«Нам потрібна Рада зі стратегічним мисленням»

Через 100 днів роботи, після резонансних голосувань, сварок та посилення протиріч всередині коаліції, оновлена Верховна Рада потребує обов’язкового діагнозу. Чи змогли змінити її два Майдани і російська агресія? Поки картинка не дуже райдужна. Чому?

Українське суспільство у політичному розрізі більше 20 років фактично розвивалося в неправильному напрямку. Представники кланово-олігархічної системи, яка остаточно сформувалася за президентства Леоніда Кучми, сконцентрували в своїх руках абсолютну більшість власності в країні. Влада ж стала інструментом для захисту і примноження їх майна. Таким чином, відбувалося корумпування державної системи, політики, ЗМІ — представникам великого капіталу було вигідно тримати під контролем будь-якого політичного діяча, державного службовця, журналіста. Всіх інших, незручних людей, витісняли з інформаційного простору, відторгали системою або знищували фізично. Побиття народного депутата Олександра Єльяшкевича, викрадення та побиття громадського діяча Олексія Подольського, вбивство журналіста Георгія Гонгадзе — лише деякі приклади самозахисту системи.

В той же час із допомогою політтехнологів створювали пусті політичні проекти, дуті образи політиків, якими забивали весь інформаційний простір, монополізований фінансово-промисловими групами та іноді навіть контрольований державною цензурою. Проте, незважаючи на спроби можновладців утримати владу в руках, у суспільстві, на відміну від владної верхівки, відбувалася певна еволюція, яка призвела до помаранчевої революції. Проте на першому Майдані суспільству не вистачило наполегливості та зрілості для втілення реальних змін, через що відбулася лише деяка ротація в олігархічних розкладах системи Кучми-Януковича. А спроби останнього узурпувати владу та змінити баланс між олігархами, а також у відносинах між державою та суспільством, призвели до другого Майдану.

Парадоксом українських протестів стало те, що олігархи навчилися створювати не тільки політичні проекти, а й використовувати революції, щоб перезавантажити свою владу. Свідченням цього стала «миротворча місія» Кучми як під час помаранчевих подій, так під час Євромайдану. Більш того, його залучили і до переговорів у Мінську. Кремль, звичайно, протягом багатьох років корумпував та інфікував українську політику, з дозволу таких, як Кучма і Янукович, нищив країну зсередини, а коли загорілося полум’я другого Майдану, роздмухував вогонь, щоб у певний момент скористатися ситуацією і вдарити. Результат цієї спецоперації, до якої вони так довго готувалися, — тисячі людських життів, знищена інфраструктура і захоплені українські території.

«День» неодноразово попереджав суспільство та найбільш активних його членів про небезпеку відтворення олігархічної системи. Адже Майдан не може бути вершиною національної творчості, що нібито все, чим ми можемо пишатися — як все зруйнувати і раз на 10 років показати всьому світові, що ми ще живі. Завдання в тому, щоб кожен день відбувався Майдан — не від відчаю і не для того, щоб все розтрощити. Скинення Януковича не може бути кінцевою метою суспільства під час Революції Гідності — метою мають бути зміни суспільних відносин, демонополізація економіки, політики, медіа. В суспільстві має відбуватися еволюція, яка б постійно передавалася на політичний рівень країни. Для цього «День» під час Євромайдану й опісля провів низку круглих столів з громадськими активістами та молодими політиками, закликаючи суспільство до самоорганізації, до формування свого політичного представництва.

Проте сьогоднішня Верховна Рада, яку обирали в складних постреволюційних та воєнних умовах, в основному складається з політичних проектів, де ключовими гравцями є політики з минулого, які за природою походження майна та за політичною типологією є залежними від обставин їх формування. Звичайно, є серед парламентарів і молоді політики, колишні громадські активісти, які на хвилі історичних подій в Україні потрапили до Ради, але вони кардинально поки не можуть впливати на процес ухвалення рішень.

А що з цього приводу думають експерти «Дня»?

«НОВООБРАНИМ ПОЛІТИКАМ БРАКУЄ ПІДТРИМКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ПАРЛАМЕНТСЬКІЙ БОРОТЬБІ З КЛАНАМИ»

Сергій ВИСОЦЬКИЙ, народний депутат, фракція «Народний фронт»:

— Парламент у системі відкритих виборів завжди представляє суспільство. Навіть ті з депутатів, які обиралися до часів Януковича, представляли суспільство. Відповідно, яке суспільство, такий і парламент. Коли деякі виборці піддаються на банальний політичний піар, не вміють аналізувати й думати, коли вони продають свій голос за гречку або 200 грн, то про яку якість парламенту можна говорити? Якщо депутат обирається просто прямим підкупом, то ті люди, які беруть його гроші, не мають права що-небудь вимагати від парламенту.

В Україні сталася антиавторитарна революція, що розкрила горизонтальні й вертикальні соціальні ліфти, повернула конкуренцію в політику й медіапростір. Ми бачимо, що сталося повернення ситуації до стану речей 2007-2008 рр. Фактично, ми повернулися до олігархічно-вільної країни — трохи відсталої, не до кінця незалежної й немодернізованої. Але у нас з’явилася конкуренція, на якій можна грати. Питання як завжди до громадянського суспільства, яке, як і прогресивні сили парламенту, зараз сконцентроване на війні. Коли б не війна, то всі громадські рухи, як, наприклад, «Самооборона Майдану» (5 тис. осіб з якої зараз воюють на сході, а майже 200 загинули в боях), були б у Києві й щодня шикували й контролювали владу. Зараз же нам, молодим новообраним політикам бракує підтримки громадянського суспільства — часто хочеться відчувати плече в парламентській боротьбі з кланами. Але головне, що зробив Майдан, — задав траєкторію проти демонтажу незалежності України в рамках авторитарного проросійського сателіта до хоч і хаотичної, але вільної країни, яка поривається до Західного світу.

Тепер щоб сталася демонополізація політики, економіки, ЗМІ, потрібен передусім ринок — усе залежить від зростання економіки й створення вільної конкуренції в бізнесі без втручання в нього влади. Тоді можна говорити про створення вільних медіа, які в усьому світі є бізнесом. Зараз же більшість українських ЗМІ не є прибутковими, зате на тлі своїх збитків вони є медіа-департаментами великих кланів.

Нинішній парламент абсолютно чітко відображає постмайданне суспільство України. Тут є частина реакціонерів — «Опозиційний блок» та інші екс-регіонали, які за рахунок корупції електорату, старих фобій людей, що залишаються радянськими, забралися до парламенту. Є також представники кланово-олігархічного крила, які мають медіа-ресурси й знову перепакували «старих» людей у нову обгортку, щоб вони знову потрапили до парламенту. Є деякі «нові» прогресивні люди, які прорвалися до Ради на хвилі бажання змін з боку суспільства.

Чи зможе цей парламент відповідати очікуванням, я не знаю, адже зараз усе управління в країні здійснюється у форматі кризис-менеджменту — щодня ми маємо державну систему, що застопорилася, війну. Та варто почекати, коли парламентські новачки наберуться досвіду й розуміння механізмів роботи і, головне, зрозуміють, по яких слабких точках треба бити цю систему. Якщо, звісно, нинішнє скликання Ради проживе якусь кількість років, чого не можна гарантувати.

Ми не знаємо, як формуватимуться горизонтальні зв’язки в парламенті і які партії будуть в ньому через 3-4 роки, чи зможуть нинішні політичні сили, сформовані з різношерстої публіки, злитися в єдині ідеологічні політичні партії, що розуміють потреби часу й здатні до політичної трансформації. Але Україна вже не буде такою, як раніше, й політикам й усім громадянам слід підстроюватися під виклики, адже минуле йде у небуття — попереду майбутнє.

«ВІДБУВСЯ МАЛИЙ ПОСТУП, ЗА ЯКИЙ МИ ПЛАТИМО КРОВ’Ю. З точки зору ЕВОЛЮЦІЇ — ЦЕ ТРЕБА ПРИЙНЯТИ І НАТХНЕННО ПРАЦЮВАТИ»

Олег БЕРЕЗЮК, народний депутат, голова фракції «Самопоміч»:

— Український парламент є незрілим, але він відповідає розвитку суспільства, яке розвивається надто повільно, хоч як би нам хотілося пришвидшити цей процес. Суспільні відносини є консервативними, але здатними до змін.

У парламенті є сили, які відчувають, що публічний менеджмент управління державою є єдиним виходом. Але залишаються сили, які хочуть керувати державою як власними корпораціями — виключно для власного прибутку. І ці дві сили репрезентовані 100 на 300, що є причиною напруги та незрілості нинішнього парламенту. Тому треба переконати кожного з нас у тому, що ти можеш бути значно успішнішим, якщо держава керуватиметься шляхом публічного управління, а не корпоративного. Адже люди, які керують корпоративно, є успішними в бізнесі, але вони не розуміють, що цей інструмент не аплікабельний до держави. І за останніх 10 років цим зруйнували державу, парламент.

Зараз від парламенту вимагають роботи, але він ще п’ять років не зможе нормально працювати, бо його апарат звик до того, що закони не читаються. Чому ми затвердили так багато поправок до нещодавно прийнятих законів? Саме тому що не працює апарат, тому що документи не вичитуються і немає якісної юридичної експертизи. Коли не використовуєш руку, вона всихає, коли не використовуєш апарат, він руйнується.

2004 року в Україні відбулося повстання, яке я назвав би «першою буржуазною революцією», після якої прийшли вульгарні буржуа, що використали країну як примітивне капіталістичне підприємство та зруйнували її. Друга кривава революція приводить до іншого розуміння, що країною не можна керувати як приватним підприємством, а треба, щоб держава регулювала відносини цих підприємств. Відбувся певний, дуже малий поступ, за який ми платимо, на превеликий жаль, кров’ю, зубожінням та напругою в суспільстві. З точки зору еволюції, це треба зрозуміти, прийняти та натхненно працювати. Але, з другого боку, емоції людей не дозволяють цього робити. Революція — це руйнація минулого, а руйнація ніколи не приводить до розвитку. Я думаю, в Україні буде нова революція, і нам треба зруйнувати те погане, що віджило себе.

«У ЦІЛОМУ ПАРЛАМЕНТ РЕПРЕЗЕНТУЄ СУСПІЛЬСТВО, АЛЕ ДОСІ ТАМ НЕМАЄ ПАРТІЇ ВІД ГРОМАДСЬКОСТІ, А НЕ ВІД ОЛІГАРХІВ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти:

— Сьогодні парламент репрезентує суспільство. На це вказує те, що в Україні за межами парламенту немає політичних сил, які на цей момент мають якусь серйозну підтримку — КПУ, «Свобода», «Правий сектор», «Громадянська позиція», «Сила людей» та ін. Тому не можна сказати, що він гідно не репрезентує всі політичні смаки. По-друге, цей парламент є найбільш проєвропейським за всю історію України, і це сталося після Євромайдану, в результаті революції. Він з проросійського перетворився на проєвропейський і це так само репрезентує інтереси нашого суспільства. Також цей парламент включає в себе багато тимчасових, нових, свіжих і випадкових людей — схоже на революційну піну, якою винесло все — і добре, і погане. Це відображає все, що відбувається в українському суспільстві.

Але, з іншого боку, в цьому парламенті немає жодної політичної сили, яка б пройшла за людські кошти. Жодна партія не вела кампанії зі збору в людей пожертв, не консультувалася з людьми щодо того, яких кандидатів висувати, і не є тими, хто підконтрольний громадянам.

Водночас у нашому суспільстві є не лише патерналістська частина, адже зараз більш ніж 10 відсотків людей готові жертвувати гроші для суспільних процесів. Ми були свідками того, як мільйони людей пожертвували гроші, ресурси, транспорт, час для Євромайдану, і це повстання змістило владу. Ми є свідками того, як кілька мільйонів людей жертвують на те, за що вони вже заплатили податки — на військову справу. Це означає, що в Україні народилося громадянське суспільство і вже давно слід з’явитися тій політичній силі, яка б функціонувала за людський рахунок, а не за медіа-олігархічний патронат. Вона має все вимірювати з точки зору цього зародженого середнього класу та громадянської активності. І в цьому парламент не відображає суспільство з його інтересами, тому він має бути максимально швидко переобраний на інший. Але в минулому році він відобразив реальний стан суспільства на першому постреволюційному кроці.

Зміни, що зараз відбуваються в нашому суспільстві є більш глобальними ніж ті, що відбувались після помаранчевої революції. Тоді відбулася втрата часу та зміна олігархів одних на інших. А на даний момент ми є свідками іншого — у нас реально будується армія, Україна підписала Угоду про асоціацію з ЄС та робить кроки на її виконання. У нас робляться перші кроки щодо реформування держави. І вже за рік після революції суспільство не заснуло, на відміну від помаранчевого Майдану. На цей момент ніхто в суспільстві не буде стверджувати, що Євромайдан провалився.

Та ж війна, яка зараз триває на сході має два сторони медалі. По-перше, вона була покликана не дати нам виконати завдання Євромайдану. Але, з другого боку, вона не дає нам збайдужіти та забути ту високу ціну, яку ми заплатили. Революція, освячена кров’ю, несе інше стратегічне значення. Формально виходить, що через війну ми не бачимо кардинальних перетворень у країні, адже ми з олігархами опинилися в одному човні. Але як тільки відбудеться зміна ситуації, пов’язана з фронтом, в Україні почнуться глобальні зміни, пов’язані з реальним наступом суспільства на олігархію. І дуже сильний крок щодо демонополізації політики, економіки, медіа буде зроблений на місцевих виборах, тому парламентські політики цих виборів дуже бояться. Вони шукають варіанти, як виборчою системою нівелювати можливість того, щоб суспільство реально дало поштовх для змін. І суспільство має цьому протистояти.

«НЕ ДОСТАТНЬО ВИСТУПАТИ ЗА ЄВРОПУ, ПОТРІБНІ ТАКОЖ КОМПЕТЕНТНІСТЬ, ПОЛІТИЧНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ, ІДЕОЛОГІЧНА ПОЗИЦІЯ»

Євген ГОЛОВАХА, заступник голови Інституту соціології НАН України:

— Український парламент віддзеркалює стан суспільства в тому плані, що воно голосувало за ті чи інші політичні проекти в стані невизначеності, адже це обумовлювалося війною. І якщо війна закінчиться, стане зрозуміло, що цей парламент мало віддзеркалює мирний стан суспільства. Тоді варто буде формувати новий парламент із політичних сил, які будуть зрозумілими людям і дійсно матимуть час та можливість для пропаганди своїх ідей і напрямків розвитку. Зараз же незрозуміло, хто за що, і головна проблема для депутатів — вижити. А нам потрібна Верховна Рада, заснована на політичних силах зі стратегічним мисленням та можливістю пояснити виборцям, чого вони прагнуть.

Після помаранчевої революції у людей настала романтична стадія, яка призвела до великих розчарувань. Зараз же люди значно суворіше ставляться до свого вибору. Головним для них при голосуванні було визначитися з напрямком розвитку, тому вони обрали більшість парламентарів, які виступають за один шлях розвитку. Як наслідок, ця Верховна Рада стала відбитком зміни геополітичних настроїв людей, адже принаймні дві треті населення чітко усвідомили, що їхнє майбутнє — в Європі, чому всіма силами протидіятиме Росія. Але однозначно того не досить, що політики виступають за Європу. Потрібні ще якісь якості — компетентність, політична незалежність, можливість вирішувати питання власних партій самостійно, а не за рахунок багатіїв, ну і, звісно, ідеологічна позиція, яка визначає не лише геополітичний вектор, а й економічні погляди.

Якщо в країні й далі відбуватимуться реформи так, як вони відбуваються сьогодні, то люди вимагатимуть перевиборів. Адже зараз ми маємо лише два наслідки реформування: зростання цін на все, що тільки може бути, і збільшення тягаря не на найбагатших. По-друге, бюрократія стає ще більш консолідованою та потужною.

І зараз мені складно сказати, яка роль олігархічних кланів у здійсненні влади, адже й тепер політика робиться «під килимом». До суспільства ж із політичного світу доходить лише якийсь відгомін, а в ЗМІ ми можемо побачити лише конспірологічні версії цього. І я не можу сказати, що зараз я про владу маю більше інформації аніж тоді, коли вона взагалі не віддзеркалювала інтересів більшості населення. Наприклад, я не знаю, звідки у «захисника вітчизни» Ляшка гроші на його партію — про це можна лише здогадуватись. Я не знаю, звідки й інші політичні проекти беруть свої кошти. Зараз все це списують на війну, але потім суспільство визначатиметься з тим, як політику зробити більш відкритою.