Не отруїтися б...

Президент Янукович заявив, що незадоволений співпрацею з Європейським енергетичним співтовариством, і заявляє, що Україна готова здати власну ГТС в консорціум, або й просто оренду. Віце-прем’єр Бойко двічі на тиждень літає до керівництва «Газпрому». У ЗМІ з’явилися «зливання» про можливе створення двостороннього консорціуму з управління українською газотранспортною системою без участі Європейського Союзу...

На додачу Міненерго досі так і не повідомило про результат проведеної оцінки вартості української ГТС.

Усе це може свідчити, що влада активно готується до афери, яка за масштабами перевершить Харківські угоди 2010 року. Причому в умовах, коли об’єктивної причини для слабкості позиції України не існує й коли час грає на Україну.

Отже, Президент Янукович розкритикував Європейське енергетичне співтовариство за те, що Україна не знає, чи підписувалися за погодженням з Енергетичним співтовариством документи, які стосувалися будівництва «Південного потоку». Крім того, Президент заявив, що не відчув «співчуття і жодної підтримки в питаннях газових переговорів із Росією».

Схоже, влада шукає зачіпки для денонсації угоди щодо Європейського енергетичного співтовариства.

Хоча два місяці тому ЄС провалив спроби Москви вивести газопровід «Південний потік» з-під дії «Третього енергопакету» законодавства ЄС, тим самим поставивши цей проект за межу реалістичності.

Позиція ЄС полягає в максимальній демонополізації ринку, рівному доступі постачальників газу до газопроводів у Європі та розділенні постачальників газу і власників газогонів.

Тож в умовах падіння цін на газ та «утискання» російської частки на ринку газу в ЄС економічної логіки в проекті не бачать уже навіть окремі російські експерти. Які, щоправда, вказують, що такий інтерес можуть мати російські виробники труб великого діаметра.

Крім того, Янукович зауважив, що не розуміє будівництва газових сховищ у Сербії. Хоча це питання варто було б поставити безпосередньо самій Сербії.

По суті ж для аналізу ідеї консорціуму необхідно чітке розуміння інтересів сторін.

Україна як транзитна держава та крупний споживач газу природно зацікавлена в зниженні ціни на газ, зниженні обсягів його споживання та збереженні або й нарощуванні обсягу й вартості транзиту.

Росія має цілком протилежні інтереси — зниження вартості транзиту, збереження високих цін на газ та високих обсягів продажів. До цього додаються політичні інтереси — мрія «відімкнути» одним краном економіку України та взяти її через контроль усіх можливих транзитних і розподільчих мереж. Останнім часом різко загострилася зацікавленість Росії в паралічу українських зусиль організувати альтернативні постачання газу. Крім того, Росія вкрай зацікавлена в тому, щоб паралізувати видобуток сланцевого газу на території України. Зробити це після підписаної угоди України з британсько-нідерландською Shell найлегше через контроль за трубопровідною інфраструктурою. Якщо лише просто обмежити можливості експорту газу з України, це означатиме серйозний підрив інвестиційної привабливості всього проекту видобутку сланцевого газу в Україні.

Цей набір інтересів двох держав дозволяє стверджувати: нормальної взаємовигідної формули консорціуму з Росією не існує в природі.

Ідея перекривати недобір коштів від втрати Україною управління своєю газотранспортною системою за рахунок збільшення обсягів транзиту російського газу нездійсненна в принципі. Росія вже зараз має надлишкові потужності експорту газу, але 2012 року зіштовхнулася з падінням поставок до Європи та Туреччини на 8% (без Туреччини — ще більше). Російський газ у Європі занадто дорогий і тому не конкурентоспроможний. У нинішніх умовах глобальної революції на газовому ринку ніхто не дасть гарантій споживання російського газу. Натомість консорціум, із високою імовірністю, навпаки, збереже енергетичну надвитратність української економіки та посилить залежність України від «газової голки».

Крім того, Росія чітко орієнтована перетворювати свої 1 чи 50% на 51 чи 100%. Наприклад, чотири роки тому «Газпром» отримав у Білорусі 50% акцій білоруської газотранспортної системи, а потім «злопав» її всю. Посол Росії в Білорусі так прямо й заявив: «Інакше заради чого купувати 50%?».

Крім того, створення консорціуму з управління ГТС означає поділ прибутків. Якщо нинішній мільярд із невеликим доларів доходів України від ГТС поділити «по-братськи» з Росією, що залишиться — на насіння?

Нинішня газова угода буде діяти тільки наступні шість років. А скільки може діяти консорціум? Крім того, якщо Росія керуватиме українською трубою, то куди піде український газ, у тому числі зріджений, а також сланцевий, метан і т. ін., видобуток якого влада зібралася збільшувати?

І що натомість отримає Україна?

Гроші на модернізацію ГТС?

Та вона навіть зараз працює майже безаварійно, на відміну від тієї ж Росії. А чому б не взяти гроші на ремонт безпосередньо з плати за роботу ГТС? Обов’язково потрібен якийсь іноземний «дядько», який спочатку зніме гроші з України, щоб потім дати трохи на ремонт, не забувши про себе й про «відкат»? Проблема в тому, що такі «дядьки» дуже дорого коштують, не менше, ніж договори з лижними інструкторами.

Між тим за Харківські угоди соромно вже навіть деяким регіоналам, які зрозуміли, хто кого розвів, «як кошенят». Держава в результаті Харківських угод втратила контроль над 19 тисячами гектарів у Криму до 2042 року, тримає там іноземний флот, сильніший за власний, що обмежує дієздатність України на міжнародній арені, й готується здати власну ГТС. І все заради того, щоб на кілька років отримати ціну на газ, як у Німеччині?

Може, Україна отримає від Росії зобов’язання не будувати «Південний потік»? Так це станеться й без жодних зобов’язань. Насправді позиція ЄС призвела до того, що російський проект «Південного потоку» перебуває на твердому шляху до заморожування. І це при тому, що «Північний потік» завантажений на третину. Просто російські газогони значно вигідніше будувати, ніж експлуатувати. Як пишуть російські ЗМІ, їхні газогони коштують по 7 млн доларів за кілометр, а німецькі такого ж діаметру — чомусь 2,83 млн. Отже, все за Салтиковим-Щедріним, який якось сказав: «Розбудіть мене через сто років, і я вам скажу, що буде в Росії: крастимуть». На жаль, цю тезу поки з не меншим успіхом можна застосувати й до України.

Єдина об’єктивна мотивація, яка може існувати щодо ідеї термінового втілення консорціуму — стан «покращеного» державного бюджету. Щойно загальний фонд бюджету за минулий рік не дорахувався 32,65 млрд грн. Однак здавати заради затикання бюджетних дірок найрозгалуженішу систему газопроводів довжиною майже 38 тисяч кілометрів, із прямим виходом у Європу, найпотужнішу в Європі систему підземних газосховищ місткістю 32 мільярди кубометрів — повне безглуздя й безгосподарність. Тим більше, що ці дірки «прогризені» самою владою.

Це все одно, як алкоголік віддає квартиру за кілька пляшок. Може, краще «зав’язати»? Елементарне наведення порядку в державних фінансах чи хоча б енергетичній сфері здатне було б зняти більшість питань щодо «бідного бюджету».

Нині розмір корупційних «відкатів» на державних закупівлях вже сягає 60%, а обсяг цих закупівель, у свою чергу, становить сотні мільярдів на рік. Влада не допускає прозорості в процесі розподілу газу, видобутого в Україні (а це 20 млрд кубометрів, з ринковою ціною видобутого газу 8,5 млрд доларів). Ще з 2011 року законом газ українського видобутку формально дозволено продавати за кордон. У цей час школи в Хмельницькій області купують газ за 1058 (!) доларів США за тисячу кубометрів, на Волині — за 624 долари, на Луганщині за 704... Зрозуміло, «найтепліше» від того чиновникам і власникам облгазів. І це — з бюджету освіти. Правда полягає в тому, що Україна дуже багата.

Нині в середовищі наркоманів та співчуваючих популярний закис азоту — «звеселяючий газ», який, уповільнюючи надходження кисню в мозок, спочатку змушує сміятися й веселитися, а потім дезорганізує розум, погіршує зір, слух, пам’ять та призводить до втрати свідомості.

Перед Україною нині стоїть величезна загроза — «отруїтися» газом, який їй може підсунути влада під «соусом» оренди чи консорціуму щодо української ГТС. Влада, усвідомлюючи, що час невпинно йде, може понадкушувати з державної власності все, що зможе. У переговорах із Росією, скажемо м’яко, може шукатися формула не державної, а приватної вигоди.

Хоча є одне цікаве питання: якщо Тимошенко за газові угоди посадили на сім років, то на скільки «потягне» здача української ГТС?

У ЄС ціна на газ протягом останніх трьох років упала сама собою з 550 до 370 доларів, причому без оренди європейських ГТС, здачі їх у консорціум та без того, щоб російський флот з’явився на європейських курортах.

Щойно основний імпортер російського газу в Італію італійська компанія Eni, яка вже двічі домагалася знижок від «Газпрому», почала переговори щодо третьої знижки. Попередні надавалися «заднім числом», тобто «Газпром» повертав уже сплачені кошти. Італійці, так само як Україна, заявляють про намір відмовитися від основного принципу в контрактах «Газпрому» — «бери або плати». Але досі офіційних штрафних санкцій Італії «Газпром», на відміну від України, не висуває, а, натомість, дає всі знижки, які просять італійці. Причина — різке збільшення можливостей Італії отримувати скраплений газ через будівництво LNG-терміналів, яких у країні є вже два й будується ще чотири. Щойно «Газпром» повідомив свіжу статистику: 2012 року він продавав газ Великобританії за 308 доларів за 1000 кубометрів (Україні — за 432, і це враховуючи «знижку» за флот). Конкуренція на європейському ринку посилюється. Крім Норвегії, Алжиру, Нідерландів, Нігерії, Катару й Лівії в недалекому майбутньому можуть з’явитися нові конкуренти: Азербайджан, Туркменістан, Мозамбік, Кіпр, Ізраїль. А ще є Іран, Ірак та Норвегія. Остання відкрила нові родовища в Баренцовому морі й минулого року довела свою частку на ринку майже до російського рівня — 107 млрд кубометрів проти 138. .

Якщо Україні потрібна знижка на газ так само задарма, то значно розумніше (з точки зору державних інтересів) почекати ще, паралельно налагоджуючи власний видобуток та диверсифікуючи шляхи газопостачання.

КОМЕНТАРI

«ВЛАДА ГОТУЄ ГАЗОВУ КАПІТУЛЯЦІЮ УКРАЇНИ»

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «Номос»:

 — Янукович і його режим готують газову капітуляцію України, а після цього відбудеться ланцюгова реакція у решті секторах економіки. Адже українська ГТС — це не просто «труба», якою поставляють газ із Росії в Європу, а й імпортний газ для промисловості та внутрішнього видобутку. Хто ж віддає свою ГТС під чужий контроль або має намір продати всю країну, або не відає, що творить? Україна мала б проводити енергетичні реформи, а натомість ображається на європейське Енергетичне співтовариство. Схоже, що дії наших керманичів спрямовані на те, щоб піти на поступки росіянам в сподіванні, що вони пізніше віддячать. А як вони це вміють робити, демонструє ситуація 2009 року з колишнім прем’єром Юлією Тимошенко та 2010 року в Харкові з Януковичем. Знову хочемо наступити на ті самі граблі? Єдиний позитив у цьому, що ера Януковича закінчиться значно швидше, бо після того, як здасть «трубу», він буде непотрібний росіянам. Європа ж сприйме будь-який варіант розвитку подій. Навряд чи нас виключать з Енергетичного співтовариства. Однак такий сценарій означатиме для ЄС тотальну поразку зовнішньо-енергетичної політики у Східній Європі, якої йому завдасть РФ. Що ж, Росія в очікуванні газових трофеїв.

«ЗДАЧА ТРУБИ В ОРЕНДУ НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ... ВСТУПУ ДО МИТНОГО СОЮЗУ»

Олександр КЕНДЮХОВ, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів:

— Здача труби в оренду не передбачає чіткого взаємозв’язку з перспективами або безперспективністю вступу до Митного союзу. У такому ракурсі навряд чи можна розглядати питання. Ситуація щодо Митного союзу, втім, як і питання про асоціацію з ЄС, у найближчі три-чотири місяці буде невизначеного характеру. На сьогоднішній день ми бачимо наростання напруги в тій же Верховній Раді. Питання про прийняття рішення по тій чи іншій асоціації буде постійно відкладатися на день завтрашній. Щоб прийняти такі стратегічно важливі питання, потрібно більше єдності думок, ніж зараз є в нашому парламенті.