Операцiя «бруднi вуха»

Ситуація зі свободою слова в Україні розглядатиметься на засіданні комітету з культури і освіти Парламентської Асамблеї Ради Європи, яке відбудеться в Парижі 13 грудня.

Дане питання особливо важливе в світлі недавнього зникнення керівника інтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе, повідомили агентству Інтерфакс-Україна в прес-службі Ради Європи в четвер.

У ході засідання відбудеться обмін думками членів комітету Ради Європи з представниками України — заступником голови Держкомітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення Віталієм Абліцовим і главою парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Олександром Зінченком. «ПАРЄ і особливо підкомітет iз преси пильно стежать за питанням свободи слова в Україні з моменту зникнення Г. Гонгадзе 16 вересня», — зазначається в прес-релізі.

На своєму засіданні 23 жовтня члени комітету з культури й освіти ПАРЄ обговорили ситуацію ЗМІ в Україні й вирішили, що українській владі необхідно надіслати серйозний «сигнал».

Тим часом, багато подій навколо справи Георгія Гонгадзе й аудіокасети, оприлюдненої Олександром Морозом, зараз залишаються лише на сторінках інформагенств, не потрапляючи в масову пресу і, тим більше, ТБ. Таке блокування інформації, переважання трактування над інформацією, звичайно ж, призводить до ще більшого нагнітання ситуації, до можливості появи будь-яких як версій, так і спекуляцій навколо того, що відбулося і відбувається. При цьому ми виявляємося дезорієнтованими ще й тому, що за міркуваннями про те, кому цей скандал вигідний зараз, не хочемо відповідати на головні питання: чому такий скандал став можливим в Україні, і які будуть його віддалені, глобальні наслідки? На кого може суспільство покласти відповідальність за пошук і оприлюднення істини?

«День» протягом всього часу подає максимально розгорнуто всі факти i коментарi рiзних точок зору. Сьогодні ж ми вирішили надати можливість проаналізувати ситуацію декільком авторитетним експертам, запропонувавши їм відповісти на запитання:

Які глибинні причини і якими можуть бути наслідки (моральні, політичні, правові) скандалу, пов'язаного із заявою Мороза?

Чи станеться у владі перерозподіл сфер впливу внаслідок цього скандалу? Які цілі могли ставити перед собою його ініціатори?

Як те, що відбувається, позначиться на взаємовідносинах України з Європою та Америкою? На перспективах інвестування нашої економіки? Чи зможе факт закриття Чорнобиля «переважити» для Заходу цей скандал? Яким чином цей скандал використають Росія і Захід (Америка) в своїх геополітичних інтересах? Як взагалі нашому суспільству з усім цим жити?

Георгій ПОЧЕПЦОВ, завідуючий кафедрою міжнародних комунікацій і зв'язків iз громадськістю Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— Влада вже багато в чому нейтралізувала даний політичний скандал. Це стосовно роботи з масовою свідомістю, котра вже загартована будь-яким негативом, оскільки пострадянський період був побудований саме на ньому, в той час як радянський — на чистому позитиві. Але ще є реальний замовник даної ситуації, оскільки О. Мороз був лише «аніматором» (є такий американський термін), озвучивши те, що йому дали. У цій же ролі міг виступити П. Симоненко і, напевно, ще хтось, про кого ми не знаємо, оскільки він промовчав. Цей третій повинен був вийти на арену у разі відмови О. Мороза.

Чого саме хоче цей реальний замовник, ми не знаємо. Це можуть бути: а) компроміс, б) шантаж, в) помста (адже не даремно останнім часом з'явилася й версія, ведуча в сторону П. Лазаренка), г) попередження. Реальна ж спрямованість даного «інформаційного удару» нам невідома. Тому неясно і як будувати протидію.

Взагалі, породження спростувань — сама невдячна і тому сама важка наука. Спростування працює не тільки на тебе, але і на твого опонента, оскільки воно сприяє поширенню інформації для все нових категорій читачів. Чим більше ми спростовуємо, тим більше розповсюджуємо про себе дану негативну інформацію. Безсумнівно і те, що для цієї ситуації заяв від трьох зацікавлених відомств очевидно недостатньо. Вони завжди будуть нести відтінок офіціозу, тобто бути не у всьому переконливими з точки зору споживача інформації. Вони можуть бути сто разів бюрократично вірними, але це не веде до збільшення достовірності на рівні реакції просто людини.

Є ще один варіант розвитку ситуації, направлений на соціальну дестабілізацію. У світі були чіткі процеси зi зміною влади, наприклад, в Індонезії та Чилі, ініційовані спеціальними інформаційними операціями. У всіх цих випадках велася активна антипрезидентська кампанія. Але відмінністю є те, що вона мала досить тривалий характер. Тут же ми маємо справу з разовим викидом інформації.

До речі, поки й не видно розгорнення скандалу, як це могло б бути при плануванні цієї операції на дестабілізацію. Водночас потрібно відзначити, що якраз створення інформаційної кампанії у випадку зникнення Г. Гонгадзе було. Пригадаймо, як весь час виникали голоси, котрі обсмикували, з приводу ніби PR кампанії.Потім час стер цю інтерпретацію. Сьогодні вона може відродитися знову, але в дещо іншому трактуванні. Отже, поки що присутні три елементи, які просяться в одну лінію:

Ситуація з Г. Гонгадзе — Активна інформаційна кампанія з приводу його зникнення — Скандал iз касетою.

Тут кожний елемент немов витікає з попереднього. І що найцікавіше, інакше задає його. Кожний подальший крок, по суті, реінтерпретує попередній. Виникає ціла структура, яка безсумнівно утримує увагу масової свідомості. При цьому найбільш рейтингові ЗМІ нас чітко і впевнено попереджають: буде продовження.

Що стосується іміджу України, то всі подібні речі, звичайно, працюють проти нього, у відповідь перекриваючи інвестиції та бажання працювати тут. Так що подібні наслідки в економічній сфері, безсумнівно, будуть мати місце. Але й в цьому випадку об'єм негатива був великий і до того, так що наслідки ці будуть більше базуватися на стереотипах, що склалися в головах, котрі цей скандал тільки підсилив. Якщо він і вніс нові нотки, то все одно в стару пісню.

Загалом подібний інформаційний вплив вже має як політичні, так і економічні наслідки. Хоча загалом його навряд чи можна віднести до епохальних, хоч би тому, що більшість населення взагалі про нього не знає.

Олігархічне ж походження касети здається мені найменш вірогідним. Наші олігархи — спочатку люди, а вже потім олігархи. Свій бізнес і свої мільйони вони зробили саме за даних умов і навряд чи зацікавлені в їхнiй зміні. І, до того ж, нічий бізнес в Україні не зазнав такого руйнування, як бізнес Гусинського або Березовського в Росії, які, до речі, були покарані за те, що дотримувалися помилкової думки, буцімто бізнес може наймати владу.

Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук:

— Важко сказати, як позначиться обнародування плівки Олександром Морозом на масових настроях. Тут, можливо, й не буде ніяких наслідків, беручи до уваги психологічні установки нашого населення: політичні «пани» нехай б'ються, а ми, політичні «рядові», чуприни не маємо, отож вона залишиться цілою. Гадаю, що справа тут не в масових настроях і не в народі, а в тій його частині, що зветься громадськістю. Й мені, як представнику громадськості, хотілося б думати, що в цій битві зійшлися темні й світлі сили. Хто ж представляє ту чи другу сторону, поки абсолютно незрозуміло. А отже, за такої невизначеної ситуації як ніколи потрібен буде незалежний прокурор і громадянська позиція тих, хто набагато краще за мене, як представника громадськості, втаємничений у суть справи. Це могли б бути люди, які безпосередньо ведуть слідство у справі Г. Гонгадзе й обізнані із ситуацію навколо цієї справи. А за відсутності незалежного прокурора та громадської позиції, скоріше за все, ми дійдемо висновку, що б'ються дві темні сили, а на Україну опустилася політична темрява.

Звичайно, ми, як частина громадськості, повинні вимагати якоїсь вичерпної та переконливої інформації, по-перше, у справі зникнення Г. Гонгадзе, адже перебування в центрі уваги протягом місяця нерозпізнаного тіла не могло не привернути увагу. Тому громадськість має наполягати на тому, що ми повинні розібратися в ситуації, щоб виробити свою власну думку, для чого нас мають інформувати. Без цього суспільство змушене керуватися емоціями, що надалі може призвести до розколу в суспільстві та взаємної ескалації недовіри між виборцями та партіями, громадськістю й владою тощо.

Щодо політичних наслідків, то їхній спектр може бути досить широким: від відставки Президента до втрати О. Морозом політичної репутації. І за такої широти ситуація, звичайно, непередбачувана. Особливо, якщо нас втягнуть в експертизу. Наприклад, у США, під час Вотергейтського скандалу голоси теж були лише схожими, але під тиском громадськості президент Ніксон змушений був піти у відставку. Слід зазначити, що Президент України кинув заклик до політичного класу, вказуючи на зовнішні джерела загострення ситуації. Це, фактично, є закликом згуртуватися навколо Президента, і, гадаю, його почують. І, на мій погляд, серед найближчих наслідків можна відзначити консолідацію політиків навколо діючого Президента, котрий чітко визначив свою позицію.

Зиновій КУЛИК, журналіст-політолог:

— Для того, щоб міркувати про глибинні причини, треба влізти в душi всіх учасників цієї трагікомедії, а такої можливості, я гадаю, у нас, у журналістів, немає. Оскільки в більшості політиків, як і в дипломатів, мова використовується для того, щоб прикрити свої справжні наміри, а поділитися лише думками, призначеними для громадськості, конкурентів і соратників. Я гадаю, що глибинні причини буде виявлено згодом. Що ж до можливих наслідків...

По-перше — основний наголос з обох сторін робиться на експертизу істинності плівки, а також на реакцію Заходу, міжнародної громадськості на цю подію. Почнемо з експертизи. Я думаю, що це — свідома спроба відвести громадську думку від суті справи до механізму. Давайте припустимо, за якими основними параметрами може бути зроблено експертизу: по-перше — ідентичність голосів, по-друге — плівка, що називається, є «чистою», тобто записаною безпосередньо з голосу, чи це монтаж. Від цього залежатимуть юридичні і політичні наслідки. Коли розказують, що в нас така експертиза неможлива, я вважаю, це просто безглуздо. І звернення до закордону — це виключно PR-івська акція з метою залучення уваги західної громадськості до ситуації в Україні. Дозволю собі трохи відволіктися. Ще декілька років тому Інститут технічної інформації освоїв спосіб відновлення записів перших фонографів початку сторіччя (можна уявити собі, яка якість запису на восковому валику, що пролежав за різних температурних умов 70—80 років). Виходячи з таких технічних можливостей, можна передбачити, що проблеми ідентифікації не існує, і в залежності від методики проведення ідентифікації, міра достовірності коливатиметься від 70 до 99%. Тому це, так би мовити, не питання. Я вважаю, що ідентифікацію, мабуть, вже проведено. Друге принципове питання — «чистий» запис чи монтаж? Ось тут, мабуть, незалежно від експерта (внутрішнього, західного, будь-якого іншого), буде сказано, що це монтаж — враховуючи хоча б те, що представлено одинадцять фрагментів, записаних у різний час. А якщо є монтаж епізодів, то передбачити, що немає монтажу реплік, дуже і дуже складно. Тобто, маючи, з одного боку, досить високу міру ідентифікації, а з іншого — стовідсотковий монтаж, можемо сказати про одне: ні жертви цієї провокації, ні, я підкреслюю, інструмент провокації — пан Мороз — ніяких юридичних наслідків iз цього скандалу для себе не матимуть. Тобто будь- яка експертна оцінка про монтаж знімає будь- які звинувачення, які висунув Мороз, а ідентифікація голосу (плюс монтаж) знімає звинувачення в наклепі з Мороза, оскільки він автоматично стає інструментом чиєїсь провокації. І після такої експертної оцінки будь-яке судове переслідування Мороза, точно так само, як спроба притягнути Президента Кучму, главу Адміністрації Литвина, міністра Кравченка, ще когось до якої-небудь відповідальності не мають перспективи. Що ж до політичних наслідків (вони ж і моральні, тому що політика і мораль взаємопов'язані) — то вони справді є негативними.

Чи відбудеться внаслідок скандалу перерозподіл сфер впливу у владі? Так, відбудеться, але не відразу. Сьогодні особисто Президент і Адміністрація Президента поставлені (якраз iз політичного боку) в дуже складні обставини. Тобто, усунути когось iз посади — значить, опосередковано визнати, що він винен. Якщо залишати всіх на місцях — треба виправдовуватися. Виправдовуватися — це завжди погано. Автори цієї тонкої (треба віддати належне) і добре продуманої провокації створили такі умови, які поставили владу (тих її представників, які підпадають під звинувачення) фактично в патову ситуацію. Мовчати не можна й виправдовуватися не можна (це означало б самим підтримувати вже підняту інформаційну хвилю). Більше того — це все тонко розраховано на менталітет українських громадян, які, в кінцевому результаті, повернулися до радянського розуміння будь-якого скандалу (тобто неважливо — «він украв, чи в нього вкрали, але щось там нечисто, про всяк випадок ми до цього будемо ставитися з великою обережністю»). Ось у цій ситуації, я гадаю, гірше за все було б, якби хтось із звинувачених почав виправдовуватися. Це ще більше погіршило б ситуацію, гірше представило б Україну на міжнародній арені. У цій ситуації, я вважаю, що влада повинна виходити з цього поступово, базуючись на абсолютно конкретних фактах. Тобто, чим раніше буде розкрита справа Гонгадзе, чим раніше будуть покарані ті, хто реально причетний до цієї справи (і реально доведена їх причетність), тим швидше цей скандал зійде нанівець. У цій ситуації, єдиний вихід — це перемога істини. А перерозподіл сил залежатиме від виявлення справжніх авторів і замовників цієї провокації.

Чи можуть у цій провокації бути зацікавлені певні олігархічні сили? Так, можливо. Але я б не ставив їх інтереси в залежність від того, що вони нібито бажають дострокових виборів і найшвидшої відставки Президента Кучми. Я гадаю, що в цій ситуації (враховуючи, що реальний перерозподіл економічних інтересів і сфер фінансово-виробничого впливу вже відбувається) вони начебто мають право «ображатися» на главу Адміністрації. І, власне, перша реакція глави Адміністрації нам на це вказує. Він на своїй прес-конференції повідомив про те, що знає сили, які бажають його відставки. Більше того, йдеться не лише про сферу економіки, але й про сферу політики. Якщо говорити відверто, кадрова політика пана Литвина позбавила багато фінансово-політичних груп реального (хоч би періодичного) контакту з Президентом. І відчуваючи свої втрати, вони шукають винного в своїх, скажімо так, неуспіхах. І, напевно, — не одного лише Литвина.

Якщо ж говорити про ставлення Заходу до нас після того, що трапилося, то я не знаю, на чому грунтується висновок Томенка про те, що зарубіжні ЗМІ мляво реагують на ситуацію в Україні. За моїми спостереженнями, все якраз iз точністю до навпаки. Не лише російські, але й західні радіостанції (особливо ті, які мають українські служби й транслюються в Україну) фактично вже протягом тижня починають всі інформаційні випуски повідомленнями навколо цієї події. Тобто вони створюють ту інформаційну хвилю, яка не може не сколихнути внутрішню ситуацію в Україні, у відповідь на що, своєю чергою, підключаться інші, більш впливові ЗМІ, до яких прислухаються і в урядових колах, і в президентських кабінетах у західних країнах. І нагнітання цієї хвилі створює додаткові негативи, оскільки все це підіймає шари мулу, які ще більше «мутять воду». І з цією хвилею не тільки спливе маса інших негативних фактів і фактиків, але й загалом вона може створити ситуацію в Україні менш прозору — і політичну, і економічну. А раз менш прозору, і до того ж із негативним відтінком, зробити висновок про те, як буде ставитися до нас Захід і чи станемо ми країною, в якій створюється нормальний інвестиційний клімат, нескладно. І про якісь спроби прискорити наш рух до Європи доведеться просто забути. Я гадаю, що в цій ситуації станеться не просто зменшення інвестицій в Україну, але й відтік того капіталу, який вже сюди вкладено, тому що виникає проблема політичної дестабілізації, услід за якою йде економічна. Тому все це надто негативно відіб'ється на іміджі України. Це — з одного боку. А з іншого, завдання влади, економічної і політичної еліт — здобути звідси максимум позитивного, тому що, напевно, доведеться посилювати внутрішні закони, забути про створені штучні тепличні умови для України і под. Тобто, доведеться шукати внутрішні резерви, перерозподіляти ресурси в бік середнього й дрібного виробника, домагатися зниження тиску податкового пресу, робити всі ці процеси значно прозорішими, тому що інакше ми за рахунок своїх внутрішніх потенцій просто не виживемо.

І факт закриття ЧАЕС не переважить для Заходу цей скандал, тому що імідж слухняної дитини, котра мешкає на околиці, такої собі європейської Попелюшки, який зробили Україні, нам не додає ніяких переваг. Для них будь- який скандал важливіший, аніж закриття ЧАЕС, а якщо скандал ось такого масштабу, то виникає вже дуже серйозна підозра, що ними ж він і спровокований.

Проте, ситуація з резонансом у Європі і в Америці дещо відрізняється. Все залежить від того, хто стане президентом США. Все-таки в цій ситуації, мабуть, якби переміг Гор, було б спокійніше. Він, мабуть, відреагував би, що називається дипломатичною мовою, з розумінням. Тобто публічно він, може, висловився б в одному ключі, а в конфіденційних бесідах спробував би заспокоїти наше керівництво. Можна передбачити, принаймні, такий варіант. Якщо ж говорити про Буша і його оточення, що складається зі штатних працівників його батька, вони будуть жорсткими і публічно, і ще більш жорсткими в неофіційних бесідах і діях. Добре це чи погано? Я гадаю, що добре. Це примусить нас ще раз пошукати якісь внутрішні незадіяні резерви — і моральні, і матеріальні. Я все-таки прихильник тієї тези, що допомагати треба тому, хто росте і видужує. А якщо ставиться діагноз, що хворий безнадійний, то навіщо ж йому допомагати? Поки що складається таке враження, що нам поставили саме останній діагноз.

Що ж до зміни наших взаємовідносин із МВФ, то тут треба зазначити таке. Ми штучно виводимо МВФ у якусь окрему структуру, котра веде свою окрему політику — це абсолютно неправильно. МВФ — це інструмент фінансового впливу на політику тієї чи іншої країни. Оскільки там зараз Америка грає визначальну роль, то й політична оцінка нашого внутрішнього скандалу, яку дасть адміністрація нового президента США, визначатиме й вектор політики МВФ щодо України. Дочекаємося офіційних результатів виборів у США і, виходячи з першого, будемо абсолютно чітко прогнозувати друге.

Тепер про те, яким чином цей скандал можуть використати в своїх геополітичних інтересах Росія та Америка. У даній ситуації і та, й інша сторона (і Росія, й Америка), враховуючи «стратегічність» своїх відносин з Україною, використання цього скандалу для себе визначатимуть одним бажанням — зробити для себе Україну більш керованою. Однак те, що керованість iз Вашингтона і керованість iз Москви спрямовані в різні сторони, може нас врятувати й створити нам благотворну паузу для підняття з колін (як Президент сказав — «Пора випростуватись!»). Це може бути той шанс, коли нам дадуть можливість випростуватися.

Ну, а як суспільству зі всім цим жити? Наше суспільство все-таки пострадянське, тому інтерес до скандалів у нас швидше не політичний (iз прогнозуванням наслідків), а, в основному, подібний до інтересу до скандалів на комунальній кухні. Скандал сприймають, на певному етапі можуть навіть перетворити це на гру «хто кого», можуть навіть ставки робити. Публічно дуже голосно на великих мітингах аплодуватимуть переможцеві, але це не означає, що ці оплески будуть щирими.

І я ще раз хотів би звернути увагу ось на що: через те, що скандал не матиме юридичних наслідків, політичні — не мають меж. Його можна реанімувати в будь-який потрібний момент — ось це найстрашніше. Були б юридичні наслідки, справа закінчилася б вироком суду. А оскільки їх не буде, то політичних рамок немає, і кожного разу, чим ближче до виборів, у момент, потрібний для тієї чи іншої політичної сили чи блоку, це можна використати (проти, скажімо, ініціаторів скандалу, чи проти тих політичних сил, які зберігають пропрезидентську орієнтацію). Тому ось ця глибинність і неможливість на якомусь етапі остаточно поставити крапку створює для України й нашого, скажімо так, політично не дуже структурованого суспільства найбільшу небезпеку.