Нерівні умови конкуренції — причина нашої «економіки» і «політики»
У кінці вересня українська делегація виїжджала на щорічні збори країн-членів Міжнародного валютного фонду і Світового банку. За свідченнями очевидців, ставлення до країни явно змінилося. Зверніть увагу, наприкінці вересня до «обережного вибору» залишався ще місяць. У чому ж полягало це нове ставлення? Та в тому, що до українських чиновників не було ніяких запитань. Іншими словами, замість бурхливих дискусій і обговорень, характерних для торішніх зустрічей з «колегами» по МВФ і МБРР, їх звіти про успіхи та проблеми, досягнення та невдачі та й просто звичайні для таких заходів заклики «інвестувати в українську економіку» потонули у ввічливому мовчанні у відповідь. Але чи дійсно західним колегам не було чого сказати? Навпаки. Відповідь була готова ще рік тому. І тепер вона лише упаковується в дипломатичну форму, щоб на початку грудня, коли до Києва прибудуть численні партнери з МВФ і МБРР, поставити український офіціоз перед фактом. — Фактом чого? — може поцікавитися наш читач. Фактом того, що західним економістам після п'яти років відносно безуспішних спроб допомоги стало ясно, що вони дещо помилялися з рекомендаціями і тепер готові рекомендувати щось інше…
Невдача спроб за допомогою монетарної стабілізації домогтися економічного зростання в Росії і Україні аналогічно з країнами Центральної та Східної Європи примусила економічне співтовариство звернути більш пильну увагу на «своєрідність» цих країн. Читачі, котрі цікавляться економікою, напевно, пригадають, який резонанс мали дослідження, які ввели в побут термін «віртуальної економіки». Задля справедливості потрібно зазначити, що багато істин, котрі збагнули ці сторонні спостерігачі порівняно нещодавно і котрі стали загальновизнаними лише після фінансового краху в Росії, були досить очевидними для «резидентів» задовго до цього. Їх, однак, на жаль, не було своєчасно сформульовано загальноприйнятою в західних академічних колах мовою.
Отже, дізнавшись, що являє собою економіка українського типу, західні кредитори занепокоїлися. Проте теоретичних прозрінь (про віртуальну економіку) їм все ще було недостатньо, щоб радикально щось вирішувати. Рік опісля світова громадськість починає обговорювати (а прокуратури різних країн — розслідувати) шляхи «відмивання брудних грошей». Цей скандал стосувався в основному Росії. Але і в України навряд чи знайдуться вагомі аргументи, щоб спростувати як факт витоку капіталів, так і схеми їх прокачування (з метою ухилення від податків) через офшори в західні банки. Не випадково ж Банк Нью-Йорка оголосив про закриття рахунків для банків цілого регіону країн СНД. До речі, кліринговий банк Української міжбанківської валютної біржі також мав рахунок у цьому банкові, але чи зберіг він його після скандалу, нам не відомо.
Ще одна акція, також адресована більшою мірою Росії, але саме вона стосується безпосередньо України, була розгорнена зовсім недавно. Декілька тижнів назад міжнародна консалтингова компанія МcKinsey оприлюднила «Огляд економічного становища Росії», в якому було зроблено спробу дати відповідь на запитання, котре мучить багатьох: чому ж «така» економіка ігнорує всі спроби примусити її зростати? Чим же є цікавим це дослідження? Передусім тим, що воно зрозумілою для західних донорів мовою пояснює, що продовжувати закачувати гроші в країни з «пострадянським» типом економіки безглуздо. Бо перешкоди на шляху до зростання цих економік — неінвестиційного характеру, тому й гроші там поки що не потрібні.
Так, за даними огляду, продуктивність праці (кількість витрат одиниці праці на одиницю продукції або обсяг виробництва на одного працюючого) в російській промисловості становить сьогодні лише 19 відсотків від рівня Сполучених Штатів. В Україні, що має схожу на російську (тільки ще гіршу) структуру економіки, витрати на одиницю продукції навряд чи менші, ніж у РФ. Одна з причин, на думку експертів МcKinsey, в тому, що більшість підприємств з тих, що простоюють або лише часом працюють, що вони формально не звільняють своїх працівників, хоча часто не платять їм нічого. Це й зрозуміло. Економіка України, якщо вірити офіційній статистиці, поменшала (за ВВП) утроє за неповних десять років, а безробіття зареєстровано в межах 5 %. Для порівняння: Велика депресія США скоротила ВВП « лише» приблизно на 30 % й зробила безробітними 25 % населення.
Але навіть на найсучасніших заводах з повною зайнятістю продуктивність праці не перевищує 30 відсотків від рівня США — як і за часів Радянського Союзу. Цей парадокс пояснюється тим же, чим і основна причина величезних витрат виробництва: в бізнесі конкурують часто не такі економічні критерії, як собівартість, якість і ціна, а політичні зв'язки. Завдяки їм, констатують західні економісти, можна домогтися податкових пільг, дешево купити ділянку землі, або уникнути бюрократичної тяганини.
В огляді багато та детально говориться про «нерівні умови конкуренції» як наслідок особливостей економічної політики та як головне гальмо реструктурування та інвестицій. Знайомому з вітчизняною дійсністю громадянинові дивно буде дізнатися, що такі очевидні для нього речі, як існування «неоднакових правил гри» для зовні однакових підприємств потребують якихось особливих обгрунтувань. Тим часом у західному дослідженні абсолютно серйозно доводять (а західні ЗМІ тиражують ці докази як теоретичне відкриття), що «неоднакові правила гри вигідні неефективним підприємствам, котрі працюють з радянських часів, оскільки захищають їх і від конкуренції з боку нових фірм, і від поглинання іншими компаніями».
Проте не виключено, що ми недооцінюємо значення цього огляду. Справдi, після того, як компанії країн-донорів звернуть увагу своїх урядів на те, що міжнародні організації, котрі діють загалом і в їх інтересах, підтримують не ті реформи, відмахнутися від принципового коригування реформ буде проблематично. А необхідність у такому коригуванні важко переоцінити.
Намагаючись обгрунтувати, чому ефективні компанії збиткові, а неефективні — процвітають, МcKinsey зазначає, що суть — у нерівній конкуренції. Неоднакові ставки та режим оподаткування підприємств однієї галузі, нерівні умови розподілу землі та держзамовлень, нерівність фактичних цін на енергоресурси для різних компаній однієї галузі, нерівність адміністративних вимог, що пред'являються до різних компаній, нерівні умови застосування законів, наприклад, відносно імпортного мита, нерівні умови доступу до експортної інфраструктури, що контролюється державою, все це закриває економіці шлях до зростання.
Нерівні умови конкуренції є також фундаментальною причиною хронічного дефіциту бюджету. Держава продовжує в прихованій формі субсидувати неефективні підприємства в стагнуючих галузях (наприклад, у важкій промисловості) — в результаті державні витрати зростають. У нових же галузях надходження податків від непродуктивних фірм залишаються низькими внаслідок їх «особливих» стосунків із владою. Що ж до інших причин низької продуктивності, то вони, на думку авторів огляду, не такі непереборні, як це вважалося раніше. Чи це проблеми в галузі корпоративного керівництва, чи обмеження мобільності робочої сили, чи слабкість судової та банківської системи, згідно з результатами обстеження десяти галузей економіки — вони для підприємств не є критичними.
Таким чином, внаслідок проведеного аналізу «мікроекономіки» 10 галузей, МcKinsey доходить неприємного для наших чиновників висновку, а саме: така проблема як нестача інвестицій пояснюється не відсутністю капіталів, а нездатністю втримати їх у країні внаслідок нерівних умов конкуренції. Зверніть увагу, такий висновок дуже добре доповнює «макроекономічний» аналіз віртуальної економіки та політологічний аналіз про зацікавленість бюрократії, котра заробляє на торгівлі владою, в збереженні нинішнього стану, нарешті, інтернаціональні розслідування схем відмивання «брудних грошей».
Вочевидь, вищезгадані «досягнення» світової громадськості більшою або меншою мірою буде узагальнено й враховано МВФ як «базові» для продовження кредитних відносин з українською стороною. І хоча МВФ власним Статутом заборонено втручатися в політику, можна не мати сумніву, що теоретичні дослідження буде використано саме для такого втручання (адже що таке «нерівні умови гри»? — Звичайнісінька політика!). Тому треба готуватися до того, що Україні або відмовлять у її домаганнях продовжити валютні вливання, або таки змусять змінити політику, нехай навіть під виглядом вимог рівної конкуренції. До речі, за оцінками тієї ж МcKinsey, рівна конкуренція в сумі з іншими організаційними заходами може дати не менше за 45 % приросту продуктивності праці. І лише після цих змін (і «цього» приросту) для економіки будуть корисними інвестиції.
