Парад політичних монстрів

Автори «Дня» неодноразово попереджали про небезпеки легітимізації Кучми і виправдання його політики, яка багато до чого привела, в тому числі і до нинішніх подій на сході країни. І ось — результат. Хто би із учасників Майдану міг кілька місяців тому уявити, що Леонід Кучма і Віктор Медведчук та Нестор Шуфрич, який приєднався до них, знову стануть одними з ключових фігур української політики, і від них немалою мірою залежатиме доля нашої держави? Кому б спало на думку, що лідерів так званих «ДНР» та «ЛНР», оголошених Генпрокуратурою терористичними організаціями, буде легітимізовано як повноправних — поряд з легітимною українською владою та ОБСЄ — учасників політичного процесу? І кому примарилося б, що запеклих ворогів незалежної України чемно запрошуватимуть взяти участь у виборах -місцевих і парламентських — за умови, що вони перестануть убивати українських патріотів? І що вони сидітимуть у Верховній Раді (а в цьому можна не сумніватися — голосів для проходження до парламенту у них вистачить — поряд із тими, кого вбивали? Сидіти, прикриваючись депутатською недоторканністю і вільно продовжуючи свою діяльність, яка є антиукраїнською, антидемократичною та антиєвропейською?

Нині ж все це стало брутальною реальністю та найближчою перспективою України. Переговори з терористами, що проведено у Донецьку під омофором ОБСЄ та Росії, дали саме такі результати і намітили саме такі перспективи. А ще результатом цих переговорів стало те, що Росія (яка спровокувала та зініціювала цю «гібридну війну») відтепер почне контролювати Україну — чи дотримується остання перемир’я з терористами. Про це повідомив знаний «регіонал» і невідомо ким делегований учасник переговорів Нестор Шуфрич: «Було також досягнуто домовленості про залучення місії ОБСЄ і Росії для моніторингу припинення вогню, а також консультацій з питань встановлення перемир’я і продовження переговорів». Інакше кажучи, Кремль домігся для себе статусу «миротворця» — як у Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії — лише поки що без введення в Україну свого «миротворчого контингенту».

І що цікаво: переговори проходили у кабінеті, прикрашеному прапором терористичної «ДНР», а Віктор Медведчук сидів поруч із Леонідом Кучмою і, судячи з фотографій, чи то «диригував» ним, чи говорив від його імені...

Утім, можливо, що це не була його самодіяльність, а повноваження бути головним переговірником він одержав офіційно — адже Президент Петро Порошенко 23 червня зустрівся з Медведчуком та іншими учасниками переговорів із сепаратистами в Донецьку — екс-президентом Леонідом Кучмою, послом Росії Михайлом Зурабовим та представником чинного голови ОБСЄ Хайді Тальявіні. У ході зустрічі Порошенко, як повідомляють ЗМІ, озвучив своє бачення компромісу. Наскільки відповідають результати переговорів у Донецьку цьому баченню — поки що невідомо, але те, що події на сході України і далі розвиваються за абхазьким сценарієм — це факт.

І доказом цього є не лише фактичне визнання терористів-сепаратистів (не могло бути ніяких переговорів під їхнім прапором!) та переведення Росії у статус «миротворця», а й персональний склад учасників бесід у Донецьку. Леонід Кучма — це не просто «спеціаліст із налагоджування відносин із Росією», а фахівець зі здачі Кремлю українських інтересів. Про Віктора Медведчука й Нестора Шуфрича взагалі говорити щось зайве. Хіба що те, що всі троє зазначених персонажів мають унікальну негативну харизму, а відтак — мінімальну довіру до себе з боку українського суспільства. Михайло Зурабов є послом Росії, і цим усе сказано. Політичні лідери терористів — теж персонажі однозначні. А от про представницю ОБСЄ Тальявіні слід говорити окремо — саме її участь у переговорах показує, чим це все може закінчитися.

Адже саме Хайді Тальявіні очолювала комісію Євросоюзу щодо російсько-грузинської війни 2008 року. Ту комісію, яка нагромадила купу нахабної та відвертої, а водночас і в чомусь витонченої брехні, призначеної для захисту інтересів Кремля та фальшування його ролі у розв’язуванні тієї війни. Ця фальш завдала колосальної шкоди Грузії, створивши у Європі викривлене уявлення про реальні події на Кавказі і про ролі учасників цих подій.

Скажімо, комісія Тальявіні відзначила, що абхазька авіація не мала права бомбардувати територію Грузії, бо це порушення міжнародного права. Але ця комісія делікатно «оминула» питання наявності у самопроголошеної «республіки Абхазія» військової авіації як такої; бо ж насправді під виглядом «абхазьких» Грузію бомбардували російські літаки з аеродрому в Гудауті.

Інший приклад: комісія Тальявіні відзначила, що грузинська артилерія в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року не мала права бити порт Цхінвалі, бо у місті перебувало, крім осетинських бойовиків, ще й цивільне населення. Але ж грузини після артпідготовки тієї ж ночі зайняли Цхінвалі — і далі по місту та по розташованих у ньому грузинських військах дві доби лупцювали російські штурмовики і гармати. Саме цей вогонь завдав місту і цивільному населенню найбільшої шкоди. Але питання, чи мали право росіяни дві доби нищити Цхінвалі та вбивати цивільне населення, комісію Тальявіні не зацікавило.

І, нарешті, на думку комісії Тальявіні війна розпочалася в ніч на 8 серпня атакою грузинів. Крапка! Але ж до цього цілий тиждень осетинські бойовики обстрілювали грузинські села і захопили одне з них, до цього майже все цивільне населення було евакуйовано з Цхінвалі, натомість там у великій кількості з’явилися «осетинські ополченці» та «російські добровольці», до цього через Рокський тунель у Великому Кавказькому хребті рушили сотні російських танків та бронетранспортерів, розчавивши на своєму шляху грузинський анклав, розташований на зручній для пересування бронетехніки дорозі на Цхінвалі, але це, на думку пані Тальявіні та її комісії, не була війна.

А от коли грузини не стали чекати, доки ці танки та «ополченці» рушать на Тбілісі, а завдали зустрічний удар, — от тоді, виявляється, війна й почалася...

Інакше кажучи, політичні монстри існують не лише в Росії. І не лише в Україні, а й у Європі. І весь склад учасників переговорів у Донецьку може бути охарактеризовано як парад політичних монстрів, від яких, зважаючи на деталі їхніх біографій, українцям жодного добра не буде.

ГОЛОС ІЗ «ФЕЙСБУКУ»

Михаїл СААКАШВІЛІ, екс-президент Грузії:

— Конфлікт у Донецьку й Луганську схожий як дві краплі води на війну в Абхазії 1992—1993 років.

Тоді Шеварднадзе підписав три угоди щодо перемир’я, й кожного разу Росія використовувала це для перегрупування сил і захвату нових територій. Оголошуючи про перемир’я сьогодні, Путін, швидше за все, ставить перед собою три завдання: першочергове завдання — уникнути секторальних санкцій з боку Заходу, які були б неминучі, якби зараз не була досягнута угода. Друге — Путіну вдалося створити нові суб’єкти у вигляді бандитів з ДНР, що дозволить у майбутньому посилатися на конфлікт між Україною й ДНР, а не Україною та Росією; і третє — спробувати зменшити пильність українського уряду, таємно підсилити бандитів для завдання вирішального удару й видворення українських військ з Донецька й Луганська.

Упевнений, що керівництво України має достатньо досвіду, щоб проаналізувати всі можливі ризики й не дати Путину здійснити план подальшого розчленовування й підривання держави.

Віталій ГАЙДУКЕВИЧ, журналіст:

— ...Може, хто-небудь пояснить, яку функцію на так званих тристоронніх консультаціях в Донецьку виконують Шуфрич і Медведчук? Вони прокладка, щоб не говорили, що влада сіла за стіл переговорів із терористами? Чи вони представляють реальні інстереси Путіна, а Зурабов так — ширма? Панове, ви взагалі збираєтесь пояснювати країні дії влади? Вам не здається, що треба було вийти і пояснити хто, куди, чому летить.. і взагалі, хто є ху за тим столом? Панове, скільки часу ще треба Банковій, щоб усвідомити — якщо ви не будете пояснювати свої дії народу, то не треба ображатися, коли народ прийде вимагати пояснень сам.

Панове, я припускаю, що десь там ви робите корисні й правильні речі, але якщо ви будете голосно мовчати щодо резонансних тем... то виникають питання — а що ж ви робите? Це природно...

Валерій ЧАЛИЙ, заступник голови Адміністрації Президента України («Свобода слова», ICTV):

— Українську сторону на переговорах Тристоронньої контактної групи в Донецьку представляв тільки другий президент Леонід Кучма. Я вважаю, що було цікаво знайдено рішення, коли другий президент України Леонід Кучма включився в цю роботу, і це єдиний представник, який був від Президента. Усі інші представники (Медведчук, Шуфрич тощо. — Ред.) — не українські представники.

Лариса ІВШИНА, головний редактор «Дня»:

— Дуже добре. Тільки вони й Кучма — «близнюки-брати»... Завжди разом. Не помітили? А от Путін помітив... І призначив і терористів, і перемовників. А українське експертне співтовариство має вдавати, що нічого не сталося непристойного... Поясніть, політологи — особливо, завсідники Ялтинської (бездомної тепер) ініціативи — як сталося, що людина, проти якої повстав перший Майдан, тепер «довірена» у людини, яку привів до влади Майдан другий?..