«Оборудка» із Заходом

За останнє півріччя  українці переконалися, що російська влада завдяки підконтрольним ЗМІ з легкістю підмінює поняття. Щоб не казали в Кремлі — це слід сприймати з точністю до навпаки.

Напередодні саміту НАТО в Уельсі президент Росії Володимир  Путін запропонував свій мирний план щодо припинення кровопролиття і стабілізації обстановки на південному сході України. За повідомленням «Інтерфаксу», Путін «накреслив» цей план на... аркуші зошита під час візиту до Монголії.

У плані Путіна сім пунктів: проросійські терористи мають припинити наступ, сили АТО повинні відступити, обмін заручниками, доставка гуманітарних вантажів, припинення застосування української авіації  «проти мирних громадян і населених пунктів у зоні конфлікту» і таке ін. Путін не врахував лише одного пункту щодо виведення російських військ з території України.

Президент РФ вважає, що його пропозиції можуть покласти край конфлікту, який він сам розпочав і тепер лицемірно намагається постати в ролі миротворця. Проте про яке перемир’я і план може йти мова, якщо вчора з’явилися повідомлення про те, що російські танки почали наступ на Маріуполь?

Ми поговорили з експертами «Дня» про те, як слід ставитись до плану Путіна і про те, до чого він може призвести.

КОМЕНТАРI

«ПОРОШЕНКО МАЄ ЗАТЯГУВАТИ ПРОЦЕС ПЕРЕГОВОРІВ ІЗ РОСІЄЮ, А НЕ ВТЯГУВАТИСЬ У НЬОГО»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Я згодна з позицією представника Держдепартаменту США Джен Псакі, яка сказала, що в «плані Путіна» не вистачає серйозного компоненту, який включає пряму та опосередковану участь Росії в цьому військовому конфлікті. Якщо ми визнаємо цей план, разом з цим ми визнаємо, що на території України немає російських військ та те, що Росія допомагає, забезпечує та готує сепаратистів у спецтаборах. Я розумію, що у нас складна військова ситуація через втрати бійців, що ми втрачаємо великі території через присутність регулярних російських військ. Але позиція Путіна є абсолютно провокативною, тому що всі його 7 пунктів визначають, як ми повинні поступитися військово та фактично залишити регіон під контроль сепаратистів та російських військ. Це означає повторити долю Криму. В плані зникло питання федералізації, але якщо ми поступимось цим пунктам, то це означатиме, що нам можна продовжувати нав’язувати наступний план. І, таким чином, відбудеться легалізація статусу «громадянська війна» та визнання, що нібито російських військ на Донбасі немає — Росія вийде сухою із води.

Путін поспішає з військовими діями в ці дні, бо розуміє, що Україна серйозно концентруватиметься у напрямку НАТО. Тому стратегічним напрямком для України є домовленості з Альянсом — треба якомога більше вижати з настроїв, які панують на Заході. В останній день саміту НАТО в Уельсі має з’явитися зрозуміла відповідь від союзників. І тільки після неї можна розпочинати розмови з Путіним та не йти на його провокації, які не дають нам отримати особливі умови співробітництва з НАТО. Наші українські бійці стоять за перемогу України а не за те, щоб ми втрачали свої позиції в стратегічному сенсі.

Порошенко має затягувати процес переговорів з Росією, а не втягуватись у нього. Але й ігнорування його може призвести до посилення тиску РФ — використання регулярних військ російського президента вже не лякає. З понеділька буде зрозуміло, що робити. Але якщо ж Захід не займе принципову позицію та не змусить Росію піти на поступки, то в Україні проглядатиметься найгірший для неї боснійський варіант, коли в нас не буде жодної можливості інтегруватися в західні структури та просто нормально розвиватися.

«ПУТІН НЕ ЗУПИНИТЬСЯ НА ДОНБАСІ»

Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий працівник Московського центру ім. Карнегі:

— Так званий «мирний» план Володимира Путіна слід розглядати в контексті поточного моменту. Перш за все, це — тактична перемога сепаратистів у районі Донбасу за підтримки російських військ і відновлення ними контролю над частиною раніше втрачених територій.

По-друге, Путін зробив свій «мирний» план перед початком саміту НАТО, а також перед засіданням європейського співтовариства для прийняття нового витка санкцій щодо Росії.

Що було метою Путіна при створенні цього «мирного» плану? Його перша мета лежить на поверхні: спробувати деескалувати напруженість у стосунках із Заходом і спробувати мінімалізувати можливу жорстку відповідь НАТО і ЄС на російське вторгнення.

Сама ініціатива «мирного» плану Путіна була із задоволенням сприйнята так званими «акомодаторами» — тими західними силами, які намагаються шукати компроміс і врятувати обличчя Путіна.

Якщо обмежуватися лише цим завданням Путіна, то можна упустити й іншу мету, яку виражено досить чітко. Для цього потрібно поглянути на його семикроковий план одночасно з раніше проголошеною ним ідеєю про потребу формувати державність південного сходу України. Це дає підстави вважати, що Путін заявив про свою переговорну позицію з Порошенком. Він хоче використати нинішній момент, щоб запропонувати Україні і Заходу нове status quo. Це — спроба запропонувати Заходу «путінську угоду». Фактично, він говорить: ми готові зупинитися на тих рубежах, які ми освоїли. Це говориться в одному з пунктів його плану. У той же час, він говорить, щоб і українці відійшли від військових рубежів. По суті, це заявка на формування проросійської зони впливу.

Одночасно з цим Путін залишає питання: у якому форматі він хоче бачити цю зону впливу. Це може бути в форматі нової зони впливу «Новоросії», як про це твердять проросійські сепаратисти. Чи Путін допускає можливість широкої автономії регіону у вигляді двох республік в рамках України, але з повним контролем за економічними та силовими ресурсами. Це такий ніж у тілі України, який перетворював би її на конфедерацію.

У самому путінському плані чимало двозначностей. З одного боку, він пропонує мир і кроки по врегулюванню. З іншого, Путін  постійно заявляє, що Росія не є стороною конфлікту. Вже в цьому закладено двозначність. Вже в цьому закладене те, що він не може проконтролювати виконання свого плану (він же не сторона конфлікту). До того ж, проросійські сепаратисти завжди можуть порушити зобов’язання, оскільки вони це робили неодноразово. Невідомо, чи повністю він контролює їх. Проте ідея прощупати готовність Заходу погодитися на нове status quo з врахуванням інтересів Росії проглядається доволі чітко.

Більше того, Путін відчуває втому Заходу від війни в Україні. Він також відчуває його неготовність включити Україну до сфери відповідальності НАТО. Хоча саміт Альянсу ще не завершився, але вже прозвучали заяви, що він готовий підсилити обороноздатність своїх союзників на східних рубежах. Йдеться про нових членів НАТО: Польщу та Балтійські країни. Але не йдеться про включення України навіть у сферу непрямої відповідальності НАТО. Москва може інтерпретувати нинішню ситуацію як неготовність Заходу включитися до конфронтації в Україні силовим способом і надати їй посильну військову допомогу.

Путін пропонує втомленій Європі, особливо Німеччині, яка постійно торочить про мирне врегулювання і відмовляється від ідеї військової допомоги Україні, — варіант, який може влаштувати Європу, яка не готова вплутуватися глибше в конфлікт з Росією в Україні.

Я не виключаю, що це може припасти до смаку європейським столицям, хоча явно Вашингтон готовий йти далі в наданні Україні  посильної військової допомоги.

Якщо Захід прийме угоду Путіна, то незрозуміло, якою виявиться доля Порошенка і нинішнього керівництва України. Якщо Захід піде на це, то він повинен усвідомлювати, що постійна чорна діра у вигляді сепаратистів так званої «Новоросії» — Українського Придністров’я — загрожуватиме безпеці не лише України та Молдови, але й європейського континенту. Це буде більш сейсмічна зона, аніж невизнані республіки Абхазія та Осетія. Більше того, ця зона чинитиме вплив і на Росію.

Путін явно не хоче брати відповідальність за державність Новоросії, бо це дуже велика ноша для російського бюджету після Криму. Проте він буде змушений узяти якимось чином Новоросію на забезпечення і вона завжди буде невдоволена. Ще не зрозуміло, якого удару вона завдасть у майбутнє Росії і сам путінський режим. Таким чином, Путін намагається свої силові успіхи на Донбасі перетворити на тактичну перемогу. Це, поза сумнівом, буде стратегічною поразкою Заходу, бо такого роду система — російська матриця — не може зупинитися в Новоросії, бо Путін, ставши військовим президентом, не може керувати країною без продовження війни.

«ПРОПОЗИЦІЇ ПУТІНА — ЦЕ ЗАМОРОЖЕННЯ КОНФЛІКТУ НА ДОНБАСІ»

Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва:

— Путін як керівник Російської Федерації заслужив, щоб українці сприймали його слова та вчинки насторожено і з точністю до навпаки. Ми маємо довгу практику, коли слова Путіна прямо протилежні його реальним діям. Якщо він говорить про примирення — нам треба готуватися, як мінімум, до прориву на Маріуполь та Крим.

Щодо самого тексту, оприлюдненого Путіним у вигляді його пропозицій. Це — план до замороження конфлікту на Донбасі. Путін дає чітко  зрозуміти, що не дозволить українським Збройним силам завершити антитерористичну операцію і перемогти бойовиків на Донбасі через своє втручання регулярними збройними силами РФ. А на ділі, гадаю, Путін не відмовився би від подальшої ескалації на сході України і прориву суходолом до Криму.

Щодо переговорів у Мінську. Я не бачу причин відмовлятися від розгляду плану Путіна. Розглядати пропозиції можна будь-які. З іншого боку, Україна також зацікавлена в деескалації конфлікту, оскільки ми зараз знаходимося не в наступальній, а в оборонній фазі від регулярних російських військ. Про це потрібно говорити і домовлятися. Однак слід розуміти, що з російського боку такі домовленості можуть нічого не означати.

Щодо подальших кроків, спрямованих на замороження ситуації. Україна має зупинитися у цих переговорах. Краще було би відступити чи зайняти оборонні позиції, щоби ця гангрена не розповзлася далі територією України. А у разі російської інвазії вглиб України, українська армія могла би нанести непоправної шкоди російським військам. Це стало би головною гарантією для запобігання їхнього подальшого просування.

Що ж до окупованої території, то я вважаю, що не потрібно вступати у переговори щодо політичного врегулювання цієї ситуації. Таку територію слід оголосити окупованою (на зразок Криму) та не визнавати тамтешню владу. Водночас потрібно прийняти все українське населення, яке захоче звідти виїхати на решту території України. Ситуацію на Донбасі, не заморожуючи юридично, слід залишити на дозрівання до весни.

«ІНШОГО МИРНОГО ПЛАНУ, ЯК ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК РФ З УКРАЇНИ, БУТИ НЕ МОЖЕ»

Сергій СОЛОДКИЙ, заступник директора Інституту світової політики:

— Не Путіну пропонувати Україні мирні плани. Людина, яка розв’язала та підтримувала і підтримує агресію проти України, не має ні морального, ні політичного права нав’язувати якісь ініціативи Україні. Такий підхід виглядає, як мінімум, лицемірним.

Зрозуміло, кому адресований цей крок: світовій спільноті, зокрема світовим лідерам. Ми знаємо, що вони зустрічаються у Вельсі на саміті НАТО. Також відомо, що Європейський Союз має ухвалити подальший пакет санкцій, більш жорсткий за той, який було схвалено до сьогодні. На цьому тлі Путін намагається задобрити західних лідерів, щоб імовірний удар чи санкції західних країн були не такими сильними.

Очевидно, що кредит довіри, який надавали європейські лідери Путіну, вже давно вичерпано. Якщо у березні — квітні, на початку агресивних дій Путіна,  Захід ще був радий обманюватися, а його політиці була притаманна свого роду інфантильність, то сьогодні нічого подібного ми не бачимо.

Друга аудиторія, кому, можливо, Путін адресував свій план, — це громадяни Росії. З одного боку, вони були осліплені тріумфальними походами Путіна до Криму, але, якщо вірити останнім соціологічним опитуванням, міць путінського рейтингу похитнулася. Нехай це якісь 3 — 4%, але бачимо, що істерія в російському суспільстві починає спадати. З кожним днем до росіян приходить протверезіння. Тому для свого «відходу» Путін починає формувати імідж такого собі «миротворця», аби потім прикриватися цим фактом, мовляв: я пропонував мирний план, але Україна його не прийняла.

Я не бачу ніякої новизни чи користі у пропозиціях Путіна для врегулювання конфлікту та агресії, яку розв’язала Росія. Порошенко вже давно оприлюднив свій мирний план, і кращого, більш доречного і оптимального плану бути не може. Путін у базових питаннях фактично повторив план Порошенка, назвавши його «планом Путіна». Якщо мова йде про припинення вогню з двох боків, то Порошенко його вже пропонував. Ми пам’ятаємо, чим це закінчилося: російські терористи перегрупувалися, посилили свої позиції, а українська армія за півтора тижня перемир’я зазнала неймовірних втрат.

Путін робить вигляд, ніби цього не було. Він робить вигляд, що саме він хоче бути миротворцем і почати все з чистого аркуша. Але цього вже не вийде, тому що Україна має поганий досвід діалогу з Росією. Якщо ми робимо якийсь крок назустріч, протягуємо руку до примирення, в Кремлі ладні її відірвати, а на знаки примирення просто плюють. Всі шанси відступити, стати на мирний шлях, які були у Путіна, він відкинув. Чи є підстави сьогодні в українського керівництва та західних лідерів довіряти Путіну? Жодних. Немирний план Путіна — індикатор його готовності до врегулювання кризи.

Єдиним індикатором того, що війну на сході буде закінчено, — це припинення вогню з боку терористів, яких підтримує Росія. Індикатором буде те, коли Путін накаже своїм диверсантам та військам припинити агресію проти України. Жодні папірці, слова Путіна не переконають світову спільноту. Все, що він зараз робить, — це окозамилювання. Інакше це не можна інтерпретувати.

Щодо обговорення плану Путіна у Мінську. До цього можна поставитися так: хто нас похвалить, якщо ми самі себе не похвалимо? Один агресор запропонував мирний план, а його прислужник — хвалить ініціатора-агресора. Іншого мирного плану, як виведення Путіним техніки й озброєння з Донбасу, бути не може. У Кремлі це чудово розуміють, це чудово знає і Лавров. Усі заяви, що лунають сьогодні від Лаврова, ми чули в квітні у Женеві, Берліні, Мінську. В це вже не вірить ніхто. Якщо подивитися на останні інтерв’ю Путіна і Лаврова, то так виглядає, що вони не можуть вже брехати про те, що вони жодним чином не причетні до цього. Зараз вони шукають шляхів виходу з конфлікту, але нехай це роблять практичними діями, а не замилюванням очей через пропонування «мирних» планів, які не мають нічого спільного з реальним врегулюванням кризи.

Підготували Ігор САМОКИШ, Дмитро КРИВЦУН, «День»