Навіщо Україні «жандарми»?

Відтоді як у Грузії відбулася єдина успішна на теренах колишнього СРСР реформа міліції, в інших країнах відчувають із цього приводу чорну заздрість. Можливо, за винятком країн Прибалтики. І аж ніяк не через те, що дбають про перетворення корупціонерів і садистів із силових відомств на чесних слуг народу. А тому, що запит на реформу правоохоронних органів у суспільстві України, та й Росії, дуже високий, і ефективне здійснення цієї реформи може надати величезну популярність її авторам. Утім при цьому теоретики перетворень міліції не забувають і про інше — про створення цілком вірних собі збройних структур. Для створення таких «преторіанців» потрібні дві умови — добра оплата їхньої служби государеві (а не державі) й ліцензія на використання всіх можливих засобів для захисту режиму.

МОБІЛІЗОВАНІ НА БОРОТЬБУ З НАРОДОМ

Всесильні силові відомства, що дублюють, а найчастіше підміняють поліцію, створювалися й створюються в різні часи й у різних державах. Це могли бути й жандарми, й національна гвардія, й навіть НКВС і СС. А могли іменуватися скромніше і більш грізно — внутрішні війська. Внутрішня армія. Армія для боротьби з власним народом.

Нинішні внутрішні війська — атавізм часів СРСР, часів всесилля НК — НКВС — КДБ. І те, що вони збереглися досі, безумовно, «заслуга» силового лобі, яке зуміло «завалити» ідею реформування внутрішніх військ. Тепер на базі цих прямих спадкоємців ЧОП, ВОХР та інших подібних одіозних структур — аж до колишньої охорони таборів — регіонали збираються створювати таку собі жандармерію, прикриваючись, як нині модно, європейським досвідом. Тим самим вони перевертають усе з ніг на голову, як у випадку з тією ж таки Хартією регіональних мов. Мовляв, у країнах Західної Європи існує жандармерія з її воєнізованою структурою, то давайте й в Україні таку саму створимо. Автори ідеї — Василь Грицак, власник консорціуму ЄДАПС, і Валерій Коновалюк — один із завзятих інтеграторів України до ЄЕП і ЄврАзЕс. Особливо Коновалюка можна підозрювати в бажанні імплементації європейських порядків у нашій державі!

СПАДКОЄМЦІ «ЧЕРВОНОПЕРИХ»

У разі створення нове суперсилове відомство матиме особливий статус. Іменуватиметься воно Державною службою правопорядку (ДСП), оскільки найменування «жандарми» дискредитоване післяреволюційною пропагандою, та й самим фактом, що всі репресивно-охоронні заходи жандармів імперію не втримали. Зате, треба думати, ДСП владу Віктора Януковича втримає, адже вона буде відповідальною практично за все — наприклад, за «захист конституційного ладу та територіальної цілісності, запобігання терористичній діяльності». До цього такі функції були лише в СБУ. Невже вже й спецслужбістам нинішня влада не довіряє, а не лише міліції? А з урахуванням того, що ДСП хочуть передати ще й запобігання збройним конфліктам на кордоні, то навіщо тепер потрібні прикордонники? Чи не краще тоді одразу скасувати всі інші силові відомства, разом з армією, й залишити лише ДСП — пряму спадкоємицю НКВС за обсягом функцій? Адже до функцій доблесного сталінського відомства свого часу входила й охорона державного кордону.

І це все не жарти. Нова служба буде дійсно всесильною й безкарною. Беремо текст законопроекту Грицака й Коновалюка. Що ми бачимо? До функцій ДСП входять «захист конституційного ладу від спроб заміни або повалення, а також державної влади від спроби її захоплення насильницьким шляхом та інших протиправних посягань», «участь у локалізації й нейтралізації незаконних воєнізованих або збройних формувань», «участь у заходах правового режиму військового або надзвичайного стану, а також заходах територіальної оборони».

Це до чого ж готують нове відомство, запитується? Україна що, має такі серйозні загрози, що їй необхідна подібна структура? У нас хіба країна — військовий табір у кільці ворогів, яким вважався СРСР часів Леніна — Сталіна? Чи в нас у країні ведеться перманентна громадянська війна, як десь у Колумбії або Пакистані? У нас настільки велика загроза тероризму, як у тій-таки Росії? Чи є угруповання, що загрожують територіальній цілісності держави? Є якісь аналогії більшовиків, есерів, маоїстів або нацистів? Можливо, Грицак і Коновалюк знають щось про державну безпеку, чого не відають інші громадяни України, зокрема й міліціонери та працівники СБУ. Але все-таки навряд чи Україна схильна до такої серйозної загрози деструкції, що необхідне створення аналога НКВС.

Тим часом, нова структура безпосередньо залежатиме від Президента. Тому що найголовніше — порядок використання озброєння та задіювання особового складу — визначатиметься не якимись там внутрішніми інструкціями, а встановлюватимуться главою держави. Президент призначає й звільняє головнокомандувача Державної служби правопорядку, який за своїм статусом є заступником міністра внутрішніх справ, а також його першого заступника й заступників. Глава держави також визначає функції й повноваження головнокомандувача ДСП.

Нове відомство, згідно із законопроектом, отримає навіть власну авіацію, точніше бойові вертольоти! І взагалі, зможе розпоряджатися будь-яким озброєнням, зокрема й системами залпового вогню. Яка там жандармерія, яка цивілізована Європа?

НЕПРОДУМАНЕ РІШЕННЯ

Варто зауважити важливий аспект: усі подібні рішення, чи то повернення повноважень президента зразка 1996 року, чи то створення такої структури, «заточені» під кон’юнктуру нинішнього моменту. Не виключено, що панам Грицаку та Коновалюку просто дуже хочеться «засвітитися» перед нинішнім главою держави в хорошому світлі напередодні виборів. А там, дивись, і припинить Президент «завертати» закон про біометричні паспорти, для якого ЄДАПС Грицака вже й устаткування купив, а пан Коновалюк точно отримає гарантований округ, у якому його не «штовхатимуть ліктями» колеги по партії.

Ініціатори таких небезпечних законів «під одну людину» мають розуміти: будь-який наступний президент буде спадкоємцем концентрованих повноважень Віктора Януковича. А при зміні влади в Україні, як бачимо, відбувається дуже багато болісних для еліти речей — від судових процесів над представниками програвшої сторони до дивних самогубств політиків. Але навряд чи ті, хто зараз хоче надати конкретному президенту суперповноваження, замислюються про перспективу після 2015-го й тим паче 2020 року.

Тому й напрошується резонна думка: нова мілітаризована структура якраз повинна буде максимально відстрочити зміну влади. І починати свою діяльність їй потрібно буде, схоже, вже скоро — після наступних парламентських виборів, після яких парламент ризикує стати аж ніяк не копією нинішнього «оркестру імені Чечетова».

Опозиція озвучує підозру: влада відверто готується до боротьби з можливим невдоволенням населення. Постійного збільшення асигнувань на силові структури вже недостатньо. Треба, як бачимо, створювати щось зовсім нове. І захист конституційного ладу, яким займатиметься нове силове відомство, може включати що завгодно — й закриття «екстремістських» сайтів, і розгін демонстрацій. Адже, незважаючи на максимальну широту, а отже й розмитість повноважень ДСП, їй збираються дати право вести слідство й розвідку. А це означає максимальну вразливість кожного українця перед обличчям нових «чекістів». У них будуть усі права, а у громадянина лише один обов’язок — їх боятися.

Боятися тепер муситимуть і представники інших силових відомств. Тієї ж таки міліції передусім. ДСП тепер її контролюватиме, а принагідно — й дискредитуватиме, доводячи безпорадність міліціонерів у виконанні своїх обов’язків. Те саме може торкнутися й СБУ. Невже представники цих відомств так легко погодяться з втратою своїх повноважень і зависанням над ними нового «Дамоклова меча»?

У тому-то й парадокс, що контролювати силовиків необхідно. Але в нашій країні, крім давньої ідеї приставити до кожного міліціонера по міліціонерові й змусити кожного другого стукати на кожного першого, чомусь нічого не вигадують. Йдуть шляхом створення преторіанської гвардії, опричників, корпусу яничарів, назвати можна як завгодно. Причому доля цих військових структур відома: всі вони дуже швидко припиняли виконувати свої функції й перетворювалися на тягар і загрозу для самих правителів.

Та й де взяти гроші на нове відомство? Можливо, відберуть у нинішніх силовиків? Тоді виникне конфлікт старих і нових силовиків. Адже місця в новому відомстві вистачить не всім. Оклади передбачаються високі: рядовий склад має отримувати 500 доларів, офіцерський — удвічі більше. Плюс виготовлення форми, будівництво казарм, підтримка техніки, навчання. Хто за все сплатить? Платитимемо знову ми, громадяни, яких потім новоявлені охоронці порядку розганятимуть за підозрою в підриванні чинного ладу!

НЕБЕЗПЕЧНИЙ ПОВОРОТ

Словом, ситуація з новим законом і його головною ідеєю зрозуміла. Цей закон є неприйнятним ні в якому разі, бо відкидає нашу країну до найгірших зразків поліцейської держави. Ми опинимося поряд з Іраном з його Корпусом вартових ісламської революції. Але орієнтація на тоталітарні режими керівництво країни, схоже, не надто лякає. Якщо Європа остаточно закриє двері, нам доведеться спілкуватися з новими друзями — Китай, Іран, Білорусь, Венесуела. Ну й Росія серед друзів може дуже скоро опинитися. Хоча там перетворення міліції на поліцію стало всього лише профанацією й джерелом анекдотів.

У нас же автори ідеї про ДСП хочуть явно більшого, ніж їхні російські колеги. І явно не розуміють її наслідків. Навіть не стратегічних, як, наприклад, загроза демократії, а тактичних (фінансові й кадрові питання). Отже, в цього вкрай небезпечного закону є шанс не бути ухваленим. Якщо до глави держави вчасно доведуть думку про витрати на створення нового «гестапо»...

КОМЕНТАРI

«ЦЕ — КОРУПЦІЯ»

Кирило КУЛИКОВ, народний депутат (НУНС):

— Якщо закон про службу охорони права і порядку пишуть такі люди — я навіть розглядати його не буду.

«ВЛАДА ХОЧЕ СКОНЦЕНТРУВАТИ У СВОЇХ РУКАХ «БРОНЬОВАНИЙ КУЛАК»

Віктор ШВЕЦЬ, народний депутат («БЮТ-Батьківщина»):

— Мені важко зрозуміти мотиви введення законопроекту про нову службу правопорядку. Я намагався з’ясувати це у Грицака, але він мені так і не пояснив. Ініціаторами цього законопроекту, який стосується важливої державної сфери, навряд чи є народні депутати. Дивно, що він був внесений не головнокомандуючим — Президентом. З одного боку, змінюється лише вивіска: внутрішні війська перетворюються на Державну службу правопорядку. Але з другого — значно розширюються повноваження, можливості цього органу. Якщо подивитися на структуру, запропоновану цим законом, можна зробити однозначний висновок про те, що це потужна мілітаризована, гарно озброєна, мобільна державна інституція, повністю підпорядкована Президенту. Зрозуміло, що влада почуває себе абсолютно невпевнено і такими законодавчими актами хоче сконцентрувати у своїх руках «броньований кулак», яким є внутрішні війська. Президент шукає шляхи для встановлення повного контролю над владою та забезпечення свого панівного становища в країні.

Ситуація складається таким чином, що переважна більшість громадян не тільки не вірить у цю владу — вона її ненавидить. Настрої протесту в людей надзвичайно високі, і рано чи пізно це дасть свій результат. Влада, розуміючи все це, шукає заходів, які на її думку можуть забезпечити пожиттєвий статус Януковича в ранзі Президента. Однак, внутрішні війська чи будь-яка інша організація навряд чи стануть на захист Януковича і його режиму. Тому гарант не має причин довіряти внутрішнім військам, адже вони, як і усі інші органи правоохоронної системи, є частиною українського народу: вони живуть тим же життям, що й ми, і бачать лицемірство та цинізм влади.

Суттєві підозри виникають і стосовно забезпечення такої структури, що повинна займатися охороною. Це ж не армія, що мусить захищати державу від зовнішніх впливів або ворогів. Їм тільки підводних човнів та атомної бомби не вистачає, щоб можна було повністю задовольняти потреби Януковича.

Мова йде про мілітаризовану структуру, що покликана боротися з власним народом, всередині країни.

«НЕ МОЖНА РЕФОРМУВАТИ КОЖНУ СТРУКТУРУ ОКРЕМО»

Микола СУНГУРОВСЬКИЙ, директор військових програм Центру Разумкова:

— Реформа не тільки внутрішніх військ, а й узагалі правоохоронних органів в Україні давно вже визріла й перезріла. Але так реформи не робляться: не можна реформувати кожну структуру окремо, тому що всі вони взаємодіють між собою. Яким чином вони співпрацюють — ніхто сказати не може, тому що немає єдиної концепції розвитку сектору безпеки. Кожен крок веде до того, що його потім треба буде змінювати. Хтось думає, що в нас достатньо коштів та часу, мовляв, нехай, на помилках вчаться. Але бажано було б робити ці помилки на папері, щоб від них не страждали мільйони українців.

Насправді, така служба потрібна. Але які мають бути її повноваження потрібно визначати на рівні загальної концепції розвитку сектору безпеки. Інакше це призведе до втрати часу та ресурсів.

Червоною ниткою через закон проходить те, що цій службі надані такі повноваження, як протидія щодо масових акцій протестів та злочинності. Також в законі написано, що порядок праці цієї служби зумовлюється уставом служби. Але справа в тому, що громадяни живуть не по уставу, а по закону, котрий гарантує їм невтручання в особисте життя. В цьому ж законопроекті, немає жодного пункту про заборону втручання як для військовослужбовців, так і військових структур загалом. Більш того, вони мають право в деяких випадках заходити у приміщення або затримувати громадян не з дозволу прокурора, а з подальшим його сповіщенням.

В умовах, коли зовнішніх загроз для України немає, а всі загрози внутрішні і вони пов’язані з масовими акціями повалення режиму і протестом громадянського суспільства, єдиним виходом є відставка такого режиму а не втихомирення людей. Хто виходить на акції протесту? Народ — єдине джерело політичної влади, як написано у Конституції, а його збираються втихомирювати. Звісно, є приклади акцій, які загрожують життю і діяльності суспільства чи окремих громадян. Але якщо ті, хто протестує, висувають вимоги до режиму, забороняти їх не мають права. Інакше — це узурпація влади. Тому можна говорити, що перетворення одних структур в інші пов’язане з тим, що влада боїться свого народу.