«Нецікаві» проблеми українських газетярів
Проблема «політика та ЗМІ» не така глобальна, як це здається на перший погляд. Принаймні, якщо говорити про друковані ЗМІ. Приблизно до такого висновку прийшли учасники «круглого стола» «Неполітичний погляд на розвиток газетної видавничої галузі в Україні», який провела у Києві Українська асоціація видавців періодичної преси наприкінці минулого тижня. Зі слів президента Асоціації Михайла ВЕЙСБЕРГА, крім реальних процесів, що відбуваються на газетному ринку, існують і певні міфи.
Так, справді, є «газети- інструменти», які фінансують певні політичні сили для досягнення політичних же цілей. Проте такі видання, відзначає Михайло Вейсберг, частіше зустрічаються у столиці, і досить рідко — у регіонах. Звичайно, муніципальні видання як бізнес-проекти розглядають дуже рідко, швидше — саме як інструменти впливу місцевої влади (що й зрозуміло, зважаючи на особливості фінансування). А ось успішні комерційні газети — явище аж ніяк не виняткове. Щоправда, сказати точно, скільки таких газет, — дуже складно. Як, втім, і визначити загальну кількість учасників газетного ринку. Причина — дефіцит статистичних даних. А ті, що є, вражають своєю різноманітністю. Так, наприклад, за даними Держкомінформу, в Україні зареєстровано 16 тисяч(!) видань, у тому числі — 6,7 тисячі загальнонаціональних і 9,3 — регіональних. Скільки із них виходить реально — невідомо. За даними фірми «Моніторинг преси України», у нас понад чотири тисячі видань (із них — 2600 газет і 1400 журналів). А до передплатних каталогів «Укрпошти» увійшли 3640 видань. Зрозуміло, що не знаючи точної кількості конкурентів, займатися стратегічним плануванням нелегко.
Однак дефіцит ринкової статистики — лише одна з проблем галузі. Є проблеми і більш серйозні. Одна з них — це так звані «товари-замінники» — передусім, телебачення і радіо, — що конкурують із газетами як за читачів, так і за рекламу. На сьогодні частка ТБ у «рекламному пирозі» — 75 %. Причому частка ця щороку збільшується (хоч в абсолютних цифрах і газетярі сьогодні отримують реклами більше, ніж раніше). Згідно з деякими експертними оцінками, пояснюється це тим, що телевізійники налякані внутрішньою конкуренцією (йдеться про бурхливий розвиток мультирегіональних каналів — «Нового», СТБ, ICTV) й усі разом «тримають» досить низькі ціни. За оцінкою президента УАВПП — недоладно низькі. Отже, найближчим часом газетярам, імовірно, доведеться миритися з таким нерівноцінним «підживленням». Тим більше, що й рекламні агентства для видавців регіональних газет надійними партнерами поки що не стали: їхня увага зосереджена переважно на ТБ. Є певні проблеми й з передплатою: монополію «Укрпошти» подолати так і не вдалося, у зв’язку з чим частина газет заводить свої служби передплати.
Що стосується тенденцій галузі, то вони, за оцінкою УАВПП, такі: спостерігається збільшення періодичності виходу регіональних газет; розширення товарного портфеля (коли один видавець намагається запропонувати читачу кілька різнопланових видань). Прикладом останнього можуть слугувати сумські газети «Данкор» (суспільно-політичний і рекламно-інформаційний тижневик) та «ДС-експрес» (інформаційно-розважальне видання). Про певний успіх регіональних газет свідчить розширення географічного охоплення (ціла низка проектів, які досягли успіху у своєму регіоні, намагаються поширити свій вплив на сусідні (яскравий приклад — газета «Событие», яка виникла у Дніпродзержинську, а нині «атакує» Дніпропетровськ, або феодосійська «Кафа», яку розповсюджують у кількох містах Криму).
Є тенденції і не настільки радісні: наприклад, нестача кваліфікованих кадрів (частково — через їхній відтік до столиці).
А що стосується політики, то відносини з владою в регіонах у газет загалом досить нормальні: зі слів Михайла Вейсберга, газети поводяться гнучко, маневрено, на конфлікти не йдуть, а ті конфлікти, які виникають, мають зазвичай особовий характер (наприклад, коли конкретний видавець особисто посварився з мером або губернатором). Одна з причин досить спокійних умов існування регіональної преси... — низька прибутковість: ці проекти не цікавлять ні крупних бізнесменів, ні політиків.
Таким чином, зазначив президент УАВПП, у газет багато проблем, але вони не мають політичного характеру (принаймні та їхня частина, яка пов’язана з політикою, досить незначна). Політичні дискусії проводяться навколо чотирьох- п’яти телеканалів, кількох радіостанцій і практично не зачіпають газет. Тому, вважає Михайло Вейсберг, коли ми говоримо про газети, нам слід обговорювати інші, можливо, не такі яскраві, як політичні, можливо, більш нецікаві, але реальні проблеми. Більшість із яких вирішується без залучення політиків.
