Наскільки нові – «нові»?

На політичній арені України з’являться нові партії. Принаймні саме в такому ключі вони себе позиціонують. Одна з них планує провести свій з’їзд вже сьогодні, а інша — 9 липня. Здебільшого йдеться про людей з одного «майданівського кола», які частково вже зайшли в парламент, але під назвами нині діючих парламентських політичних проектів. Планували йти однією колоною, але як часто це буває в українській політиці — не домовилися, тому рухатимуться двома напрямками. Перша — це умовна група Віктора Чумака, Віталія Каська та Давіда Сакварелідзе, інша — на базі партії «ДемАльянс», куди, зокрема, увійдуть Сергій Лещенко, Мустафа Найєм... Перші називають себе правоцентристами, другі — праволібералами, хоча з конкретними назвами партій ще планують визначитися. 

Ще не так давно всі ці люди їздили країною під загальними гаслами антикорупційних форумів голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. І навіть зараз, якщо почитати анонси щодо створення партій, можна зустріти схожі заяви і заклики: відновлення територіальної цілісності, знищення олігархічно-клептократичноі системи, боротьба з корупцією, євроінтеграція... За словами учасників цих процесів, головною проблемою в об’єднанні зусиль стало питання методів створення партії і питання лідерства. Не всі захотіли створювати партію з нуля і бачити її головою Міхеїла Саакашвілі, відповідно вирішили об’єднуватися навколо «ДемАльянсу». Не зовсім зрозумілою залишається й ідеологічна платформа цих партій, головним чином — чим будуть відрізнятися правоцентристи від праволібералів.

Окреме питання — вчинки. Наприклад, чим Лещенко та Найем стали відомими? Тим, що вони були скандальними журналістами, які публікували статті-розслідування, чим викликали резонанс. Хтось вважав, що це є прикладом журналістської діяльності, а хтось, що це результат «злитого» компромату. Інша справа — що вони привнесли в політику. Поки виглядає так, що «Блок Петра Порошенка» вони використали в якості трампліну, щоб побудувати власні кар’єри. Окрім різкої критики політики Президента, інших заслуг Лещенка і Найєма поки не дуже спостерігається. І зауважимо, що на відміну від Миколи Томенка чи Єгора Фірсова їх не те, що не позбавляють депутатства, їх навіть з фракції не виключають. Більш того, вони собі паралельно створюють нову партію. Хіба можливий подібний рух по кар’єрі без спеціальної протекції?   

Отже, чи можуть люди, які зібралися в нову партію, запропонувати нову якість в політиці? Що означають заявлені ними ідеології? Наскільки незалежними будуть запропоновані політичні проекти? 

«ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ ІЗ СОЦІАЛЬНОЮ БАЗОЮ ПАРТІЇ І ТОДІ СТАВАТИ МАСОВОЮ. ПОКИ ЩО Я НЕ БАЧУ НАВІТЬ ТАКОГО БАЖАННЯ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Чесно кажучи, я не зовсім розумію, що саме нові партії вкладають в терміни «правий центризм» чи «правий лібералізм». Це більше схоже на гру слів. Насправді ідеологія виникає в період створення партії. У мене був досвід створення партії «УДАР», і у нас була спеціальна анкета, по якій ми опитували громадян. Тоді ми визначили свою платформу як соціал-ліберальну. І не тому, що нам просто сподобався цей вислів, а тому, що це виходило з відповідей на ті тридцять питань, які були в анкеті. Відповідно ми робили висновки, чи відповідають погляди членів партії інтересам партійності. Якщо говорити про будівництво моделі нової партії, то вистачить мати партії, які не пов’язані із суспільними інтересами. Виборці не будуть підтримувати такі політичні утворення, якщо партія не спирається на їхній світогляд. Такі партії мають співпрацювати із суспільними групами, агрегувати їхні інтереси і тоді вже транслювати їх — на рівні ідей, на рівні проектів. Звичайно, партія не може працювати зі всіма суспільними групами. Але вона має усвідомлювати, на які саме суспільні групи спиратись, а не просто формально заявляти про якісь ті чи інші переконання.

Заліщук якось обмовилась, що цією групою буде малий та середній бізнес. Це вже такий традиційний сегмент, про який заявляють нові проекти. Але, на жаль, до цього моменту я не бачила реальної роботи з цим сегментом жодної політичної сили, не зважаючи на їхні заяви. Не знаю, чи вдасться новим силам це здійснити, адже поки що про це говорити зарано. Так само і  про ліберальну ідеологію щодо малого і середнього бізнесу. У нас ще дуже ліве суспільство, яке є пострадянським. Існує потужний лівий сегмент, який був спаплюжений СДПУ(о).

Отже, новим партіям треба спочатку не будувати регіональну сітку, робити брендування та медіа-комунікації, адже ці речі вторинні. Спочатку треба об’єднати ідеологічні інтереси, які політична сила і буде транслювати, спиратися на них. Треба працювати із соціальною базою партії і тоді ставати масовою. Поки що я не бачу навіть такого бажання.

Причиною того, що формуються дві нові політичні сили, які пішли окремо, мені здається, є те, що вони розійшлися навіть поколіннями. Одні молоді ліберали, інші більш зрілі ліберали. Причому одні говорять про те, що головним завданням є демонтаж корупційної системи, тобто мають на меті використовувати більш радикальні дії. Молоді ж ліберали є людьми з більш поміркованими поглядами. Це лише моє припущення, і ми побачимо потім їхні вектори. Тобто ці сили не зійшлися в методах та ступені лібералізму.

Звичайно, висуваються і припущення, що ці нові партії знову ж таки спонсоруються олігархами. Тобто триває така нова хвиля пропозиції електорату на заміну попереднім. Але це поки що припущення. Проте не можна виключати й того, що дійсно дехто хоче переформатувати партійну систему, адже вона давно цього потребує, оскільки не є дієвою. Багато нинішніх партій втратили довіру. Тому є розуміння, що з цим треба щось робити. Але чомусь ініціатори цих ідей досі вважають, що головне — це обличчя. Вважаю, що безумовно лідерство скасовувати не можна. Але питання в тому — яке лідерство. Це лідерство має бути не медійним і не популістичним, коли ти «халіф на годину». Справжнє лідерство будується не один рік і будується знизу, а не з телеекранів і нав’язаних персонажах. Справжні політичні еліти формуються тривало, починаючи з місцевого рівня. Таких людей у нас дуже мало.

«ІДЕОЛОГІЯ НАПЕВНЕ БУДЕ НАЙСЛАБШИМ МІСЦЕМ НОВИХ ПОЛІТИЧНИХ ПРОЕКТІВ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

- Ідеологія напевне буде найслабшим місцем нових політичних проектів. Академічна дискусія про ідеології в нинішньому світі річ умовна. Класичних ідеологій сьогодні не існує. Є гарний приклад Тоні Блера, який був лейбористом. Але це не заважало йому бути «прем’єром-яструбом», який сумлінно виконував роль союзника США у воєнних місіях. Таких прикладів і сьогодні більш ніж достатньо. Деякі німецькі «зелені» або чеський прем’єр і соціал-демократ є надійними партнерами України. Натомість чисельні європейські консерватори і націоналісти-державники виявилися агентами російського впливу.

Найбільшою вадою проекту на базі «ДемАльянсу» вважаю те, що у заявлених завданнях і основних політичних принципах домінують класичні ліберальні цінності. Вважаю, що в нинішніх умовах України ці пріоритети повинні мати другорядне значення. Зараз питанням номер один для України має бути відсіч зовнішній збройній агресії. Адже Росія поставила собі за мету не Крим чи Донбас, а прагне знищити державність України. Середовище молодої політичної альтернативи мало б зосередити свою увагу сам на це. Сьогодні не час висувати на передній план класичні ліберальні цінності, якими переймається класичний і заможний європейський політик, який живе в спокійній державі без агресивних сусідів. Тому вважаю, що лібералізм в наших умовах це хибний орієнтир. Нам потрібен не єврооптимізм, а єврореалізм.

Висувати у період війни на передній план ліберальні абстракції – ну не зовсім адекватно. Вони живуть у своєму світі. Якщо в умовах війни пріоритетом є захист прав сексуальних меншин або переймання іншими забавками, якими переймається західний хіпстер, то це свідчення певної неадекватності. Будь-яка українська партія незалежно від свого ідеологічного спрямування, має ставити за пріоритет суверенітет України. Про лібералізм будемо говорити потім, коли Україна відіб’є зовнішню агресію, захистить свою державність, а ситуація у світі трохи заспокоїться.