Не останній бій

У вівторок в Апеляційному суді міста Києва відбулося засідання з приводу розгляду зауважень щодо «протоколу судового засідання» в справі Олексія Пукача. Як повідомив «Дню» представник потерпілого Олексія Подольського — Олександр Єльяшкевич: «Фактично це було додаткове засідання щодо фальсифікацій у справі Пукача». Суд не визнав розбіжностей у протоколі і заслуханому аудіозаписі за серпень минулого року, хоча під час прослуховування було чути, як представникам потерпілого слово суддею надавалось, але переривалося без змоги довести думку до кінця. Крім того, на засіданні не був присутній фігурант справи — сам Пукач.

Нагадаємо, що після вбивства Георгія Гонгадзе 2000-го року, оприлюднення плівок майора Мельниченка, на яких лунає голос імовірних замовників убивства та затримання виконавця вбивства Пукача, тривав судовий процес, який зрештою засудив останнього на довічне ув’язнення. Після подачі апеляції Пукачем та потерпілим у справі Подольським, який був незадоволений тим, що на лаві підсудних опинився лише виконавець, суд залишив вирок без змін. Нині настає черговий етап боротьби — подача касаційної скарги. Потерпілий журналіст заявив, що не збирається перетворювати процес на змагання в казуїстиці. Мета Подольського — вирок системі. Ключовими акцентами в касаційній скарзі потерпілого є: таємниця  («За грифом «таємно» ховали кінці у воду» — зазначається в її тексті); друге — злочин тиску на Пукача для того, щоб той не називав імен замовників; третє — підготовка і замах на терористичний акт, що, на думку Подольського, готувався за безпосередньої участі правоохоронних органів 11 вересня 2015 року; четверте — колегія Апеляційного суду Києва категорично і послідовно відмовилася виправити умисне порушення самих засад Правосуддя, до яких вдалася перша інстанція, що не досліджувала докази, які могли пролити світло на мотиви скоєння злочинів обвинуваченим Пукачем; п’яте — колегія суддів не задовольнила власний відвід, коли з’ясувалися обставини і докази порушення процедури автоматизованого відбору суддів; шосте — це обвинувачення самої правоохоронної і судової системи в корупції, яка унеможливлює встановлення істини в цій справі.

Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, громадський діяч:

— На засіданні 29 березня не було Олексія Пукача. Виникає запитання — чому? Коли розглядалося подібне технічне засідання в Печерському суді перед апеляцією, то на тому закритому засіданні суду Пукач спеціально написав зауваження до протоколу, і я вперше почув про те, що його шантажують. Тоді він почав говорити, що йому не давали ознайомитися з протоколом, а замість цього до нього заходили сторонні люди, яких запускав суддя Мельник, і вони йому погрожували, щоб Пукач на апеляції не говорив про Кучму і Литвина. Я не знаю, чи боявся хтось, що Пукач і зараз говоритиме подібне, але на моє глибоке переконання, Пукач є непотрібним фігурантом для замовників. Він є інструментом. А що знищують убивці насамперед? Тіло і знаряддя вбивства. Пукач є живим знаряддям вбивства. Тому в мене до нього нічого особистого немає. Він — виконавець. Понад те, він благав мене вибачити йому. Не знаю наскільки він був щирим, адже це справа кожного особисто, але це був факт — він просив його вибачити й обіцяв стати на коліна. Його злочин не має особистих мотивів. Він мені байдужий. Але мені не байдужий Кучма. І не лише тому, що він убив Гонгадзе і напав на мене. А тому, що ми живемо в ХХІ сторіччі, і маючи такий саме стартовий шанс, як країни Балтії, живемо, як країна третього світу. Балтійці ж у НАТО і в ЄС. Так ось винні в цьому Кравчук, Кучма, Ющенко, Янукович і нинішній Президент Порошенко. Це доля не лише мене, а й моїх дітей, онуків і правнуків. Касацію я подав у серед, 30 березня. Я не є традиційним юристом, який пише формально такі речі. Згадка статей, дрібниці, подробиці та інша казуїстика буде лише додатковим моментом. Для цього є фахові юристи на чолі з Шишкіним. Особисто я відстоюю ту правду, яку мають зрозуміти люди. Вважаю, що функцією журналіста є глибинне розуміння явища в суспільстві, а не лише трансляція інформації. Тому я, пропустивши через себе судову систему та досвід політичної боротьби, порушуватиму питання так, як розумію цей процес, як розумію судову корупцію, як розумію Порошенка, Кучму і суддю Гладія. Всі ці персоналії і є обличчям української корупції. Адже корупція має обличчя та ім’я. Тому касацію я написав не для суду, а для людей і своєї совісті. Саме тому епіграфом для цієї касації я взяв настанову батька Махна: не вір, не бійся, не проси. Я не вірю українській судовій системі, яка і є складовою корупції. Я нікого не боюсь і ніколи нічого не проситиму. Зрештою, ми також маємо розуміти, чому всі п’ять президентів, яких обирає народ, стають для нас черговими граблями. Тобто це вже не випадковість, а закономірність в основі якої лежить той факт, що і Кравчук, і Кучма, і Ющенко, і Янукович, і Порошенко — наше дзеркало.