 265 у 2003 році до 608 у 2005, кількість сільських осередків партії — з 95 у 2003 до 1430 у 2005. Крім того, на тлі революційної ейфорії до КУНу вступає багато молоді, яка становила майже половину делегатів з’їзду. А фінансова допомога української діаспори із середовища ОУН-УПА Великобританії, США, Канади, країн Прибалтики після відходу Слави Стецько не призупинилася, а під час помаранчевої революції значно збільшилася, що дозволяє демонструвати стійку динаміку зростання партії. До того ж, зазнала значних змін інформаційна політика партії. Сьогодні у пропагандистському активі КУНу — власна газета «Нація і держава», сучасна інтернет-сторінка, персональна сторінка голови Партії. КУН здійснив міжнародний прорив: у квітні 2004 року Конгрес став асоційованим членом Альянсу Європейських Націй, союзу правих політичних партій країн Європейського Союзу. Проте головним своїм «джокером» націоналісти можуть вважати нинішню посаду свого лідера, що є ще однією ілюстрацією перевернутості вітчизняної політики, як кажуть, з ніг на голову. До речі, для багатьох політичних експертів мотиви призначення Івченка головою НАК «Нафтогаз України» і досі залишаються загадкою. Хоча є підстави стверджувати, що це призначення було невипадковим. Зокрема, у програмних засадах партії присутня дуже сильна складова національної безпеки, і в першу чергу — енергетичної. По-друге, ця посада, можливо, була «подарунком» за активну участь КУНу у Помаранчевій революції, — близько 4000 його членів перебували у складі воєнізованої Народної гвардії. А активістами партії були мобілізовані тисячі їхніх прихильників із Західної України.

Попри наявність у окремих областях України стереотипу щодо того, що КУН — це націоналістичні ортодокси, як на самому з’їзді, так і під час спілкування із рядовими кунівцями кореспондент «Дня» не виявив жодного натяку на шовінізм чи великодержавність російського зразка. КУН відродився в політичному смислі, і ця політична сила, безумовно, претендує на свій власний шматок парламентського торта 2006 року. До того ж, сьогодні у Європі спостерігається циклічна тенденція поступового занепаду соціал-демократії, на зміну якій приходять національно-демократичні сили, а почасти і націоналістичні політичні партії.