Нiна КАРПАЧОВА: «В Українi є регiони, в яких у мас-медiа не знайдеш словосполучення «права людини»

— У якiй сферi в Українi найбiльше порушують права людини?

— У тому, що у нас в 55% випадків порушуються громадянські права, і серед них переважно — право на судовий захист. Хочу зазначити, що відбувається це з шаленою динамікою. Якщо в минулому році правом на судовий захист було знехтувано у 40% порушень громадянських прав, то у цьому році вже в 60%. До того ж у 23% право порушується правоохоронними органами. Люди скаржаться на тяганину слідства, незаконне затримання, недбале ставлення. Кожен ранок омбудсмана починається з того, що я довідуюсь про черговий випадок тортурів при затриманні. Останній випадок, на мій погляд, просто жахливий. Підозрюючи 18-річного хлопчика в крадіжці комп’ютера, працiвники правоохоронних органiв Тернопільщини його затримали. На сьогоднi повністю доведено його непричетність, але ж він вже повний інвалід. Йому роблять третю операцію, і зовсім невідомо, чим це все для нього закінчиться. Я вже не кажу про тортури голодом. Поки я не обіймала посаду уповноваженого з прав людини, я навіть і не здогадувалась, що це в Україні відбувається в таких масштабах. Ми звертались до парламенту, двічі до вже колишнього прем’єр-міністра з проханням додати гроші на утримання в СІЗО та тюрмах. На щастя, нам пішли назустріч і додали 255 мільйонів гривень.

— Як ви вважаєте, якою мірою бідність судових інстанцій впливає на їхню об’єктивність?

— Дуже впливає. Недостатнє фінансування судів вже є порушенням прав людини, тому що таким чином вона не може захистити себе в цій інстанції. Звичайно, дивлячись на деяких наших суддів, можна сказати, що їх ця проблема мало обходить, адже факти внутрішньої корпоративності суддів для України, на жаль, не рідкі. Але в той же час не можна всіх стригти під один гребінець. Серед суддів є багато чесних і непідкупних. До речі, найближчим часом ми хочемо зсередини подивитися на нашу судову гілку влади, на професійність кадрів, на їхні методи та мораль. Особливо на останнє, оскільки саме мораль може показати, чи розуміють вони, що таке верховенство права та принципи прав людини. В усіх цивілізованих країнах найкращий захист здійснюється саме через суди, тому наше завдання підтримати їх сьогодні і забезпечити професійними і моральними кадрами.

— Уже півтора року діє новий Кримінальний кодекс. Які висновки стосовно його дієвості і досконалості ви можете вже зробити?

— Декриміналізація статей кодексу дійсно відбулась, що зробило українську кримінальну політику більш гуманізованою. Але тільки на рівні закону. На мою думку, добре спрацював він лише одразу після його прийняття. Зараз же в очі впадає багато недоопрацювань, наприклад, з тими ж тортурами — в статті не визначений суб’єкт, а це фактично означає, що статті як такої нема, адже застосовувати її неможливо. Над кодексом треба було працювати. На Заході країни розробляли їх по 20 — 30 років. Від нас же вимагали якомога швидше. В результаті ми поспіхом пообіцяли і поспіхом зробили. А це долі людей. До кодексів треба ставитися з надзвичайною толерантністю і повагою.

— Останнім часом багато говорять про проблему торгівлі людьми і про незахищеність біженців в Україні. Як вирішує ці проблеми Уповноважений з прав людини?

— Проблема протидії торгівлі людьми для нас є пріоритетною. Найголовніше, що ми вже змогли прорвати блокаду мовчання. Колись казали, що у нас немає цензури, немає сексу, немає і торгівлі людьми. Зараз в МВС кажуть, що немає й тортур. Але ж, на щастя, хоч погодились з тим, що українськими дівчатами торгують за кордоном. У нас уже існує відповідний закон, наша координаційна рада розробила другу державну програму щодо запобігання торгівлі людьми до 2005 року. Є й позитивні результати. Але те, що цією проблемою опікується, в принципі, лише міліція, на мій погляд, є помилкою. Треба залучати до цього й прокуратуру, тоді ми зможемо домогтися кращих результатів.

Відносно ж біженців, то треба сказати, що Україна в цій справі, так би мовити, дуже гостинна — ми надали статус біженців трьом тисячам осіб. А це більше, ніж в Польщі, Білорусі та Росії. Звичайно, у нас є певні негаразди в цій сфері. Наприклад, нещодавно в Прикарпатті відбувся бунт нелегальних мігрантів, які прагнуть отримати офіційний статус біженців. Я там побувала, попросила прикордонників надати їм аналітичні матеріали для ознайомлення. До речі, прикордонники їх годують з власного бюджету, оскільки на годування нелегальних мігрантів кошти не заплановані. Гроші знаходяться тільки на депортацію. Погано, що в нас немає міграційної служби, яка взяла б на себе вирішення проблем, пов’язаних не тільки з іноземцями на нашій території, а й з українцями за кордоном. Адже зараз процеси міграції з кожним роком пожвавлюються. І це нормально — людина має право на те, щоб обирати для себе кращі умови життя.

— Нещодавно ставилось питання створення регіональних омбудсманів. Як ви особисто ставитесь до цієї ідеї?

— В Україні є регіони, в яких у місцевих мас-медіа не знайдеш словосполучення «права людини». Тому, звичайно, регіональна проблема існує. Але давайте подивимось на Росію. Там в кожному суб’єкті федерації є омбудсман, але ж кишеньковий, пригубернаторський, який відстоює, відповідно, і кишенькові права. Регіональних російських омбудсманів не пускають до в’язниць, до СІЗО. Їм кажуть, що це дозволено лише Уповноваженому з прав людини Росії. І так по всіх справах, тому що регіональні омбудсмани не мають потрібних повноважень та інституційних засад. У кращому випадку вони можуть виконувати лише просвітницьку функцію. Поляки, наприклад, теж маючи унітарну державу, вирішили, що регіональні омбудсмани їм не потрібні, оскільки тоді будуть iти подвійні звернення, а люди скаржитимуться головному уповноваженому ще й на місцевого. Під час парламентських слухань я наголосила на тому, що в деяких регіонах ми будемо створювати свої представництва, але за гнучким принципом — попрацювали півроку-рік в одному регіоні, переїхали в інший і т.д. В цих представницьких місіях обов’язково будуть люди, що займатимуться виключно захистом прав журналістів, правом на свободу слова і на інформацію. Вони повиннi призначатися центральним апаратом, а це означає, що у них будуть усі потрібні повноваження.

— Як співпрацює апарат Уповноваженого з прав людини з неурядовими правозахисними організаціями?

— На принципах взаємодопомоги, але з тими, хто довів свою дієздатність. Пропозицій від таких організацій дуже багато. А в цьому році особливо — немає жодного дня, щоб до нас не прийшли такі правозахисники. До речі, нещодавно з приводу їх професіоналізму з нами радилась Адміністрація Президента. Незабаром планується зустріч Л. Кучми з представниками правозахисних організацій.

— У кожній країні є власний досвід захисту прав людини. Якi «ноу-хау» можуть бути корисними у створеннi української моделi захисту прав людини?

— Омбудсман існує в понад 100 країнах світу. І в кожній країні ця модель своя, неповторна. Скажімо, у Чехії, Словенії та Німеччині є Конституційний суд, а Нідерланди спокійно захищають свої права і без нього. Ми повинні відштовхуватись від власної історії і власного менталітету. Історія, до речі, спростовує те, що українці нездатні до демократизму, не мають власного обличчя у державотворенні й вирізняються провінціалізмом. Згадаємо правову основу Київської Русі — «Руську правду», де низка законів закріплювала заборону смертної кари, мученицьких покарань і катувань під час допиту. А Конституція Пилипа Орлика, в якій встановлювалось непорушне правило захисту жінок — удів козаків, їхніх дружин та дітей- сиріт. Таких прикладів можна навести безліч. Тому Україна повинна шукати свій шлях і відштовхуватись від тих проблем, що стоять зараз перед нами.