Пам’яті «українського Ганді»

14 травня 2017 року на 91-му році життя помер багаторічний в’язень радянського тоталітарного режиму, глибокий інтелектуал Євген Грицяк, який у 1953 році очолив Норильське повстання у таборах ГУЛАГу. Українські ЗМІ, та і влада в цілому, не дуже «балували» Євгена Степановича своєю увагою, хоча для країн, які дбають про своїх героїв, така людина мала б бути під постійною увагою і опікою.

Але не «День». Останніми роками ми намагалися зайвий раз не турбувати Євгена Грицяка, бо давалися взнаки вік, підірване здоров’я, але коли в країні відбувалися важливі події, то обов’язково цікавилися думкою нашого «українського Ганді», як його у редакції «Дня» назвала відома правозахисниця Мрідула Гош. Одним з таких моментів став початок Євромайдану. Тоді Євген Степанович в інтерв’ю «Дню» (№ 224 за 6 грудня 2013 року) попередив всіх, що протест має бути мирним, адже саме так вони перемогли в Норильську в далекому 1953 році. Хоча система тоді була набагато сильніша — сталінська.

Зі свіжих прикладів «мирної революції» можна навести нещодавні події у Вірменії, де фактично відбулася свого роду «культурна революція», коли люди певною внутрішньою роботою прийшли до змін на нинішньому етапі. 

«Як уникнути крові?» — звернулися ми в грудні 2013-го до Євгена Грицяка. Інтерв’ю невелике, тому наводимо його повністю:

— Євромайдан сьогодні нагадує мені наше повстання у Норильську. Пригадую, як в Караганді мені запропонували очолити загальногулагівський  страйк. Тоді я сказав, що відразу це зробити неможна і запропонував організувати страйк в одній конкретній зоні. Хотів показати, що можна протидіяти мирно, без зброї. Міркував з таким розрахунком, що потім піде ланцюгова реакція... На щастя, так і сталося. По всіх таборах Радянського Союзу почали страйкувати. Спочатку Норильськ, потім Воркута, за ними Кенгір. Мені надзвичайно приємно, що цей ланцюг свободи вже дійшов до Києва. Нарешті! Сьогоднішній Євромайдан — це той самий ненасильницький метод тиску — метод громадянської непокори. Повірте мені — цю силу жодна диктатура подолати не зможе. Ніколи. Я знаю. Надзвичайно радий, що люди вийшли, що люди стоять, що люди вірять. Те, що беркутівці зробили зі студентами — звірство. Свого роду провокація проти свого ж народу. Провокація на фізичну помсту. Це — вершина злочинності та нахабства. Спецпідрозділ міліції «Беркут» давно потрібно розпустити...

— Що порадите зараз українцям, які вийшли на Євромайдан?

— Терпіння. Морально я зараз там, з тими студентами та молодими людьми. Знаєте, якось газета «День» написала, що я, мовляв, усіх політиків міряю за лекалами Ганді. Це правда! У Ганді була страшна доля, але він не здавався. Він йшов до мирної перемоги. Так треба й нам. Триматися, але робити це гідно. Не піддаватися на жодні провокації, зокрема й від силовиків.

— Опозиція висунула низку вимог до влади, зокрема, розпуск уряду, президентські та парламентські перевибори...

— Скажу нашій опозиції: відразу нічого не буває. Треба діяти поступово. Реально оцінювати свої сили. Силу народу ми побачили, що тепер покажуть опозиційні лідери? Насамперед їм треба вимагати від влади того, що вони здатні осилити, чого здатні досягти. Для початку оголосити план-мінімум. І прагнути його реалізувати. Там, де вони відчувають, що сили кардинально змінити ситуацію немає, чесно про це сказати. Не потрібно вимагати відразу і все, адже, коли цього не вдасться досягнути, вони продемонструють свою слабкість. Треба розмірковано йти до мети. Нашим опозиційним політикам потрібно навчитися грати в шахи, а для цього — передбачати хід супротивника на кілька кроків уперед. Якщо політик не може оцінити реальних наслідків з його дій, він програє. Контрудар може бути нечувано сильним.

Я вірю, що Майдан приведе до позитивних зрушень. Більше того — знаю, що Євромайдан уже змінив країну. Такі зусилля енергії цілої нації, повірте, безслідно не зникають.

Але до Євгена Степановича, як показали подальші події, не дослухалися. Наслідки пожинаємо досі.