Основний iнстинкт
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, головний редактор журналу «Політична думка»:
— Політична ситуація за останні місяці змінилася кардинально. Парламент, якому ще працювати й працювати, начебто застарів. І зараз ми спостерігаємо процес підготовки найбільш дієздатних партій до референдуму і, головним чином, до дострокових виборів у парламент. У політичній «тіні» посилюються настрої щодо виходу в публічну політику. Партії хочуть набути ваги відповідно до своїх адміністративних, матеріальних, інформаційних ресурсів. Цей процес може і призвести до нових політичних потрясінь в Україні, що навряд чи будуть на користь нашій економіці. На мій погляд, краще було б пошукати можливостей ефективно працювати з цим парламентом, інакше ми ще рік в суспільному житті можемо мати суто політичні пріоритети, які знову будуть нас відволікати від нагальних економічних питань.
В плані розгляду можливих наслідків референдуму показовим явищем є останні президентські вибори. Буде використано ЗМІ, адміністративний ресурс, і можна напевне говорити, що ініціатори референдуму — тим більше, що головна ініціатива походить від Президента — отримають необхідні саме їм результати. Цілком можливо, що на всі винесені на референдум питання відповідь народу буде в цілому позитивною. Але що буде далі з цього «за» — це вже проблема. Немає ніяких гарантій, що «новий варіант» законодавчої влади буде кращий. Ефективність влади залежить від того, яким чином вона будує відносини з населенням і які в населення є важелі впливу на владу. В нас цей механізм сьогодні недосконалий. Але справа навіть не в тому, в якій формі це зафіксовано в Конституції, а в певних суспільних нормах, традиціях, у громадянських якостях пересічного українця. Все це, на жаль, ніяким референдумом не вирішується. А той спосіб, у який сьогодні наша влада спілкується з населенням — дозуючи інформацію, нав'язуючи власну думку — не просуне нас до покращання в цьому плані. Тому «нове» навряд чи буде кращим. Можливо, владі стане зручніше керувати. Але в чому сенс існування влади, яка не несе нормальної політичної відповідальності перед суспільством? Тут перспективи дуже сумнівні. Якщо розбирати конкретно — скажімо, питання двопалатного парламенту — то треба подивитись, який там стан справ на місцях, чи готові регіональні лідери до таких змін, які взаємини між центром і регіонами, наскільки це все відповідає потребам України в ефективній владі. Сьогодні суспільство готове погодитись практично з усіма ініціативами влади. В цьому полягає, в першу чергу, небезпека для самого суспільства.
Марк ОРЗІХ, доктор юридичних наук, Одеса:
— Не бачу сенсу у проведенні референдуму про те, скільки палат має бути в парламенті, — ні в політичному, ні в правовому відношенні. Поки молода Українська держава, згідно з чинною Конституцією, є унітарною і централізованою, робити це принаймні зарано. Що стосується питання про депутатський імунітет, то, на мій погляд, змін потребують окремі статті законодавчого акту про недоторканність парламентарія. Свого часу це питання було розв ' язано дещо «прямолінійно»: обмежити повноваження прокурорсько- слідчих органів у проведенні будь-яких дій щодо законодавців, причому на всіх етапах розслідувань. З урахуванням цього, безумовно, потрібно відкоригувати відповідні положення. Наголошую: я за внесення уточнень чи поправок, що урегулювали б рівень депутатського імунітету в межах, прийнятих у європейських країнах. Від цього й Конституція «не постраждає». Природно, зміст подібних положень про депутатські повноваження має бути доопрацьовано вельми грунтовно — і з точки зору кримінально-правової, і з точки зору адміністративно-правової. І, нарешті, наскільки я розумію — за проведення референдуму доведеться сплатити з бюджету чималеньку суму. Невже Україна така багата, що цей аспект вельми дорогої акції не береться до уваги?
Євген ШЕВЧЕНКО, голова Дніпропетровської обласної організації Української республіканської партії:
— Серед питань, винесених на референдум, я б хотів виділити тільки одне, до якого ставлюся схвально — це скасування депутатського імунітету. Усі інші питання, на мій погляд, спрямовано лише на посилення президентської влади, а вся ця гра зводиться до одного: проблеми формування у Верховній Раді пропрезидентської та проурядової більшості. Якщо таку більшість вдасться створити й вона задовольнить Президента, тоді процес розкручування референдуму або загальмується, або припиниться взагалі. Може так статися, що сам референдум і не знадобиться.
Що ж до проблеми депутатського імунітету, то тут є два боки. З одного — це все та ж спроба «закручування гайок» і посилення впливу Президента. «Закручувань» у нас було багато, але навряд чи тут буде користь. З іншого — питання про скасування імунітету має сенс. Наприклад, уже скільки разів Григорій Омельченко оприлюднював матеріали про зловживання посадових осіб, у тому числі депутатів. Але для того, щоб прокуратура могла впритул зайнятися розслідуванням, існує перешкода — необхідна згода парламенту. А отримати її непросто. Наскільки я пам'ятаю, було всього кілька випадків, коли Верховна Рада пішла назустріч. Останній стосується нашого земляка Лазаренка. Мені здається, це якийсь парадокс, що майже два роки до нього ніяк не могли підступитися. А якби не було депутатського імунітету — в цій справі вже давно була б ясність і ніякого гучного скандалу, який прославив Україну на весь світ, не вийшло б.
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, Харків:
Проведення референдуму в нинішніх умовах видається недоцільним і навіть небезпечним. По-перше, проведення референдуму, а також дострокових парламентських виборів, потребуватиме значних фінансових ресурсів. В умовах, коли країні загрожує дефолт, витрата кількох сотень мільйонів гривень на дві широкомасштабні політичні компанії означає явну авантюру. По-друге, можливість дострокового припинення повноважень нинішнього складу Верховної Ради приведе до чергового витка конфронтації між Президентом і Верховною Радою. Та нестійка парламентська більшість, яка сформувалася під час затвердження Віктора Ющенка, може розсипатися. Значна частина депутатів- одномандатників аж ніяк не в захопленні від ідеї дострокових виборів. Парламентські мандати їм дісталися не просто і обійшлися недешево. У дострокових парламентських виборах зацікавлені не всі партійні фракції. Безсумнівно, противники референдуму і дострокового розпуску Верховної Ради можуть знайти вагомі контрходи, що протистоять ідеї референдуму. Питання про всеукраїнський референдум може зрикошетити у бік Кабінету Міністрів, який стане своєрідним заложником чужої політичної гри. По-третє, механізм внесення змін до Конституції, у тому числі й через референдум, ще жодного разу не був застосований на практиці. І тут можливі найрізноманітніші колізії. Згідно зі статтею 156 Конституції України, Президент може винести на референдум тільки питання про зміну змісту розділу I — загальні основи, розділу III — вибори і референдум і XIII розділу — внесення змін до Конституції України. Що стосується інших розділів, у тому числі й положення про законодавчу владу, то у цьому випадку останнє слово залишається за Верховною Радою, яка затверджує подібні законопроекти більшістю у дві третини від свого конституційного складу. Дуже велика ймовірність, що робота над змінами до Конституції буде винесена на розгляд Конституційного Суду. Процес може затягнутися, і чим він закінчиться, судити зараз досить складно. Згадуючи історію з прийняттям Конституції у 1996 році, можна чекати й на інші несподіванки. По-четверте, історичний досвід, у тому числі й недавній, свідчить, що референдум — це дуже зручний засіб маніпулювати громадською думкою, дуже багато що залежатиме від формулювання і порядку питань, від масштабів пропагандистської кампанії. У будь-якому разі очевидно, що для пересічного громадянина буде дуже непросто розібратися чим, наприклад, двопалатний парламент кращий за однопалатний, або ухвалити рішення з інших конституційних питань. Адже ми досі нічого не знаємо про деталі конституційних змін, що плануються, і тут труднощі можуть підстерігати навіть експертів. І по-п'яте, внесення істотних змін до Конституції може нанести серйозного удару по системі політичної рівноваги, що склалася в Україні. Більш того, будь-яка значна зміна до Конституції вимагає серйозної попередньої експертизи, у тому числі і незалежної. Наприклад, запровадження двопалатної структури законодавчої влади може привести до появи нових проблем. Найочевиднішою з них є посилення небезпеки регіоналізації країни. Якщо губернатори обиратимуться, а не призначатимуться, то регіональна влада, як свідчить досвід Росії, стане більш автономною, вплив Президента на регіони певною мірою слабшатиме. Якщо хоча б частина сенаторів призначатиметься прямо чи непрямо, то наша країна матиме проблеми з Радою Європи і Євросоюзом. Такого відступу від демократичних норм не схвалить європейське співтовариство і впливові демократичні держави. Тобто, ідея двопалатного парламенту у перспективі може виявитися політичною пасткою вже для самого Президента. Серйозного аналізу вимагає питання про співвідношення повноважень двох палат і здійснення законодавчого процесу. І це лише деякі з питань, що потребують серйозної експертизи. Як це вже не раз бувало у новітній українській історії, результат може виявитися зовсім не таким, на який розраховують, цього разу, ініціатори кампанії проведення референдуму.
