Не словом, а тілом!

За часів «розвиненого соціалізму» гігантські полотна із зображеннями членів політбюро та «шановного Леоніда Ілліча» прикрашали вулиці міст СРСР. «Шершавым языком плаката» були прилизані, прикрашені й омолоджені перші особи держави. Але від цього їхній образотворчий ряд не ставав привабливішим. У тому значенні, що не привертав до себе увагу людей, які проходили повз нього. Чим більших розмірів малювали портрет, тим менш помітним він ставав для ока, неначе все населення охопила прогресуюча короткозорість. І якби замість брежнівського під дахом будинку встановили панно з Маргарет Тетчер і її Кабінетом, навряд чи хтось звернув би увагу на державний портрет.

Щось подібне можна було побачити в Харкові в 70-ті роки. Фасад будівлі на Сумській являв собою величезний портрет Леоніда Брежнєва, під яким ледь виднівся лаконічний напис: «Театр ляльок». Не треба було купувати квитки і йти в театр, і так було дуже смішно. Крім того, цікаво, як це пильні цензори проморгали такий прокол у наочній агітації й пропаганді. А може, це був зовсім і не прокол, а прикол талановитого режисера. Хоч би що там було, але «спектакль» мав великий успіх у студентської аудиторії. Коли багато років по тому в Росії з’явилися телевізійні «Ляльки», мені згадався харківський «ляльковий театр» і його головний персонаж.

Сучасна політична реклама нагадує прикол епохи застою тим, що часто-густо агітація «за» обертається на свою повну протилежність. Недоречна передвиборна реклама створює часом трагікомічні ситуації. В стилі чорного гумору проводиться агітація на підтримку блоку Юлії Тимошенко. Плакат, що випромінює тріумфальну впевненість: «Блок Тимошенко переможе!» міститься поруч iз вивіскою, що пропонує ритуальні послуги: «Пам’ятники. Скорбота». Простіше кажучи, по сусідству з похоронним бюро надія на перемогу на виборах виглядає вельми примарною. «Надія вмирає останньою...»? Як то кажут, агітатори «Блоку Ю. Тимошенко» почали рекламу «за здоров’я», а закінчили «за упокій»...

Місце розташування політичної реклами визначає її успіх або неуспіх більше, ніж сам зміст. Тут, як у театрі, короля грає його почет. Оточення В. Ющенка явно передало куті меду з міфологізацією свого героя. Воно давно вже грає не короля, а месію. І ця роль Віктору Андрійовичу до душі. Він навіть намагається брати на себе функції Всевишнього, коли вимагає від політичного опонента покаяння. Претенденти на прохідні місця в списку Ющенка, напевно, шикувалися в чергу, щоб каятися «месії» у своїх гріхах. Однак, схоже, що далеко не всі, хто зайняли вдалі місця, встигли розкаятися. Прихильники вільного базару поспішали виставити товар лицем. Обличчя Ющенка витягується в розмірах на екранах і рекламних щитах, наближаючись до еталону західної «вішалки» Це почесне прізвисько носять моделі, що дефілюють на подіумах високої моди. Образ Ющенка дефілює у вітрині універмагу, однойменного з назвою блоку та банку, який оплатив престижне навчання дочки В. Ющенка й не повернув гроші вкладникам, дітям яких вчитися зовсім не обов’язково. Моралізаторство й месіанська роль В. Ющенка не заважає його оточенню створювати імідж секс-символа «нашої України». Реклама жіночої білизни проходить під патронатом образу Ющенка, оточеного напівоголеними фігурами фотомоделей. У такій обстановці слоган «Не словом, а ділом!» плавно трансформується в «Не словом, а тілом!» Кількість «рекламного тіла» В. Ющенка на один квадратний метр корисної площі не поступається пропагандистським масштабам брежнєвської епохи. Урочистий лик Ющенка без надмірної скромності підноситься над головами маленьких українців. Але далеко не всі українці в пошуках хліба насущного виглядають так само урочисто, як Віктор Андрійович у житті та рекламі. Тому в рекламних ходах «НУ» — від великого до смішного один крок.

Для самореклами В. Ющенко з товаришами привласнив собі назву країни за допомогою зухвалого займенника «наша». Гасло «Наш дім — Росія» дозволяв кожному росіянинові бачити у своїй країні свій дім. Ющенко ділить Україну на свою й чужу. В назві блоку «Наша Україна» немає ні проколу, ні приколу, в ньому — символ розколу. Ця політика проводиться з метою приватизації однією персоною всіх досягнень українців. Українці для Ющенка маленькі, тому що з висоти його месіанської ролі не здатні на великі досягнення. Відповідальність за прорахунки Персони й усі негативні явища перекладаються на плечі інших політиків.

Коли Ющенко-прем’єр розколов парламентську більшість на свою й президентську, на адресу Президента України Л. Кучми лунали страшні обвинувачення, а прем’єру курили фіміам як рятівникові нації. Ця політика ледь не поставила Україну на межу розколу. Тільки відставка Ющенка привела до політичної стабільності в країні.

Психологи стверджують, що люди говорять про себе те, чого їм насправді бракує. Це ж роблять партії й блоки у своїй рекламі. «КПРС — розум, честь і совість нашої епохи!» — «Не словом, а ділом!» Маленькі українці й великі слова. Високі слова про справи, часте вживання яких створює ілюзію справи. На щастя, далеко не в усіх. Розчарування в рятівниках нації — протвережує. Заяви про об’єднання в майбутньому парламенті «всіх демократичних сил» — не більше, ніж слова. Коли політики об’єднуються в «Нашій Україні» за принципом «і нашим, і вашим», коли затятих ворогів у житті поєднує в одному списку лише рейтинг «короля», а крайні політичні сили «товаришують» з тієї ж причини — таке об’єднання несе в собі розпад.

В. Ющенко відмовляється від участі в теледебатах, оскільки тоді телеглядачі зможуть зустрітися із справжнім, а не міфічним політиком, у якого не буде можливості проводити саморекламу й ставити собі в заслугу всі досягнення українців.