Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ: «Якщо в парламенті збережеться демократія, то це буде прикладом для всього суспільства»
— Олександре Сергійовичу, ви увійшли до неформальної депутатської групи тих, хто не приєднався. Чим викликано такий крок і в чому суть ваших пропозицій?
— Розкол парламенту штучний. Я не можу бути з ортодоксальними лівими з ідеологічних міркувань. Я не можу брати участь і в більшості, яка сформована зовсім нелогічно. Адже чимала частина депутатів, які увійшли в більшість, можуть змінювати свої переконання протягом кількох годин. Ця більшість сформована під Президента, який просто продемонстрував: я переміг і можу приборкати цю ВР. У нас де-факто повністю президентська держава. Президент формує уряд, Президент формує всю політику. А де-юре президентсько- парламентська. Тому і створено більшість, щоб дотриматися формальної процедури: парламент схвалює рішення Президента. ВР може перетворитися на чисто декоративний орган, і за таких обставин я не бачу себе в такому парламенті. Я не хочу бути маріонеткою в чиїхось руках. Якщо парламент буде подібним до німого кіно, то я у такому кіно участі не братиму. Саме тому ми з колегами об’єдналися, оскільки нас непокоїть доля парламентаризму, доля демократії в країні. Тому ми робимо кроки, які можуть об’єднати депутатський корпус у нормальний законодавчий орган. Ми робимо кроки, які дозволили б забезпечити нормальну роботу і більшості, і меншості, і тих, хто не приєднався ні до тих, ні до тих, на демократичних принципах. При цьому неприйнятний ні диктат більшості, ні диктат меншості. І якщо більшість спробує отримати перемогу над меншістю силовими методами, це буде піррова перемога.
— Судячи з усього, зараз йдеться або про те, що більшість і меншість знайде спосіб працювати разом, або — дострокові вибори.
— Для всіх зрозуміла вихідна аксіома: якщо парламент не зможе знайти компромісного рішення, такий парламент приречений. У такому складі і у такій якості, як зараз, парламент не може нормально виконувати своїх законодавчих функцій. Це розуміють і представники більшості, і ті, хто туди не ввійшов. Однак і у більшості, і у меншості є сили, зацікавлені в тому, щоб парламент розпустити. Є сили, які, навпаки, цьому всіляко протидіють і намагаються зберегти парламент як законодавчий орган. Останніх я б розділив на дві частини: одні хочуть, щоб був законодавчий орган як противага загрозі формування тоталітарної держави. Інші, причому дуже значна частина, хочуть зберегти цей склад ВР, чудово розуміючи, що у них немає ніяких шансів увійти до наступного.
— Якщо значна частина стурбована лише збереженням себе в цьому парламенті, то може варто, і справді, йти на дострокові вибори?
— Поки що я не можу дати відповіді на це запитання. Пропрезидентську більшість сформовано. Однак одна справа, коли приймалися сьогочасні рішення під впливом емоцій, під впливом бажання отримати відповідні портфелі і можливість «покермувати». Інша справа — як себе поведе нове керівництво парламенту, коли працюватиме над законами і виконуватиме свої основні функції. Якщо ВР працюватиме просто як механізм штампування тих проектів, які розробляються за межами ВР: в адміністрації Президента, в Кабміні і просто в олігархів на робочих столах, то, звісно, такий парламент, рано чи пізно, буде приречений увійти в історію як придаток виконавчої влади, який поклав край парламентаризму як такому. Якщо ж цього не станеться, то парламент має право на існування, попри те, яка у ньому сформувалося більшість і кого вона підтримує. Сам законодавчий процес багато у чому сприятиме тому, що будуть захищені права меншості, права опозиції, якісь демократичні начала. Тобто якщо у парламенті збережеться демократія, то це буде прикладом для всього суспільства.
— На каналі НТВ прозвучали одкровення лідера комуністів Петра Симоненка: за перехід із фракції у фракцію платять по 30 — 50 тисяч доларів і мають утримання від 3 до 5 тисяч доларів. Ця заява означає, що в нашій країні необхідно починати серйозну боротьбу за очищення парламенту. Чи може такий парламент стати противагою хоч чому- небудь, не кажучи уже про тоталітаризм?
— Леонід Кучма сказав, що парламент хворий. Проте парламент — це лише зріз нашого суспільства. У парламенті відбуваються ті ж самі хворобливі процеси, які повністю уразили всі інші гілки влади і насамперед виконавчу владу. Це не могло не виявитися, бо така величезна кількість колишніх представників виконавчої влади присутня у парламенті, така велика кількість представників олігархів, що в парламенті не могло не виникнути «ринкових відносин». Такого роду відносини в умовах всезагальної корупції не могли не перерости у своєрідний ринок депутатів: ринок послуг, голосувань, взаємовідносин. Підтвердженням цьому служить і те, що в бідної опозиції раптом почали з’являтися серйозні фінансові можливості.
— Як ви вважаєте, хто зараз зацікавлений у дострокових виборах, а хто ні?
— Передусім зацікавлені так звані олігархи і найголовніший олігарх, уособлення нашої олігархічної системи. Я маю на увазі Олександра Михайловича Волкова. Олександр Волков, розуміючи, що в цей парламент він прийшов не в перший момент, та й не відразу у нього стало все виходити, та й проблем у нього багато, звичайно ж хоче забезпечити собі серйознішу позицію в наступному парламенті. Не можна не враховувати і того, які кошти витрачали і витрачають сьогодні його структури для створення своїх структур на місцях. До речі, про нього так багато говорять не тому, що він викликає якесь особливе невдоволення порівняно з іншими. Ні, просто він робить усе більш-менш відкрито. На відміну від інших олігархів, які намагаються діяти тихо і дуже обачно, щоб не викликати вогонь на себе. І цим дає дуже серйозні уроки для тих політиків, які вважають себе такими, але насправді є лише дилетантами від політики. В цьому плані не може не викликати поваги діяльність Олександра Михайловича, який сміливо виходить з окопів і першим бере удар на себе. При цьому він, привносячи у політику бізнес-елементи, робить це з такою легкістю, що всім довкола стає ніяково. Герой публікацій у зарубіжній пресі, людина, котрої багато хто може боятися, він відчуває себе хазяїном у парламентському середовищі, хазяїном парламенту. І це не дивно. Якщо у нас колись був хазяїн в уряді, то має ж бути хазяїн парламенту. Щоправда, на цю роль претендує чимало кандидатів.
— Тим більше, що, видно, наші депутати чекають такого стилю поведінки, і вона заслужено приносить їм бажані дивіденди.
— Якщо депутатський корпус приймає методи такої роботи, то й отримує відповідно. Тому нічого звинувачувати в цьому випадку наших олігархів. Потрібно просто чесно зізнатися окремим моїм колегам, що вони поступилися, скажемо так, багатьом знадам, вирішили, що принциповість свою можна на час вимкнути, аби перечекати смутні часи. Однак проблема полягає в тому, що «вимкнена принциповість» призведе до того, що в наступному парламенті опиняться абсолютно інші люди. І це природно. Я не думаю, що олігархам потрібні ті, хто дуже легко змінює свої переконання, ті, хто внаслідок тих чи інших стимулів переходить на інші позиції. Оскільки такі люди не є безпечними надалі для них самих. Ми знаємо, що в олігархів бувають і злети, і падіння. Давайте пригадаємо і наші недавні приклади, і приклади наших сусідів у Росії. Формування майбутнього парламенту для бізнес-груп дуже важливе, і я думаю, що в ньому не буде місця переважній більшості тих, хто сьогодні активно співпрацює з цими олігархами. Я переконаний, що олігархи (в різному розумінні цього слова) знають достеменну ціну діям тих чи інших політиків і зроблять для себе відповідні висновки. Їм потрібен наступний парламент для надійніших позицій у важкі часи. Вони чудово розуміють, що баритися сьогодні з виборами небезпечно. Те фаворитство у Леоніда Кучми, в якому вони перебувають, може закінчитися.
Помітно, що така фігура, як Віктор Медведчук, зацікавлена в альянсі з Волковим та об’єднанні з ним на дострокових виборах у парламент. Не секрет, що Віктор Медведчук хоче бути спадкоємцем Президента на його посаді. Враховуючи те, що можуть підрости інші конкуренти (тим більше, що ті, про кого раніше й не думали, вже починають займати певні позиції), вибори у ВР, з його точки зору, знов-таки, краще робити зараз. Оскільки давня мрія одного з тих, кого сьогодні називають можливим наступником Леоніда Кучми, може залишитися нереалізованою. І важливо, що сили, зацікавлені в дострокових виборах, представлено в президії двома віце-спікерами: Віктором Медведчуком і Степаном Гавришем. Хоча я гадаю, що Олександр Волков міг би йти до кінця і сам зайняти посаду віце- спікера. І вже сидячи в президії, він міг би підпирати Івана Плюща цілком серйозно, контролюючи організацію всього законодавчого процесу.
— Коли ми говоримо про олігархів, чи може було б точніше — про нових українців...
— Напевно, все-таки краще казати «українські олігархи». Тому що вони відрізняються від загальноприйнятого у світі поняття олігархів і обсягом капіталу, і манерою поведінки і т.ін. У будь-якому випадку це наше вітчизняне явище, як, скажімо, наше сало. Це особливий вітчизняний продукт, який тільки у нас такий.
— Разом з тим, чи не демонізуємо ми їхню роль з намаганням спростити для поняття ті складні процеси, котрі відбуваються нині в нашому суспільстві. Наприклад, сьогодні ми проходимо етап накопичення і нового розподілу капіталу (який, напевно, міг би не відбуватися в такій дикій формі). Виходить, що нешановані всіми олігархи можуть бути зацікавленими в тому, щоб захистити свою власність, щоб залучити інвестиції. З легалізацією себе у владі вони можуть стати каталізаторами (може, навіть не формулюючи це для себе) наступного етапу цивілізованіших перетворень.
— Я не думаю. Для того, щоб українські олігархи стали олігархами в класичному розумінні цього слова, необхідний дуже серйозний час. Вони мають зайняти стійкіші позиції, які б дали їм можливість не хвилюватися за свою майбутню долю. На сьогоднішній день олігархи приймають рішення не з якихось стратегічних інтересів, а з тимчасової, тактичної вигоди. З тих міркувань, що потрібно уникнути кримінального переслідування чи необхідно створити такі умови, щоб забезпечити елементарну безпеку свого життя. Тому я не говорив би сьогодні про те, що олігархи своїми діями зможуть забезпечити інтереси країни. Сьогодні вони мають забезпечити передусім інтереси самих себе і тільки потім країни.
— А чи не можуть ці інтереси збігатися?
— Не можуть. З однієї простої причини: поки що вони їх з країною не ототожнюють.
— Ті, хто не може виїхати на Захід, певно, вже ототожнюють. І все-таки, який, на ваш погляд, подальший розвиток подій у парламенті?
— Початкова схема може запрацювати, а може не запрацювати. Оскільки я не думаю, що Іван Степанович Плющ втратив мистецтво відшуковування повністю непередбачуваних рішень. Протягом шести років він мав достатньо часу для того, щоб стати зовсім іншим Плющем і стати ланкою, яка зцементує ВР. Все залежить від нього самого і від його бажання діяти в тому чи іншому руслі. Іван Плющ перебуває сьогодні у складній ситуації. Навколо нього у президії ВР ті люди, що хочуть дострокових виборів. І в адміністрації Президента є люди, у яких свої види на цей процес. Навіть у його партії НДП референдум сприймають позитивно. І це, певна річ, лідер НДП Валерій Пустовойтенко, який перебуває за межами парламенту і не може бути закоханим у такий парламент. Навіть за тих обставин, що його однопартієць очолює ВР. Рано чи пізно в НДП постане запитання: хто ж лідер і хто головніший.
Однак Іван Степанович Плющ не був би Плющем, якби не покладався на свою, так би мовити, кмітливість. На той арсенал дій, про який тільки він знає, як застосувати, і тільки він і здатен його застосувати.
